Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Володар терплячий. У нього в запасі вічність. Йому не потрібно було, щоб ти виконувала доручення. Перетягнути на свою сторону людину з даром йому нелегко. Ти не вартуєш таких зусиль. Він хотів усього лише прибрати тебе з дороги. Більше йому нічого не було потрібно. І він свого домігся. У якомусь сенсі Володар так же сліпий в нашому світі, як і ми — в його. Просто у нього там побільше впливу. Але він змушений з обережністю ставити перед собою завдання. І він намагається не витрачати сил даремно.

Сумнів на обличчі Еді поступилося місцем розумінню.

— Можливо, ти не так вже й дурний, старий.

Зедд посміхнувся і підняв перекинутий стілець.

— Мені теж завжди так здавалося.

Поклавши руки на коліна, Еді дивилася на стіл так, немов сподівалася, що він дасть їй раду. Чути було, як потріскує вогонь у вогнищі.

— Усі ці роки істина бути в мене перед очима. — Вона підняла голову. Як тобі вдалося досягти такої мудрості?

Зедд знизав плечима:

— Це одна з переваг довгого життя. Ти бачиш в собі лише стару. А я бачу вражаючу жінку, яка багато пізнала і витягла мудрість з побаченого за довгі роки. — Він вийняв з її волосся жовту троянду і підніс до самого її лиця. — Твоя краса — не маска, що приховує внутрішнє каліцтво. Вона — відображення краси глибинної.

Еді взяла у нього квітку і поклала на стіл.

— Твій улесливий язик не може змінити того факту, що я загубила своє життя…

— Ні, — обірвав її Зедд. — Ти помиляєшся. Просто ти не хочеш поглянути на речі з іншого боку. У магії, як і у всьому, існує рівновага.

Треба лише вміти його розгледіти. Володарю вдалося відсторонити тебе від боротьби та посіяти в твоїй душі сумнів. Ти боялася, що в один прекрасний день зможеш віддатися злу. Але є речі, які врівноважують те, що він зробив. Ти оселилася тут, щоб дізнатися все можливе про світ смерті і передати послання своєму Пелу. Не розумієш, про що я? Тобою маніпулювали, щоб ти не втручалася в справи Володаря, але, з іншого боку, ти тим часом стала досвідченою в речах, здатних зупинити його.

Ти повинна не віддаватися скорботи, а, навпаки, скористатися тим, що тобі було дано натомість.

Очі Еді блиснули. Вона обвела поглядом своє житло: купу кісток у кутку, стіни, обвішані талісманами, полиці, заставлені черепами… Все це вона збирала довгі роки.

— Але моя клятва… Мій Пела… Я повинна достукатися до нього, повинна йому пояснити. Він помер, впевнений, що я зрадила його. Якщо я не виправдаюся перед ним, я бути втрачена. Моє серце бути втрачено. А якщо я бути втрачена, Володар знайде мене.

— Пела помер, Еді. Його більше немає. Кордонів і проходу теж більше не існує. Ти краще за мене розумієш, що якщо не домоглася успіху, поки вони були, то тепер це взагалі неможливо. Якщо ти хочеш виконати обітницю, тут залишатися безглуздо. Можливо, в Ейдіндрілі тобі пощастить більше.

Якщо ти допоможеш мені зупинити Володаря, це не означає, що ти порушиш свою клятву. Якщо мої знання зможуть допомогти тобі у досягненні твоєї мети, я з радістю пропоную їх тобі. Ти знаєш речі, яких не знаю я, але і мені відомо багато чого, що невідомо тобі. Все-таки я, що не кажи, Чарівник першого рангу. Можливо, мої знання тобі знадобляться. Крім того, Пела навряд чи зрадіє, дізнавшись, що заради того, щоб повідомити йому, що ти не зраджувала його, ти зрадила всіх інших.

Еді покрутила в руках троянду і знову поклала її на стіл. Вона встала і, обійшовши стіл, підійшла до Зедда. Її руки лягли йому на плечі. Раптово Еді нахилилася і поцілувала його в голову, а потім пригладила йому волосся. На мить Зедд подумав, що вона зараз вчепиться йому в горло. Після всього, що він їй наговорив, таке цілком могло трапитися.

— Дякую тобі, мій друг, за те, що ти вислухав мене і допоміг розібратися в тому, що сталося. Моєму Пелу ти б припав до душі. Ви обоє — люди честі. Я згодна допомогти тобі, якщо і ти обіцяєш, що допоможеш мені стримати клятву.

Зедд повернувся до неї. Еді ласкаво посміхнулася йому.

