Думка про те, що йому доведеться зробити аж два порізи за один раз, щоб наздогнати Насуаду, а другий, щоб перемогти її, схоже, неабияк вжахнула Фадавара. Він заплющив очі, облизав губи й міцніше стис руків'я ножа, перш ніж завдати подвійного удару.

Потому він знову облизав губи, проте його ліву руку несподівано зсудомило, і ніж випав зі скарлючених пальців, глибоко встромившись у землю.

Зробивши надлюдське зусилля, воєначальник підняв зброю. Його груди здіймалися під сорочкою із шаленою швидкістю. Він укотре торкнувся лезом руки, зробив маленьку подряпинку, але тут-таки затремтів усім тілом, випустив ножа й, притуливши скалічені руки до живота, мовив:

— Я здаюсь.

Барабанний бій стих.

Запанувала тиша, але за мить намет сповнився вигуками Орина, Джормандера й усіх, хто в ньому був.

Ні на кого не звертаючи уваги, Насуада насилу допленталась до свого стільця й упала на нього, намагаючись звільнити свої ноги від ваги тіла, перш ніж вони підкосяться під нею. Дівчина старалася не втратити свідомість, оскільки знепритомніти перед людьми зі свого племені зараз їй аж ніяк не хотілось. Вона відчула, як хтось обережно торкнув її за плече. То була Фарика з купою бинтів у руках.

— Моя пані, ви дозволите мені полікувати вас? — спитала служниця, і на її обличчі водночас відбились неспокій і вагання, ніби вона не знала, як Насуада зреагує.

Знесилена Насуада лиш ствердно кивнула. А коли Фарика стала бинтувати її руки, до них підійшли Наако та Рамусева. Шанобливо вклонившись, вони сказали:

— Ніхто й ніколи не витримував стількох порізів під час випробування довгими ножами. І ви, і Фадавар довели, що маєте сталеві характери, однак безсумнівним переможцем є ви. Ми розкажемо своїм людям про ваш учинок, і вони присягнуть вам на вірність.

— Дякую вам, — спромоглася на відповідь Насуада й одразу ж заплющила очі, бо біль у руці ставав дедалі сильнішим.

— Моя пані…

Довкола Насуади залунало безліч звуків, але вона не хотіла в них розбиратись і вирішила поринути в себе, туди, де біль був не такий нестерпний і відчутний. За мить дівчина розчинилася в безкінечному чорному просторі, помережаному кольоровими плямами, що весь час змінювали свою форму.

До реального світу Насуаду повернув голос Тріанни.

— Служнице, облиш своє ганчір'я, щоб я могла полікувати твою пані, — почула Насуада й, повільно розплющивши очі, побачила Джормандера, короля Орина й Тріанну, які стояли довкола неї. Фадавар та його люди вже пішли з намету.

— Ні, — прошепотіла Насуада.

Усі з подивом глянули на неї, а потім Джормандер сказав:

— Насуадо, твої думки затьмарені. Випробування скінчилося, і тобі зовсім не обов'язково терпіти біль. У будь-якому разі, ми маємо зупинити твою кровотечу.

— Фарика дасть лад моїм порізам, а пізніше я покличу лікаря, щоб він мені їх зашив, і зроблю припарку, щоб зменшити набряки, ото й усе.

— Але навіщо?

— Випробування довгими ножами вимагає, щоб супротивники дозволили своїм ранам загоїтись природним шляхом. Інакше ми б не відчули біль повною мірою. І якщо я порушу це давнє правило, то Фадавара оголосять переможцем.

— Тоді дозволь мені бодай трішки полегшити твої страждання, — попрохала Тріанна. — Я знаю кілька заклять, що можуть зняти будь-який біль. І якби ти порадилася зі мною напередодні, я б зробила так, що ти могла б відрізати собі руку, нічого при тому не відчувши.

Насуада захихотіла, але її голова тут-таки знесилено схилилась набік від запаморочення, та за мить дівчина опам'яталася й сказала:

— Моя відповідь завжди буде однаковою: шахрайство — це огидно. Я мала виграти випробування без нього, щоб ніхто не зміг заперечити моєї перемоги.

Тоді король Орин дуже обережно поцікавився:

— Ну а що б було, якби ти програла?

— Я не могла програти. Я б ніколи не дозволила Фадавару керувати варденами, навіть якби це означало, що я помру.

