— А я ще й досі думаю, що це неабияка помилка, — наполягав Ерагон. — Пошли замість мене Джормандера або ще когось зі своїх командувачів. Я не поїду, не…

— Ти не поїдеш? — перепитала Насуада, зриваючись на крик. — Васал, що виявив непокору своєму володареві, нічим не кращий за воїна, який не зважає на ватажка. На нього може чекати тільки кара! І я, будучи твоєю володаркою, наказую тобі бігти до Фартхен Дура, щоб простежити за обранням нового правителя гномів, хочеш ти цього чи ні.

Ерагон і собі не на жарт розлютився. Він то стискав, то розтискав руків'я шаблі. Якусь мить помовчавши, Насуада мовила вже м'якшим тоном, хоча в її голосі ще й досі вчувалися суворі нотки:

— То що, Ерагоне? Ти зробиш те, про що я тебе прошу, чи, може, хочеш посісти моє місце й сам повести варденів у бій проти Імперії? У всякому разі, ти маєш вибір.

— Зажди, — відповів Вершник, — нам треба з тобою поговорити!

— Нам нема про що говорити, бо ти не зможеш мене переконати! А знайти якийсь кращий спосіб, щоб розв'язати цю проблему, годі!

Ерагон пильно глянув Насуаді в очі.

— Але ж я можу не виконати твого наказу й дозволити тобі покарати мене так, як ти вважаєш за потрібне.

Його слова застали дівчину зненацька, тож вона добрих кілька хвилин думала, перш ніж спромоглася на відповідь:

— Прикути тебе до ганебного стовпа означає завдати непоправної шкоди варденам. Це підірве мій авторитет, бо люди знатимуть, що ти знехтував моїм наказом й отримав за це всього лиш кілька ударів батогом. Я ліпше залишу свою посаду й віддам тобі командування варденами, ніж дозволю цьому статися. Тож коли ти вважаєш, що зможеш краще впоратися із цим завданням, то ставай на моє місце й проголошуй себе командувачем армії! Але доки я говорю від імені варденів, саме я маю право приймати такі рішення. А якщо вони помилкові, я готова спокутувати свою вину.

— То ти навіть не хочеш почути моєї думки? — схвильовано спитав Ерагон. — Ти будеш вирішувати долю варденів, незважаючи на те, що кажуть ті люди, які завжди перебувають поруч?

Насуада стукнула нігтем середнього пальця об поліроване дерево стільця.

— Я слухаю поради. Я слухаю безкінечний потік порад кожну годину свого життя, але часом мої думки не збігаються з думками моїх підлеглих.

Тепер твоя черга вирішувати, чи будеш ти дотримуватись своєї присяги на вірність і виконувати мій наказ, навіть якщо він тобі не подобається, а чи станеш дзеркальним відображенням Галбаторікса.

— Я хочу тільки того, що буде кращим для варденів, — відповів Ерагон.

— Я теж.

— Ти не залишаєш мені вибору…

— Часом наказувати важче, ніж виконувати…

— Ти дозволиш мені хвильку подумати?

— Авжеж.

«Сапфіро», — гукнув Вершник.

Коли Сапфіра вигнула шию й пильно глянула на Ерагона, по стінах намету затанцювали червоні сонячні зайчики.

«Що, малий?»

«Як гадаєш, мені справді треба вирушити до Фартхен Дура?»

«Думаю, що так».

Юнак міцно стис губи.

«А як же ти?»

«Ти знаєш, що я страшенно не люблю розлучатися з тобою, але Насуада, поза всяким сумнівом, має рацію. Якщо я можу допомогти приструнчити Мертага й Торнака, залишившись із варденами, то я, мабуть, і справді маю це зробити».

Їхні думки були, ніби океан, у якому змішались докупи лють, розпач, ніжність і любов. Але як би Сапфіра не переконувала юнака, він усе одно не хотів погоджуватись із божевільною, як йому здавалося, ідеєю Насуади.

«Якби ти віднесла мене до Фартхен Дура, то мене б значно менше часу не було в таборі, і Галбаторікс мав би менше шансів напасти».

«Але ж його вивідачі відразу повідомлять йому, що вардени беззахисні, як тільки ми вилетимо за межі табору».

«Я не хочу розлучатись із тобою так швидко після Хелгрінда».

«Наші бажання не можуть стояти вище за долю варденів, хоч мені теж дуже не хочеться з тобою розлучатись. Але пригадай слова Оромиса! Він завжди казав, що майстерність дракона та Вершника вимірюється не лише тим, як вони працюють разом, але й тим, як добре вони можуть взаємодіяти на відстані.