— Я зроблю все, що в моїх силах. Даю слово.

Еді заусміхалася ще ширше і знову погладила його по сивим волоссям.

— Ну а тепер розкажи мені про Камінь Сліз. У першу чергу потрібно вирішити, що робити з ним.

23

— Камінь Сліз? Ну… Загалом, я його сховав.

— Відмінно, — кивнула Еді. — За ним потрібно слідкувати гарненько. Ця річ не повинна загубитися в нашому світі. — Раптово вона насупилась. — А він бути добре захований?

— Ну… — Знову зам'явся Зедд. Він знав, що Еді на це скаже, але обіцянка є обіцянка. — Він висить на ланцюжку. А ланцюжок висить на шиї у однієї маленької дівчинки. Я… боюсь, я не знаю, де зараз ця дівчинка.

— Ти торкався його?! — Витріщила очі Еді. — Торкався Каменя Сліз? Та ще віддав його якийсь дівчині? — Вона згребла Зедда за комір і притягнула до себе. — Камінь Сліз? Той самий, який Творець власними руками повісив на шию Володаря, щоб навічно замкнути його в підземному світі? А ти начепив його на шию маленькій дівчинці? І тепер вона невідомо де?

— Ну… повинен же я був кудись його подіти! — Розсердився Зедд. — Не міг же я залишити його там, де знайшов!

— І я тільки що повірила, що ця людина бути мудрим! — Сплеснула руками Еді. — Хай оберігають мене добрі духи від таких мудреців!

Зедд схопився на ноги.

— А що б ти робила на моєму місці?!

— Та вже дала б принаймні собі роботу подумати! І, ясна річ, ні за що б до нього не доторкнулася. Це річ з іншого світу!

Зедд сердито обсмикнув балахон.

— Такої розкоші, як час на роздуми, у мене не було. На нас напав скрійлінг. І якщо б я залишив Камінь там…

— Скрійлінг! — Еді різко повернулася до нього. — Так ти просто мішок з хорошими новинами, старий! — Вона ткнула його пальцем в груди. — Це не виправдання! Тобі не можна було…

— Чого не можна? Не можна брати Камінь? Краще б його взяв скрійлінг, це ти хочеш сказати?

— Скрійлінги бути просто вбивці. Їм не бути діла до Каменя.

— Ти в цьому настільки впевнена, що погодилася б ризикнути? Ризикнути всім?

А якби ти помилилася? Нехай Володар забирає Камінь і робить з ним все, що вважатиме за потрібне? Ти настільки в цьому впевнена?

Еді насупилася і опустила руку.

— Ні… Напевно, ні. Все може бути так, як ти кажеш. Бути така можливість, що скрійлінг забрати Камінь. Не виключено, що ти зробив єдино можливу річ. Але віддати Камінь маленькій дівчинці!..

— А куди мені ще було його подіти? До себе в кишеню? У кишеню чарівникові, де Володар знайде його моментально? А, напевно, ти вважаєш, що я повинен був заховати його в затишному і тільки мені одному відомому місці?

Щоб слуги Володаря добралися б до мене, розв'язали мені язика, а потім пішли і спокійнісінько забрали його?

Еді, пробурмотівши прокляття, схрестила руки на грудях, але потім злегка заспокоїлася.

— Ну… можливо…

— Ніяких «можливо»! У мене не було вибору. Це був жест відчаю. Я зробив єдине, що було можливо в таких обставинах.

— Ти правий, чарівник, — втомлено зітхнула Еді. — Ти зробив усе, що міг. Вона мерзлякувато повела плечима. — Все одно це бути нерозумно, — додала вона, зітхнувши. — Сядь. — Вона м'яко штовхнула його на стілець. — Я хочу тобі дещо показати.

Зедд сів, а Еді, накульгуючи, підійшла до полиці.

— Я б з радістю зробив щось інше, — винувато сказав він їй у спину, але нічого іншого не залишалося.

— Я знаю, — кивнула на ходу Еді. — Кажеш, скрійлінг? — Зедд підтвердив.

— Ти впевнений? — Зедд зігнув брову. — Ну так, звичайно ж, ти впевнений. — Вона насупилася, розмірковуючи. — Скрійлінги бути вбивцями на службі у Володаря.

Вони служать вірно і дуже небезпечні, але не дуже розумні. Їм потрібно ткнути пальцем в того, кого треба знайти. Вони погано орієнтуються в нашому світі.

Звідки Володар знав, де ти бути? Звідки скрійлінг знав, де тебе шукати? І знав, що саме ти бути той, за ким він посланий?

92
{"b":"234820","o":1}