«Той червоний пуцьвірінок мені не рівня, — гордо сказала Сапфіра. — Якби з ним не було Мертага, я б притисла його до землі й тримала б так аж доти, доки б він не визнав мене ватажком зграї».

— Гадаю, саме так усе й було б, — із посмішкою мовила Насуада у відповідь.

— І які ж у нас тепер плани? — спитав Ерагон.

— Я виробила кілька планів, але для того, щоб у нас бодай щось вийшло, нам слід негайно втілити їх у життя. По-перше, ми не можемо далі заглиблюватися в Імперію, залишаючи позаду себе міста, які ще й досі контролює Галбаторікс. Якщо ми так зробимо, то будемо наражатись водночас і на удари з фронту, і на удари з тилу. До того ж, Галбаторіксу нічого не важитиме захопити Сурду, доки нас не буде поблизу. Отже, я вже віддала варденам наказ, і невдовзі вони вирушать на північ, шукаючи першу-ліпшу підходящу місцину, де можна було б спокійно переправитися через річку Джиєт. А коли ми опинимось на протилежному березі, я пошлю частину війська, щоб вона захопила Аруфс, а сама з королем Орином тим часом поведу другу частину війська на Фейнстер, що його нам, гадаю, буде не так уже й важко захопити. Якщо, ясна річ, ти й Сапфіра нам допоможете.

Хвильку помовчавши, Насуада вела далі:

— Але доки ми будемо в поході, ти маєш виконати одне моє завдання, Ерагоне, — мовила дівчина, трохи схилившись уперед. — Нам дуже потрібна допомога гномів. Ельфи відстоюють нашу честь на півночі Алагезії, сурданці приєднались до нас і душею, і тілом. Навіть ургали стали нашими спільниками, проте нам потрібні ще й гноми. Без них ми навряд чи досягнемо успіху… Особливо зараз, коли нам доведеться мати справу з воїнами, що не відчувають болю.

— А гноми вже обрали собі нового короля чи королеву?

Насуада скривилась.

— Нархейм запевняє, що вони думають над цим. Але ж сам розумієш, для того, аби щось вирішити, гномам, так само, як і ельфам, зазвичай потрібно куди більше часу, ніж людям. Тому вони можуть думати ще кілька місяців.

— А хіба вони не розуміють, що це слід зробити якомога швидше?

— Дехто розуміє… але ж є чимало гномів, які проти того, щоб допомагати нам у цій війні. Саме вони й намагаються затягнути вибори та при зручній нагоді посадити на трон когось зі своїх однодумців. Гноми надто довго прожили у своїх підземеллях, тож розучилися довіряти тим, хто живе над ними… І якщо їхній трон захопить хтось із наших ворогів, то ми назавжди їх втратимо. З іншого боку — нам геть не з руки чекати, доки вони розв'яжуть свої суперечки, але звідси я жодним чином не можу впливати на їхню політику. Ба навіть гірше: якби я опинилася в Тронжхеймі, то навряд чи хтось став би дослухатися до моїх думок, адже я не належу до жодного з їхніх кланів. Тому я хочу, щоб ти поїхав до Тронжхейма від мого імені й зробив усе задля того, аби гноми якомога швидше обрали собі нового правителя… І не просто правителя, а правителя, який би згодився нам допомагати.

— Я! Але ж…

— Король Ротгар увів тебе до клану Дургрімст Інгейтум, отже тепер, згідно з їхніми законами та звичаями, ти є гномом. Тобто ти маєш законне право брати участь в засіданнях Інгейтум, а оскільки Орик став їхнім ватажком, то я майже впевнена, що він дозволить тобі супроводжувати себе на секретних засіданнях тринадцятьох кланів, де гноми обирають своїх правителів.

Ерагон спантеличено кліпав очима, адже все, що Насуада розповіла, видалось йому цілковитим безглуздям.

— А як же Мертаг і Торнак? Що буде, коли вони повернуться? А в тому, що вони повернуться, можеш не сумніватись! Хто їх тоді зупинить і хто не дасть їм убити тебе, Арію, Орина або ж решту варденів?

Насуада насупила брови.

— Учора Мертаг і Торнак зазнали поразки. І мені здається, що зараз вони мають підлітати до Урубейна. А може, Галбаторікс якраз уже влаштував їм допит і карає їх за поразку. Та найголовніше тут те, що він ніколи не пошле їх в атаку, не переконавшись у тому, що їм під силу тебе здолати. Тож я гадаю, що мине певний час, аж доки Галбаторікс знову наважиться послати їх у бій, оскільки Мертаг навряд чи має уявлення про твої сили. Саме цим ти й повинен скористатися. Сподіваюсь, тобі вистачить часу, щоб дістатись до Фартхен Дура й повернутись назад.

