У Річарда закрутилася голова.
— Уоррен, цього не може бути. Просто не може бути. — Він судорожно намагався знайти доказ своєї правоти. — Паша. Паші адже не більше…
— Річард, я знаю Пашу ось вже більше сотні років. Річард відсунув стілець і піднявся. Скуйовдивши п'ятірнею волосся, він промовив:
— Нісенітниця якась. Повинно бути якесь… Навіщо це знадобилося?
Взявши Річарда за руку, Уоррен змусив його сісти. Присунувшись ближче, він заговорив з м'яким співчуттям, як кажуть, коли повідомляють неприємні звістки.
— Навчання чарівника вимагає часу. Там, зовні, в іншому світі, пройшло більше двадцяти років, перш ніж я зміг торкнутися свого Хань. Але для мене пройшло трохи більше року. Тобто тут теж пройшло двадцять років, але я постарів тільки на два роки. Якби чари не уповільнювали наше старіння, ми б всі померли від старості перш, ніж навчилися хоча б світильники запалювати нашим Хань. Я ще не чув, щоб на навчання чарівника йшло менше двохсот років.
Частіше — років триста, а іноді і всі чотириста. Чарівники, що створили Палац, знали про це, тому й зв'язали Палац з нижнім світом, де часу не існує. Я не знаю, як це відбувається, але це так.
У Річарда затряслися руки.
— Але… Я повинен позбутися від нашийника. Я повинен повернутися до Келен. Я не можу чекати так довго. Уоррен, допоможи мені. Я не можу чекати!
Уоррен втупився в підлогу.
— Мені дуже шкода, Річард. Я не знаю, як зняти нашийник, і не знаю, як подолати утримуючий нас тут бар'єр. Але я розумію твої почуття. Через це я і просидів в архівах останні п'ятдесят років. Решті, здається, все одно. Вони кажуть, що це всього лише дозволяє їм більше часу проводити з жінками.
Річард повільно підвівся.
— Я не можу цьому повірити. Уоррен підвів голову.
— Прости мене, будь ласка, Річард, за те, що я тобі це сказав. Мені дуже шкода, що я заподіяв тобі біль.
Ти завжди був…
Річард поклав руку Уоррену на плече.
— Ти не винен. Це не ти зробив. Ти всього лише сказав мені правду. Голос його звучав, як з глибини тунелю. — Спасибі тобі за правду, друже мій.
Єдине, про що він міг думати, коли ноги несли його до виходу, це про те, що його мріям приходить кінець. Якщо він не зуміє позбутися нашийника — все втрачено.
Коли він увірвався в двері, сестри Юлія та Фінеллі, насторожившись, піднялися. Але, побачивши вираз його обличчя, позадкували, так само як і стражники в коридорі. Перед дверима виник мерехтливий щит. Річард пройшов крізь нього, навіть не помітивши. Двері відчинилися навстіж, хоч він до них і не доторкнувся. Шматок дверної рами вилетів геть. Йому якось і в голову не прийшло скористатися дверною ручкою.
Абатиса сиділа, склавши руки на великому горіховому столі. Її серйозні розуміючі очі дивилися на нього. Річард сперся на стіл, підносячись над жінкою на весь свій чималий ріст.
— Повинна визнати, Річард, — суворо сказала вона, — я зовсім не мріяла про цей візит.
— Чому сестра Верна мені не сказала? — Голос змінив йому.
— Я їй веліла.
— А ви чому мені не сказали?
— Тому що хотіла, щоб ти спочатку дізнався важливі речі про себе самого, щоб ти краще зрозумів свою значимість. Тягар чарівника. Та й абатиси теж.
Річард впав перед нею на коліна.
— Енн, — прошепотів він. — Енн, будь ласка, допоможіть мені. Я повинен позбутися Рада-Хань. Я люблю Келен. Вона потрібна мені. Я повинен до неї повернутися. Я так довго був відсутній. Будь ласка, Енн, допоможіть. Зніміть нашийник.
