Перенесемо, то й перенесемо. Щоб так уже й заперечували, то й не заперечували. 7-го, то й 7-го. Скільки того діла? На тому й порішили, що в неділю зберемося, музика гратиме, президія сидітиме, потім, значить, художня частина за накритим столом почнеться, а тоді вже танці і така інша самодіяльність.

Словом, заходилися наші чоловіки у неділю на ясельній кухні порядкувати. Там вільно — зимою ясла не працюють. Смажать, варять-парять, печуть, аж дим стоїть. Начальник нашої пожежної команди вже кілька разів поривався у дзвони бити, думав, десь загорілося. Ні, кажуть йому, це йде підготовка до 8 Березня, яке відбудеться сьогодні,

Ну, сіли ми, жінки, у президію. Врочиста частина починається. Не встиг доповідач розкрити рота І сказати: «Товариші, ми зібралися сьогодні для того, щоб…», коли, бачу, пробирається поза спинами мій Гордій. Думаю, чого це він, його ж, здається, у президію не обирали? А він вже шепоче мені на вухо:

— Галю, біжи на кухню, у нас там неув’язочка. Розумієш, хотіли вам сюрприза зробити, гаряченьких вареників на стіл поставити, взялися місити тісто, так Семен уже заліпився так, що й очей йому не видно, допоможи, рибонько, а я замість тебе у президії посиджу.

Побігла я… Прибігаю, матінко моя, вони там такого наробили, що коли нам, жінкам, не вмішатися, то вечеря якраз на 1 Травня поспіє. Такий сюрприз вийде! Печеня от-от підгорить, холодець якийсь розумник на піч поставив і дивується, чого він не застигає, плита ось-ось погасне, Матвій збирається узвар салом затовкати, і взагалі робиться щось таке, що я вам і розказати не можу. Скидаю свого празникового жакета, засукую рукави, кажу:

— Ти, Матвію, біжи у президію замість Марусі посидь, а ти, Семене, обшкрябуй тісто, вмийся і Оксану підміни, без них я сама одна не впораюся. А ти, Іване, Дарку свою виклич, вона там у першому ряду сидить, ти, Грицьку, свою Олену погукай, так воно спідручніше буде. Та потушіть цигарки, попелу в холодець понатрушуєте, це вам не в конторі на нараді сидіти. І взагалі краще всього повиходьте, ідіть у клуб слухайте, що там про 8 Березня говорять, потім нам розкажете. Наробили сюрпризів, досить…

Мушу вам сказати, що їх довго і вмовляти не довелося, побігли. А мої подруги одна по одній всі по дорозі з клубу на кухню вишнурувалися.

І взялися ми до роботи! Почали «сюрприз» своїх чоловіченьків любих із голови на ноги ставити. Кожній роботи по горло знайшлося. Коли це біжить і мій Гордій:

— Галю, рибочко, біжи у клуб, голова за тобою прислав, зараз тобі премію вручати будуть. Біжи, і біжи, а я тебе тут підміню.

Кажу:

— Добре, підміняй, тільки дивись, нічого без мене не чіпай, бо ще наробиш якої халепи.

Побігла я, вхопила премію, навіть не подивилася, чим же ж мене там преміювали, навіть «туш» не дослухала, хоч як музиканти старалися, біжу назад до кухні. Прибігаю захекана, кажу:

— Дарко, мий руки, біжи у клуб, зараз тебе преміювати мають.

Побігла Дарка, через яких хвилин десять повертається з премією, каже:

— А в президії вже жодної жінки нема, самі тільки чоловіченьки наші собі сидять. Ти, Оксано, можеш не поспішати. Семен за тебе вже премію одержав. І вклонявся на всі боки, і довго, довго так голові руку тряс.

Так на врочистій частині ми вже й не були. Почали печене-варене у казани та каструлі складати та у клуб носити. А як майже все переносили, тут і наші чоловіченьки з’явилися:

— Дорогі наші іменинниці, може, вам що-небудь допомогти?

Нас аж зло взяло:

— А що допомагати? Сідайте та трощіть усе, що ми тут наготували, та закусюйте, закусюйте, щоб не довелось вас на плечах додому нести. Ото буде сюрприз!

Повірите, так ми коло плити та коло печі натанцювалися, що, коли музики заграли, ми вже на ногах стояти не могли. Вже ні пити, ні їсти, ні танцювати не могли. Кожна тільки про подушку мріяла.