Орин трохи помовчав, поглядаючи на дівчину спідлоба, а потім сказав:

— Я вірю тобі. Але чи варта вірність племен аж такої великої жертви? Насуадо, ти не звичайна людина, і ми, у разі чого, не зможемо так просто знайти тобі заміну.

— Вірність племен? Ні… Мій учинок справить враження не тільки на племена, і ти це знаєш. Це надихне всіх варденів, а що може бути більш важливим?

— Ти ще скажи, що вардени перемогли б Галбаторікса, якби ти сьогодні померла… Померши сьогодні, ти б просто змарнувала своє світле життя, залишивши після себе хаос і безлад.

Правду кажучи, Насуада пила і вино, і медовуху, й інші міцні напої, проте щоразу вона намагалася бути обачною зі своїми словами й учинками, інакше б хтось інший міг уважати себе вищим за неї. Однак зараз дівчина сп'яніла від болю, тож стримувати себе було куди важче. Пізніше дівчина зрозуміла, що змогла б відповісти Оринові ввічливіше навіть після трьох кухлів гномівської чорничної медовухи з медом. Але зараз вона не втрималась:

— Ти хвилюєшся, ніби якийсь стариган, Орине! Я мала це зробити і я це зробила. І говорити про мій учинок зараз немає жодного сенсу… Ніде правди діти, я дуже ризикувала. Але ми ніколи не переможемо Галбаторікса, якщо не будемо танцювати на краю крутої скелі. Орине, ти король і мусиш розуміти, що небезпека — то ніби капелюх, який людина вдягає тоді, коли вона наважується вершити долі інших людей.

— Я добре це розумію, — відповів Орин. — Я й моя родина захищали Сурду від Імперії кожен день свого життя, доки вардени ховались у Фартхен Дурі, сподіваючись на щедрість Ротгара. — Із цими словами він круто повернувся, так, що поли його накидки здійнялися в повітря, і вийшов з намету.

— Це дуже необачний вчинок, моя пані, — зітхнув Джормандер.

Цієї миті Фарика смикнула Насуаду за пов'язку, від чого дівчина аж здригнулася, а потім прошепотіла:

— Знаю. Завтра я виправлю свою помилку.

Після цих слів Насуада поринула в забуття, вивести з якого її вдалося лише Джормандеру. Він торсав її за плече й щось голосно говорив, однак дівчині знадобилося аж кілька хвилин для того, щоб зрозуміти, що саме він каже:

— …дивись на мене, чорт забирай! Ось так! І не здумай засинати, бо більше ніколи не прокинешся.

— Можеш мене відпустити, Джормандере, — сказала Насуада й вичавила жалюгідну посмішку. — Зі мною вже все гаразд.

— А мій дядько Ундсет був ельфом!

— Хіба?

— Ха! Ти така сама, як і твій батько, ніколи не зважаєш на небезпеки! Але знаєш, різні там племена можуть гнити у своїх кривавих звичаях, скільки їм заманеться, однак ти маєш негайно пустити до себе цілителя! Адже в такому стані ти не можеш тверезо мислити!

— Саме тому я й чекала, доки настане вечір. Бачиш, сонце вже майже сіло, і сьогодні я можу спокійно відпочити, а завтра зроблю всі справи, які вимагатимуть моєї уваги.

Фарика обережно схилилась над Насуадою з другого боку:

— Ой, пані, як же ви нас тоді налякали!

— І, правду кажучи, ще й досі продовжуєш лякати, — буркнув Джормандер.

— Мені вже справді ліпше, — Насуада рвучко звелась на стільці, незважаючи на те, що її руки пронизав пекучий біль. — Ви обоє можете бути вільні, зі мною нічого не станеться. Джормандере, пошли звістку Фадавару, що він може залишатись ватажком свого племені, якщо присягне мені на вірність як своєму воєначальникові. Фарико, прошу тебе, коли будеш повертатися, перекажи, будь ласка, знахарці Анжелі, що я на неї чекатиму. Вона люб'язно згодилась зробити мені кілька цілющих припарок.

— Я не залишу тебе саму в такому стані, — заявив Джормандер.

Фарика й собі заперечно кивнула:

— Вибачайте, моя пані, але я цілком із ним згодна. Це дуже небезпечно.

Тоді Насуада зиркнула на вхід до намету, аби переконатися, що ніхто з Нічних Яструбів не стоїть надто близько, щоб почути їхню розмову, а потім прошепотіла:

— Я не буду сама.

Джормандер здивовано звів брови, а на обличчі Фарики промайнуло занепокоєння.

— Я ніколи не буваю сама. Невже це так важко зрозуміти?