— Ти підеш сьогодні ж, а повернешся за два тижні.

— Тоді я хотів би спитати, чи не могли б ви трішечки зачекати й послати мене на іншу справу за кілька днів? Я б дуже хотів бути тут, коли повернеться Ерагон.

— Твоя турбота про двоюрідного брата дуже зворушлива, але події розгортаються надто швидко, і ми не можемо зволікати. Коли я дізнаюсь про долю Ерагона, то покличу одного з чарівників Ду Врангр Гата, аби той зв'язався з тобою й переповів новини, якими б вони не були — добрими чи поганими.

Роран провів великим пальцем по гострих краях свого молота так, ніби намагався вигадати відповідь, яка б змусила Насуаду змінити своє рішення й водночас не виказала б тієї таємниці, що він її приховував. Урешті-решт юнак збагнув, що йому навряд чи вдасться викрутитися, й вирішив усе їй розповісти.

— Ви маєте рацію. Я хвилююсь за Ерагона, хоч він і здатен подбати про себе сам. Та насправді я хотів би залишитись не тільки через те, щоб побачити його живим-здоровим…

— Тоді навіщо тобі залишатися?

— Бо ми з Катріною вирішили побратися й хочемо, щоб Ерагон провів церемонію.

Насуада збентежено забарабанила пальцями по підлокітнику свого стільця.

— Якщо ти гадаєш, що я дозволю тобі відпочивати тоді, коли ти можеш допомогти варденам, тільки через те, щоб ви з Катріною мали змогу одружитись на кілька днів раніше, ти дуже помиляєшся.

— Але ми не можемо відкладати цієї справи, леді Нічні Кроки.

Насуадині пальці застигли в повітрі, а її очі хитро звузились.

— Чому?

— Чим швидше ми поберемось, тим краще буде для честі Катріни. Гадаю, ви розумієте, що я б у жодному разі не став просити у вас чогось для себе.

На обличчі Насуади промайнула ледь помітна посмішка, вона схилила голову й сказала:

— Авжеж, розумію… Але чому саме Ерагон? Чому ви хочете, щоб саме він провів церемонію? Чому не хтось інший, приміром, не старійшина з вашого селища?

— Тому що він мій двоюрідний брат, а я його опікун. А ще тому, що він Вершник. Самі посудіть, через мене Катріна втратила майже все — батька, домівку, посаг. І зараз я не можу нічого їй відшкодувати, проте хочу, щоб у неї було таке весілля, яке вона згадуватиме все життя. Без золота або худоби я не можу заплатити за розкішну церемонію, тому мушу знайти якийсь інший вихід, аби зробити наше весілля пам'ятним, тож мені здається, що коли нас обвінчає Вершник дракона, то годі щось ліпше й вигадати.

Насуада мовчала так довго, що Рорану почало здаватися, ніби вона хоче, щоб він пішов. Проте за мить дівчина вийшла із задуми й мовила:

— Твоя правда. Якби тебе й Катріну обвінчав Вершник дракона — це була б велика честь для вас обох, але мені дуже не хотілося б, аби Катріна прийняла твою пропозицію без належного посагу. Коли я жила в Тронжхеймі, гноми подарували мені багато коштовностей. Частину з них я продала, щоб озброїти армію варденів, але те, що в мене залишилося, дасть змогу будь-якій жінці відчувати себе до кінця життя королевою. Я подарую їх Катріні, якщо ти служитимеш нам.

Зворушений Роран низько вклонився:

— Дякую вам. Ваша щедрість не має меж, і я навіть не знаю, як можу вам віддячити.

— Найкращою подякою для мене буде те, щоб ти бився за варденів так само віддано, як бився за Карвахол.

— Присягаюсь, я зроблю це. І Галбаторікс пошкодує про той день, коли послав за мною разаків.

— Я певна, що він уже й так пошкодував. А тепер можеш іти. Залишайся в таборі, аж доки Ерагон не повернеться й не повінчає вас із Катріною, але вже наступного ранку ти маєш бути в сідлі.

«Який гордий цей чоловік, — думала Насуада, поглядаючи, як Роран виходить із її намету. — Вони з Ерагоном такі схожі й водночас такі різні. Ерагон може бути одним з найнебезпечніших воїнів Алагезії, проте йому не притаманні суворість і жорстокість, тимчасом як Роран зроблений із зовсім іншого тіста. Залишається тільки сподіватись, що він ніколи не стане на моєму шляху, бо тоді мені доведеться його знищити. Інакше його навряд чи зупиниш».

