— Ну, щодо цього, то можеш бути цілком упевнений… Те, що зробила Арія, й справді — не більше ніж збіг обставин. Тоді вона ще й гадки про тебе не мала, — незворушно відповів Оромис.

Ерагон роздратувався ще більше:

— Я ж добре пам'ятаю слова, сказані Бромом, коли він уперше побачив Сапфіру. Він сказав, що уявлення не має: фарс це а чи трагедія? Тоді мені здалося, що він мав на увазі тільки те, що новим Вершником став звичайний селянин. Але ж він мав на думці щось інше. Він говорив про те, що Вершником став молодший син Морзана! Ви з Бромом завжди переконували мене в тому, що я маю вбити Галбаторікса. Навіщо? Аби спокутувати гріхи мого батька? Виходить, я завжди був для вас тільки тим, хто може врівноважити шальки терезів? — Перш ніж Оромис устиг бодай щось відповісти, Ерагон вилаявся й продовжив: — Усе моє життя було брехнею! Відтоді, як я народився, я був нікому не потрібен, якщо не брати до уваги Сапфіри: ані моїй матері, ані Герроу, ані тітці Маріан, ані Бромові… Останнього я цікавив тільки тому, що був Вершником Сапфіри. Я завжди був для всіх тягарем. Але що б ви про мене не думали, я — не мій батько і не мій брат… я ніколи не піду по їхніх стопах. — Поклавши руки на край столу, Ерагон схилився вперед: — Не хвилюйтесь, я не збираюся зраджувати ельфів, гномів чи варденів. Я зроблю те, що мушу… Але відтепер я втратив до вас довіру. Я не буду…

Вершник не встиг закінчити, бо від громового голосу Глаедра повітря й земля аж затремтіли. Вишкіривши ікла, дракон скрикнув з такою силою, що його слова загули в Ерагоновій свідомості:

«У тебе, пташеня, більше підстав довіряти нам, аніж кому іншому! Якби не ми, ти б уже давно помер!»

Тоді в розмову встряла Сапфіра.

«Розкажіть йому», — попросила вона Глаедра й Оромиса, чим неабияк здивувала юнака.

«Сапфіро? — спантеличено спитав він. — Що саме вони мають мені розказати?»

Проте дракон не звернув жодної уваги на Вершника й знову звернувся до наставників:

«Це геть безглузда сварка… Побережіть Ерагонові сили».

Тепер уже й Оромис здивовано звів брови:

— Ти знаєш?

«Я знаю».

— Та що ж ти в біса таке знаєш, що? — скрикнув Ерагон, насилу стримуючись.

Оромис важко зітхнув і тицьнув пальцем на звалений стілець:

— Сідай.

Проте юнак так і залишився стояти на ногах, спопеляючи всіх розлюченим поглядом.

— Я розумію, — сказав тоді ельф, — це дуже важко для тебе, але якщо ти спершу ставиш питання, а потім не хочеш слухати відповіді, то твоєю єдиною винагородою може стати тільки розчарування. А тепер усе ж таки сядь, щоб ми могли спокійно поговорити.

Ерагон набурмосено підняв стільця й нетерпляче на ньому засовався.

— Чому? — спитав він. — Чому ви не сказали мені, що моїм батьком був Морзан, перший із клятвопорушників?

— А знаєш, — відповів Оромис, — ми були б тільки раді, якби ти був бодай трішки схожий на свого батька… Хоч у дечому ти й справді на нього схожий… Я вже хотів був сказати, але ти урвав мене, тож слухай тепер… Мертаг — твій брат, але не рідний, а зведений…

Останнє слово ельфа закружляло довкола Ерагона з такою швидкістю, що в нього забило памороки, і він був змушений схопитись за стіл, щоб не впасти зі стільця.

— Мій зведений брат… Але хто ж тоді…

Діставши з вази ягоду, ельф якусь мить уважно її розглядав, а потім кинув собі до рота:

— Ми з Глаедром не хотіли тримати цього в таємниці, та в нас не було вибору. Більше того, ми присягнули своїм життям, що ніколи не скажемо тобі, хто твій батько, якщо ти сам не дізнаєшся правду. Але тепер ми, схоже, можемо про це поговорити.

Вершник увесь аж тремтів:

— Оромисе-ельдо… Якщо Мертаг — мій зведений брат, то хто ж тоді мій батько?

«Зазирни до свого серця, Ерагоне, — сказав Глаедр. — Ти вже знаєш, хто він, і знаєш доволі давно».

Ерагон ошелешено похитав головою.

— Ні, я не знаю! Не знаю! Будь ласка…

Велетенський дракон роздратовано чмихнув димом:

«Твій батько — Бром. Невже ти не розумієш?»

Ерагон ошелешено витріщився на золотого дракона.

— Але як? — вигукнув він. Перш ніж Глаедр або Оромис устигли щось відповісти, Ерагон блискавично розвернувся до Сапфіри й сказав подумки і вголос водночас: — Ти знала? Ти знала і все одно зробила так, що я весь цей час вважав своїм батьком Морзана, коли це… навіть… я… — Важко дихаючи, Ерагон затнувся і замовк, а його серце заполонили безладні спогади про Брома. Потім він майже по складах повторив слова старенького й збагнув, що все збігається… що Глаедр кілька хвилин тому казав чисту правду.