Сьогодні оце зійшлися вранці, а посуду немитого гори Карпати навернуто. Ми до чоловіків:

— Ану, голубчики, скидайте-но спінжачки, засукуйте рукавчики і беріться до роботи. Хоч тарілки після себе поперемивайте.

А вони, знаєте, що нам кажуть:

— Ми ж з вами домовлялися, що 8-ме переноситься на 7-ме! Отож коли розібратися, то сьогодні вже не 8-ме, а 9-те, до того ж понеділок і робочий день. Знову ж таки, миття посуду не мужеська і робота.

Бачите, який сюрприз? Отож стоїмо, миємо. А воно, може, й на краще. Довір їм посуд, так самі тільки черепки залишаться.

Одержала редакція листа. Дуже сумного. Пише сільська молодь.

«Дорога редакціє! Порадь, будь ласка, що нам і робити. Клуб у нас хороший, з товстими колонами і блакитною завісою. Є у нас і завклубом, є у нас інший культурний реманент, а от нудьга у клубі стоїть така, що мухи виздихали б, коли б ранньою весною мухи були. Зберемося увечері і не знаємо, що робити. Самодіяльність? Так районний огляд самодіяльності вже був, а до обласного ще далеко. Кому охота репетирувати? Сидимо. Насіння лузаємо. Часом завклубом радіолу пустить. Так і тут не дуже розвеселишся, бо ті пластинки, що у нас є, ми вже напам'ять повивчали. Клуб хороший. Але в клубі брудно і павуки всі кутки позасновували, і на підлозі таке робиться, що обережно ходити треба, бо можна посковзнутися і носа розбити. Та це ще півбіди. А ціла біда це те, що ми нудьгуємо і ніхто нас не розважить, не розвеселить. Нікому до нас діла нема. Сидимо, позіхаємо. Порадь, люба редакціє, що нам далі робити і як нам далі бути.

Молодь села Байраки, тридцять шість підписів».

Мені, значить, доручили на цей лист відповісти і щось розумне порадити. І тут я розгубився. Ну що ти їм порадиш? Як ти їх, сердешних, розвеселиш, коли і клуб у них є, і завклубом є, і різний інший культреманент є, а вони нудьгують. Не написали, правда, чи є серед іншого реманенту звичайнісінький віник. Такий, котрим підмітають.

Коли віника немає, треба поставити питання перед сільрадою і правлінням колгоспу — хай віник випишуть. Можна з області виписати, бо вже як виписувати, то виписувати! Із самого Києва. Можна, правда, віника зробити на місці, у селі. Це простіше. Запросити спеціаліста із обласного центру (але кращезнову ж таки з Києва), і він прочитає у клумбі лекцію, як зробити віник. Триденний семінар скликати, освоїти технологію виготовлення віників.

Оголосити конкурс, кращого віникороба преміювати і відрядити в сусіднє село для обміну досвідом і підвищення кваліфікації.

Коли віник нарешті посяде гідне місце серед і культреманенту, вважайте, що половину справи зроблено, і ви майже на коні. У всякому разі, одна нога вже в стремені. Тепер залишиться тільки скликати нараду і всебічно обсудити кандидатуру відповідального за віник. Обрати цю кандидатуру, призначити двох заступників і одного секретаря. Словом, створити ініціативну комісію, а вона вже сама між собою хай вирішує, кому підмітати.

І от коли з клубу за участю широких кіл громадськості буде виметено сміття, виселено павуків, час поставити питання перед керівниками села про дозвілля молоді.

Знову ж таки скликати триденну нараду, на якій питання мусить стояти руба: клубові потрібні штатні одиниці розважальників. Молодь нудьгує, це вам не жарт, молодь необхідно розважати. Кадри треба відповідні підшукати. Послухайте добрі поради, і ви зрозумієте, що кадри шукати вам довго не доведеться.

Взимку і ранньою весною ясла ще не працюють, і оті жіночки, що влітку за дітьми дивляться, можуть стати в пригоді. Маленьких вони влітку розважають, чому ж не можуть великих взимку розважати?

Першого вечора, може, правда, ще буде трохи нуднувато. Бо я певен, що почнеться з нескладної гри: «Сорока-ворона дітям кашку варила, на порозі студила…» Гра не зовсім масова, і всіх відразу не охопиш. Але терпіння, терпіння і ще раз терпіння! Репертуар у ясельних виховательок багатий, і дайте їм тільки змогу по-справжньому поставити роботу, вони себе покажуть.

Наступного вечора з вами вже розучуватимуть популярну пісеньку-гру «Тосі-тосі, куці в горосі, нема кому вигнати, Ваня в дорозі».