— Він і віршики у нас знає,— каже тато, — ану, Вовочко, розкажи.

І Вова починає:

— Солов’я баснями не кормлять, — каже мама і всаджує дядю за стіл, — а ти, Вовко, марш на кухню, нічого тобі тут вештатись.

— Бабуню, я тобі віршика розкажу!

— Розкажи, розкажи, дитинко!

Вова знає, що бабуня з радістю слухатиме його і в сто другий, і в сто третій раз, і починає:

— А-а-а! Павле Максимовичу, заходьте, заходьте! Скільки літ, скільки зим. Давненько у нас не були. Заходьте, заходьте. А я оце тільки-но з роботи. Знаєте, за цілий день закрутишся, аж голова обертом іде. Дружина теж прийшла з роботи, і так оце пішла з малим погуляти. Знайомтесь, це наша мама. Мама у нас уже відпочиває. Мама вже на пенсії. Сідайте, сідайте. Сідайте сюди, тут вам буде зручніше.

А ви, мамо, чого стоїте? Давайте швидше, організуйте що-небудь перекусити. Павло Максимович ще, певне, теж не обідав. Давайте, давайте швиденько. Да-а. Пішла на пенсію старенька. Законно, так би мовити, відпочиває. Ну, по дому дещо там допоможе. Сюди-туди. А взагалі мама в нас уже відпочиває. Мамо, давайте швидше, що ви, прости господи, збираєтесь, як на завтра. Так… А оселедчики де? Ай-я-я-й! Про оселедчики й забули. В гастрономі повно. Нічого, нічого, Павле Максимовичу, тут до гастроному два квартальчики. Хай старенька пробіжиться. Одна нога тут, друга там. Хе-хе-хе! Вона ж тепер відпочиває, їй приємно пробігтися по свіжому повітрі. Да-а… А як ви поживаєте? Як на роботі справи? Як дружина, дітки? Дружина теж працює? Так, так.

Мамашо, чого ви так довго? Можна подумати, що ви самі тії оселедці ловили солили. Хе-хе-хе! Що, ліфт зіпсувався? Вічно у нас що-небудь не слава богу. Ну от, я так І знав! А мінеральна водичка де? В таку спеку без мінеральної водички і ні туди і ні сюди. Що ви, що ви, Павле Максимовичу, як так можна — без мінеральної водички? Мамаша зараз почистить оселедчика і принесе нам водички. Велике діло! Одна нога тут — друга там.

О-о, а це супружниця моя з прогулянки повернулася з синком. Сашко, дай дяді ручку. Так, скажи, як тебе звати. Ні, Сашко в дитсадок не ходить. Для чого? Мамаша ж у нас тепер на пенсію вийшла, вона його догляне. О, про вовка промовка, а мамаша тут!

Ніно, сідай до столу. Зараз мама водичку відкриє та поведе Сашка гуляти. Беріть його, мамо, беріть, ач, як малий розкапризувався! Прошу вас, Павле Максимовичу, прошу. Давайте по одній. Нічого, нічого, що спека, це легке натуральне винце. І водичкою запийте. Мамаша холодненьку принесла. А сигарет вона, здається, таки забула взяти. Мамо! Сигарет мені візьміть у кіоску.

Беріть, беріть, Павле Максимовичу, закусюйте. Зараз мамаша сигарети принесе, чорну каву заварить. Вона у нас мастак на такі штуки. Вміє чорну каву варити. О, а ось і сигарети. Дякую, мамашо. Тепер давайте оформіть нам чорної кави. Ніночко, поклади гостеві ще сирку. Мамо, де ви там ходите? Подивіться, чогось Сашко плаче, певне, кицька його подряпала. Мамо, чуєте, мамо, та викиньте кицьку на сходи, хай іде погуляє. Ага, а каву вже зварили? То наливайте, просимо!

Мамо, гляньте, чим там Сашко брязкотить. Подивіться, щоб, бува, сервіз із серванта не виволік. Пийте, пийте, Павле Максимовичу, ще чашечку? Правда, смачна кава? Мамаша у нас на цих ділах спеціалізується. Як на пенсію вийшла, як відпочивати стала, — так її кулінарний талант і розквітнув.

Мамо, гляньте, чи вже пошта була. Подивимось, яка сьогодні програма по телевізору. Павле Максимовичу, ви вже прощаєтесь? Куди ж ви поспішаєте? О, газетка свіженька. Зараз програму подивимось. То не хочете зоставатися? Ну, не буду вас затримувати. Привіт, привіт! Привіт дружині, діткам. Пішов. Да-а… Ну, що у нас там по телевізору? Ага, передача «Для вас, жінки». Ніночко, сідай ближче. Мамо, збирайте зі столу швиденько вам ще ж у аптеку йти. Цікаво, цікаво. Мамо, та не брязкайте так посудом, ви ж слухати заважаєте.