Дівчина перевірила свої бинти й була задоволена з того, що вони ще й досі свіжі. А потім покликала Фарику й наказала їй принести чогось попоїсти. Коли служниця залишила на столі наїдки й вийшла з намету, Насуада махнула рукою. Тієї ж миті зі схованки хутенько вибралась Елва, щоб розділити зі своєю пані сніданок.

Потому Насуада кілька годин вивчала звіти варденів і намагалась підрахувати кількість обозів, що знадобляться для її армії, аби якомога швидше почати пересування на північ. Упоравшись із підрахунками, вона послала гінців до гномів та ургалів, щоб ті переказали їхнім ковалям, що вони мають збільшити виробництво вістер для списів, Наостанок, пригрозивши раді старійшин розпуском, як вона це робила майже щотижня, Насуада взяла із собою Елву й поїхала на своєму жеребцеві Гроза Битви на зустріч з Тріанною, яка захопила одного з вивідачів Галбаторікса й саме збиралась його допитувати.

Після відвідування Тріанни Насуада й Елва хотіли були повернутись до свого намету, коли раптом на півночі табору зчинився якийсь гамір. Дівчина почула радісні вигуки, а потім серед наметів з'явився чоловік, який тут-таки кинувся до неї. Охорона миттю взяла Насуаду в кільце, залишивши попереду лише одного ургала, який звів свого кийка, готовий убити зухвальця, якщо той становитиме для його пані хоч якусь загрозу.

Тим часом чоловік, побачивши чудовисько, зупинився за кілька метрів від нього, перевів подих і закричав:

— Пані! Ельфи вже тут! Ельфи прийшли!

Спочатку Насуада подумала, що той мав на увазі королеву Ісланзаді та її армію, але потім пригадала, що Ісланзаді була поряд із Сейноном, а навіть ельфи не могли перетнути всю Алагезію швидше ніж за тиждень. «Мабуть, він має на увазі тих дванадцятьох чарівників, яких Ісланзаді послала, щоб вони захищали Ерагона», — подумала тоді Насуада.

— Швидше, мій коню, — мовила дівчина й клацнула пальцями. Її руки запекли вогнем, коли вона схилилась над Грозою Битви. Дівчина пришпорила коня, і той помчав галопом по вузькій вуличці між двома рядами наметів, перестрибуючи діжки з дощовою водою й оминаючи повстанців, які траплялися їм на шляху. Люди кидали все й теж бігли за Насуадою, щоб побачити ельфів на власні очі.

Примчавши до північного входу табору, Насуада й Елва зіскочили з коня й стали вдивлятися в горизонт.

— Он там, — сказала Елва й тицьнула своїм маленьким пальчиком.

Повітря було розпеченим і переливалося, тому дванадцять довгих худорлявих постатей, які з'явилися з-за заростів ялівцю приблизно за дві милі від табору, спочатку нагадували марево. Ельфи бігли нога в ногу, не здіймаючи жодної пилинки, тож здавалося, що вони взагалі летять у повітрі, їхній біг був дуже красивим і водночас якимось бентежним — вони нагадували зграю хижаків, яка переслідує свою здобич. Насуада нервово затупцяла, бо відчула той самий страх, що й тоді, коли вперше побачила шррг — велетенського вовка Беорських гір.

— Вражає, правда?

Почувши голос за своєю спиною, дівчина аж здригнулась від несподіванки. Анжела, як зазвичай, з'являлась непомітно, ніби привид.

— А ти завжди там, де відбувається щось цікаве, як я на тебе подивлюся!

— Саме так, ніде правди діти, адже значно ліпше побачити все й одразу на власні очі, ніж чекати, доки тобі про це хтось розкаже. А крім того, люди не завжди звертають увагу на те, що треба. Приміром, хто зможе помітити, чи був чийсь безіменний палець довшим за вказівний, або чи були в них магічні щити, або ж те, що якийсь із їхніх віслюків мав залисину у формі півнячої голови. Хіба не так?

Насуада спохмурніла:

— Ти ніколи ні з ким не ділишся своїми секретами?

— А що гарного може із цього вийти? Якщо я скористаюсь магією, то люди, можливо, із цього й потішаться, проте потім мені доведеться дуже довго все вам пояснювати, а король Орин — той узагалі, приміром, захоче відтяти мені голову, й тоді мені доведеться вбити половину твоїх чарівників, щоб утекти. Навіщо мені все це?