— Ти можеш помилятися, — заперечив Ерагон. — До того ж, звідки в тебе така впевненість, що Галбаторікс не дізнається про нашу відсутність і не нападе на варденів? Адже ми не маємо жодних гарантій, що нам вдалося викрити всіх вивідачів, яких він до нас заслав.

Насуада замислено постукала кінчиками пальців по підлокітнику стільця.

— Ерагоне, я сказала, що хочу, аби до Фартхен Дура вирушив саме ти. Але я не говорила, що тебе має супроводжувати Сапфіра. — Почувши це, дракон нервово повів головою й випустив невеличку хмаринку диму, що зависла під стелею намету.

— Я не збираюся…

— Дозволь мені закінчити, Ерагоне.

Юнак замовк і глянув на неї, міцно стискаючи руків'я шаблі.

— Сапфіро, ти не підкоряєшся мені, але я дуже сподіваюсь, що ти погодишся залишитись тут на час Ерагонової мандрівки до гномів. Таким чином ми зможемо обдурити як Імперію, так і варденів, котрі гадатимуть, ніби Вершник десь тут, поруч. Якщо нам пощастить приховати твою відсутність, — кивнула дівчина на Ерагона, — то ніхто навіть не підозрюватиме, що тебе тут нема. Нам треба тільки вигадати належне пояснення того, чому ти цілий день не виходиш зі свого намету. Я можу сказати, що ти й Сапфіра робили нічну вилазку на ворожу територію, а тому ти відпочиваєш аж до заходу сонця. Гадаю, буде розумніше, якщо Блодхгарм і його побратими теж залишаться в таборі. Тоді ми уникнемо підозр і водночас матимемо захист. А коли Мертаг і Торнак з'являться, доки тебе не буде, то Сапфіра зможе дати йому відсіч разом з Арією. Якщо їм допомагатимуть чарівники Блодхгарма й Ду Врангр Гата, у нас будуть неабиякі шанси.

Дослухавши Насуаду, Ерагон важко зітхнув:

— Якщо Сапфіра не полетить зі мною до Фартхен Дура, то як я туди так швидко дістанусь?

— Ти побіжиш. Ти ж сам мені казав, що пробіг чималу відстань від Хелгрінда. Я впевнена, що, не маючи потреби ховатися від воїнів і селян, ти зможеш подолати за день значно більше ліг, аніж тоді, коли ти мандрував землями Імперії, — по цих словах Насуада знову постукала пальцями по полірованій поверхні дерева. — Звісна річ, пускатись у такий неблизький шлях дуже небезпечно. Навіть наймогутніший чарівник може загинути в диких місцях, якщо поруч із ним не буде нікого, хто міг би йому допомогти. Проте я не можу дозволити, щоб тебе супроводжувала Арія — тут вона може служити нам зі значно більшою користю. До того ж люди можуть помітити, що один із ельфів Блодхгарма зник без усяких на те причин. І знаєш, до чого я дійшла? Тебе мають супроводжувати ургали, бо вони й тільки вони здатні витримати твою швидкість.

— Ургали? — роздратовано вигукнув Ерагон, втративши рештки самовладання. — Ти посилаєш мене до гномів у супроводі ургалів? Та я навряд чи згадаю якусь іншу расу, що її гноми ненавиділи б більше за ургалів. Вони роблять з їхніх рогів луки! Якщо я прийду до Фартхен Дура з ургалами, гноми не послухають жодного мого слова.

— Я чудово це розумію, — відповіла Насуада. — Саме тому ти й не підеш із ними прямісінько у Фартхен Дур. Ти спинишся на горі Тардур у Брег Холді, родовому замку Інгейтум. Там на тебе чекатиме Орик. Ви залишите ургалів і подолаєте решту шляху до Фартхен Дура вдвох.

— А якщо твій план мені не до вподоби і я думаю, що є інші, більш безпечні способи зробити те, чого ти хочеш? — поглядаючи кудись за спину Насуаді, нервово спитав Ерагон.

— І що ж це за способи, скажи мені, будь ласкавий? — поцікавилась Насуада. Її пальці застигли, так і не торкнувшись бильця стільця.

— Мені треба все добре обміркувати, але я впевнений, що вони існують.

— Я вже міркувала, Ерагоне, дуже довго міркувала… І єдиний наш шанс бодай якось уплинути на перебіг виборів у гномів, — це відправити тебе до них посланцем. Не забувай, що я виросла серед гномів і розумію їх краще за інших.