Фу-ух! Спека яка! Мамо, відчиніть, будь ласка, двері на балкон, бо тут задихнутись можна. Мамо, там, здається, кицька шкребеться, слід впустити її, бо вона весь дерматин обдере на дверях. Що це у нас робиться, господи прости. Прийдеш з роботи стомлений, культурно відпочити хочеться — немає умов. А ви ж цілісінький день вдома, і не можете нам цих умов створити. Мамо, а де мої пантофлі? Під тахтою? Самі ж ви їх туди запхнули. А скільки пилу під тахтою! Для чого я тільки пилосос купив? Це ж можна залюбки весь пил пилососом висмоктати. Ну, так я і знав, двох ґудзиків на піжамі не вистачає. Коли ви їх зберетесь пришити? Укладіть Сашка спати і мерщій в аптеку, вже час не ранній. А взагалі треба свій відпочинок вміти якось планувати. Ви ж як-не-як цілісінький день дома…

— Драстуйте, драстуйте, люба моя! Драстуй, Лесику, мій маленький! Драстуй і зразу ж таки зроби тьоті до побачення, бо тьотя поспішає. У мене там молоко на плиті. Я на хвилиночку… Я хочу від вас по телефону подзвонити. Можна? Спасибі Лесичок, маленький мій, хороший хлопчик! Тьотя зараз подзвонить по телефону, а ти тьоті зробиш до побачення, бо тьотя поспішає, у тьоті моня на плиті.

Альо! Муся, де ти? Альо! Це я. Хто, хто! Що ти, по голосу не пізнаєш? Багата, значить, буду. Ага-а, впізнала-таки. То ж то, а то: хто такий, хто такий! Звідки дзвоню? Від знайомих одних дзвоню. Ні, ні, ти їх не знаєш, це мої нові сусіди через площадку. Дуже культурна сім’я, дуже милі люди. Альо, ти мене слухаєш? Да, да. Я дуже поспішаю, розумієш, у мене молоко на плиті. Не смикай за шнур. Що? Це я не тобі, це я Лесику. Якому Лесику? Ти його не знаєш. Це хлопчик моїх нових сусідів. Льока? Який Льока? Клавин Льока? Що ти кажеш? Розлучилися? І в газеті було? Оце так-так. А як же ж вони кімнату будуть ділити? У них же дев’ятнадцять метрів. Це що ж виходить? Їй десять метрів, а йому дев’ять метрів? Ні, ні, він ніколи не погодиться, ти Льоки не знаєш. Альо, альо, хто там перебиває!

Альо! На тобі! Міжгородня включилася. Ну, ви бачили таке? На самому цікавому місці перебили Це моя подруга одна, ви її не знаєте. Розумієте каже, що моя друга подруга, ви її теж не знаєте, з чоловіком розлучається. І вже в газеті було! Лесик, зроби тьоті до побачення. Ручкою, ручкою помахай! Тьотя зараз іде, у тьоті моня на плиті. Тьотя зараз подзвонить другій тьоті, ти її не знаєш, і зараз же йде. Ви вже мені пробачте, я до вас на одну хвилиночку. Можна ще раз скористатися вашим телефоном? Велике вам спасибі. О, все ще зайнято! Цікаво, з ким це Муська може по міжгородній розмовляти? Напевне, з тьотею Пашею. У неї тьотя в Житомирі живе. Подзвоню ще раз. Знову зайнято. Коли поспішаєш, завжди так виходить, господи прости. Я знаю тьотю Пашу, вона така, що карбованців на п’ять може наговорити. Вже як дорветься до телефону, то її від телефону і за вуха не відтягнеш. Ще раз спробую. Альо! Муся, це ти? Альо! Це я. Хто, хто! Тільки що говорили, а вона хтокає. Звичайно, я. З ким це ти по міжгородній балакала? З тьотею Пашею? Ну я ж казала вам, що вона з тьотею Пашею говорить. Це я не тобі, це я сусідці. Ти її не знаєш.

Так що там у тьоті Паші новенького? Тільки швиденько кажи, бо мені ніколи, у мене молоко на плиті. Дядя Гриша вставив нові зуби? Що ти кажеш? Молодець дядя Гриша, нарешті зібрався. Це її дядя, він все ніяк не міг зібратися вставити нові зуби, а тепер нарешті вставив. Що, що? Це я не тобі, це я сусідці розповідаю про дядю Гришу, вона його не знає. Хто, хто? А, сусідка? Ти її не знаєш. Ну, ну! І які ж він вставив? Що ти кажеш? Молодець, молодець! Ну, він тепер помолодіє на двадцять років. Ага, ага! На двадцять не на двадцять, а на п’ятнадцять явно помолодіє. Що я, не знаю дядю Гришу! Він ще крепкий мужчина, дарма що на пенсію пішов. Він тридцять вісім років бухгалтером пропрацював, дядя Гриша. Це я не тобі, це я сусідці. І де ж він вставляв? Де, де? В поліклініці?