Ми маємо достатньо досвіду, щоб працювати поодинці, Ерагоне, незважаючи навіть на те, що нам це не дуже подобається. І ти чудово довів це під час подорожі з Хелгрінда».

«А хіба тебе зовсім не хвилює те, що тобі доведеться битись із Арією на спині?»

«Що ж тут такого? Адже ми билися разом і раніше, до того ж саме Арія близько дванадцяти років тому несла мене через усю Алагезію, коли я ще була в яйці. Ти ж сам знаєш, малий, то навіщо про це питати? Невже ти ревнуєш?»

«А от уяви, якщо ревную?»

В очах Сапфіри спалахнули здивовані іскорки.

«Тоді це дуже мило з твого боку… — мовила вона, лизнувши юнака язиком. — Як гадаєш, що мені робити: залишитися чи вирушити з тобою?»

«Це твій вибір, а не мій», — не вагаючись, відповів Ерагон.

«Але він може вплинути на долю нас обох», — заперечила Сапфіра.

«Якщо вже нам судилося втілити в життя цей план, то ми маємо зробити все, щоб він закінчився успішно, — долубаючи підбором долівку, вів далі Ерагон. — Залишайся й слідкуй, аби Насуада взагалі не втратила голову через цю трикляту ідею».

«Не вішай носа, малий, — заспокоїла його Сапфіра. — Біжи мерщій. Мине зовсім трохи часу, і ми знову будемо разом».

Ерагон поглянув на Насуаду:

— Я згоден.

— Дякую, — зраділа Насуада. — А ти, Сапфіро? Ти вирушиш із ним чи залишишся тут?

Увійшовши в Насуадину свідомість, Сапфіра, хоч і не дуже вдоволено, проте відповіла: «Я залишаюся, леді Нічні Кроки».

— Дякую й тобі, Сапфіро, — схилила голову Насуада. — Я справді страшенно вдячна тобі за підтримку.

— Ти вже говорила про це з Блодхгармом? — поцікавився Ерагон. — Якої він думки про твою затію?

— Ні, я вирішила, що ти сам маєш про все йому розповіси.

Юнак тим часом мав великі сумніви в тому, що ельфи будуть у захваті від його майбутньої подорожі в супроводі одних лиш ургалів:

— Якщо хочеш, я міг би тобі дещо запропонувати…

— Кажи, ти ж знаєш: я завжди рада почути твою думку.

Ерагон на мить розгубився, але все ж таки сказав те, що збирався:

— Точніше кажучи, це буде пропозиція й прохання водночас. — Насуада звела палець, показуючи, щоб він продовжував. — Коли гноми оберуть свого нового короля чи королеву, Сапфіра має прибути до мене у Фартхен Дур, аби привітати нового правителя й виконати обіцянку, що її вона дала королю Ротгару після битви за Тронжхейм.

Насуада замислилась, а її обличчя набуло такого виразу, що вона стала схожою на дикого кота, котрий вийшов на полювання.

— І що ж то була за обіцянка? — спитала дівчина. — Раніше ти ніколи про неї не згадував.

— Вона обіцяла полагодити Зоряний Сапфір — Ісідар Мітрім, адже Арія розбила його під час останнього бою.

— А в тебе вийде це зробити? — спитала Насуада, здивовано глянувши на Сапфіру.

«Узагалі-то, має вийти, та я не впевнена, що зможу зібрати потрібну кількість енергії, коли стоятиму перед Ісідар Мітрім. Адже я не можу накласти закляття саме тоді, як мені цього схочеться. Це не залежить від мене! Інколи я просто відчуваю прилив енергії й тоді можу змінювати світ, як мені заманеться. Проте весь інший час я не здатна цього робити, як риба не здатна літати. Та якби мені все-таки вдалось відновити Ісідар Мітрім, то мене визнали б абсолютно всі гноми, а це дуже важливо для нас».

— Це б означало навіть більше, ніж ти можеш собі уявити, — сказала Насуада. — Зоряний Сапфір посідає особливе місце в серцях гномів. Усі гноми люблять коштовні камені, але Ісідар Мітрім вони люблять і шанують, перш за все, через його красу, а найдужче через його надзвичайні розміри. І якщо ти зробиш його таким, як він був раніше, — ти відновиш гордість їхньої раси.

— Навіть якщо Сапфіра не зможе відновити Ісідар Мітрім, — озвався Ерагон, — їй усе одно не завадило б завітати на коронацію нового правителя гномів. Це буде не так уже й складно — ти просто скажеш усім, що ми вирушили в коротку подорож до Аберона, а коли вивідачі Галбаторікса зрозуміють, що й до чого, вже буде надто пізно організовувати напад.