Коли Оромис торкнувся його плеча, Вершник аж здригнувся від несподіванки.

— Ерагоне, ти маєш заспокоїтись, — співчутливо мовив ельф. — Пригадай, як я вчив тебе медитувати. Контролюй своє дихання й зосередься на тому, щоб твоя напруга вийшла крізь ноги в землю… Отак, саме так… А тепер повтори ще раз і дихай якомога глибше.

Ерагон зробив так, як його просив ельф, і невдовзі руки юнака перестали тремтіти, а серце припинило калатати й забилося в нормальному ритмі. Його думки стали яснішими, й він, знов поглянувши на Сапфіру, спитав її вже більш м'яким голосом:

— То ти знала?

Сапфіра підвела голову з лап:

«Ох, Ерагоне… Я дуже хотіла про все тобі розповісти. Моє серце краялось на шматки, коли я бачила, якого болю завдають тобі слова Мертага, а я нічим не можу тобі допомогти. Повір, я б неодмінно все тобі розказала, якби так само, як Оромис і Глаедр, не присягла прадавньою мовою берегти від тебе таємницю Брома. Я не могла порушити своєї клятви».

— А коли він тобі це сказав? — спитав Ерагон, навіть не помітивши того, що говорить уголос.

«Уже наступного дня після того, як ургали напали на нас біля Тейрма… Доки ти лежав без пам'яті».

— Невже саме тоді, коли він сказав тобі, як зв'язатись із варденами в Джиліді?

«Так… Але перш ніж я почула те, що Бром збирався мені розповісти, він взяв із мене присягу прадавньою мовою. Я пообіцяла, що ніколи не говоритиму з тобою про це, аж доки ти сам не дізнаєшся правду. Ото так…»

— А він іще тобі щось розповів? — спитав Ерагон, відчуваючи, як десь глибоко всередині знову починає жевріти гнів. — Іще якісь секрети, які мені варто знати? Приміром, те, що Мертаг мені не рідня. Чи, може, він узагалі розповів тобі, як перемогти Галбаторікса?

«Оті два дні, які ми разом із Бромом полювали на ургалів, він розповідав мені про своє життя, щоб я могла все це переказати тобі, коли він помре, а ти сам дізнаєшся про те, що він твій батько. Але це ще не все. Бром залишив мені подарунок для тебе».

«Подарунок?»

«Так… спогад про нього… Тобто про те, як він розмовляє з тобою не як казкар Бром, а як твій батько».

— Але перш ніж Сапфіра поділиться з тобою цим спогадом, — мовив Оромис, і юнак зрозумів, що дозволив ельфу чути її слова, — було б краще, аби ти дізнався, як саме все це сталося. Ти готовий почути мою розповідь, Ерагоне?

Вершник якусь мить вагався, але потім кивнув на знак згоди.

Піднявши кришталевий кубок, Оромис зробив кілька ковтків вина, а потім поставив кубок на стіл і сказав:

— Ти, певно, знаєш, що обидва, і Бром, і Морзан, були моїми учнями. Твій батько був молодший за Морзана на три роки, тож так сильно поважав його, що дозволяв себе навіть принижувати й виконувати будь-які його накази.

— Невже?.. Важко уявити, щоб Бром дозволяв комусь собою командувати, — прошепотів хриплим голосом Ерагон.

Оромис швидко, ніби птах, кивнув у відповідь головою:

— Але саме так усе й було. Бром любив Морзана, як брата, незважаючи на те, що той із нього знущався… Одним словом, лиш тоді, коли Морзан зрадив Вершників і клятвопорушники вбили його дракона Сапфіру… Лиш тоді він зрозумів, хто такий Морзан насправді. Він дуже любив його, але ця братська любов була тільки свічкою порівняно з вогнем ненависті, який її змінив. Тоді Бром присягнув, що де б Морзан не був і що б він не робив, той завжди ставатиме йому поперек шляху. Я сто разів умовляв твого батька не робити цього, та його розум був затьмарений втратою Сапфіри. Він навіть слухати мене не хотів. Минули десятки років, але вогонь Бромової ненависті не згас… Він і надалі прагнув скинути Галбаторікса, убити всіх клятвопорушників, а перш за все розквитатися з Морзаном за всі ті страждання, які йому довелось пережити. Твій батько був дуже завзятим чоловіком. Тож невдовзі саме його ім'я вселяло в клятвопорушників жах і дарувало промінь надії тим, хто чинив опір Імперії. — Потому Оромис замислено глянув кудись за лінію горизонту й зробив кілька ковтків вина: — Я пишаюся тим, чого він досяг самотужки, без допомоги свого дракона. Для вчителя завжди приємно, коли його учні досягають успіху… Проте я трішки відволікся… Років із двадцять тому вивідачі повідомили варденів, що в Імперії з'явилась таємнича жінка на прізвисько Чорна Рука.