Вона прикрила очі і довго не відкривала. А коли відкрила, в них читалося безмежне співчуття.
— Я сказала тобі правду, Річард. Ми не можемо зняти Рада-Хань, поки ти не вивчишся настільки, щоб допомогти нам. А на це потрібен час.
— Будь ласка, Енн, допоможіть. Хіба немає іншого способу?
Не відриваючи від нього очей, вона повільно похитала головою:
— Ні, Річард. З часом ти змиришся. Всі миряться. Іншим простіше, тому що вони потрапили сюди дітьми і усвідомили цей факт набагато пізніше. Нам ніколи ще не доводилося говорити про це дорослій людині, такому, як ти, який відразу розуміє значення сказаного.
Річард ніяк не міг змусити себе мислити ясно. Йому здавалося, що він перебуває в якомусь кошмарному сні. Адже пройде так багато часу. Вона постаріє. Всі, кого він знає, постаріють!
Енн відвела очі і провела рукою по волоссю.
Річард, коли ти завершиш навчання і підеш звідси, пра-пра-правнуки всіх, кого ти знав, помруть від старості і будуть вже більше сотні років як поховані.
Він моргнув, намагаючись підрахувати покоління, але в голові панував сумбур.
Раптово він згадав застереження Шоти — про пастку часу. Ось вона, ця пастка. Ці люди відняли у нього все. Все, що він любить, все, що йому дороге, все для нього втрачено. Він ніколи не побачить Зедда, Чейза. Нікого з тих, кого знає. Ніколи більше не обійме Келен. Ніколи не зможе сказати їй, що любить її і розуміє, на яку жертву вона заради нього пішла.
63
Річард сидів на підлозі. Піднявши голову, він побачив стоячого в дверях Уоррена.
Стуку в двері він не почув. Оскільки Річард не промовив ані слова, Уоррен підійшов до нього і присів поруч.
— Слухай, Річард, деякі твої слова навели мене на думку. Ти, здається, казав, що збираєшся одружитися на Матері-сповідниці?
Річард повернувся зі світу мрій, і очі його раптово пожвавилися.
— Це про неї те пророцтво, вірно? Пророцтво про зимове сонцестояння?
— Дуже може бути. Але я мало що знаю про сповідниць, щоб сказати точно. Мати-сповідниця носить білий одяг?
— Так. Сповідниці народжені, щоб дізнаватися істину. Вона — остання в роду.
— Річард, тоді, я вважаю, у мене хороші новини. Думаю, в день зимового сонцестояння вона знайде щастя і принесе його своєму народу.
Річард згадав видіння, навіяне йому в Башті погибелі. Згадав жах, який охопив його. Слова, сказані тоді Келен, обпалили його. Він промовив:
«Не допоможе ніхто, крім єдиного, народженого з даром нести Істину, того, хто залишиться в живих, коли нависне загроза тіней. А потім прийде темрява велика, тьма смерті. І заради надії врятувати Життя, та, що в білому, повинна бути віддана народу своєму, щоб звеселився і зрадів народ».
— Ось-ось! Саме так! Я вважаю, що «тьма велика» означає і Володаря, і зимове сонцестояння. Думаю, це означає… Річард, а де ти прочитав це пророцтво?
— Я його не читав. Воно прийшло мені в видінні. Видінні про Келен.
Очі Уоррена округлилися, як завжди, коли його щось вражало.
— Тобі було пророче видіння?
— Так, Келен вимовила тоді ці слова, а також показала, що вони означають.
— І що ж вони означають? Річард обтрусив штанину.
— Я не можу тобі цього сказати. Келен сказала, що я можу повторювати слова, але нікому не повинен розповідати про видіння. Прости, Уоррен, я не наважуся порушити її попередження, не знаючи про наслідки. Але можу сказати тобі, що, якщо це пророцтво здійсниться, воно не принесе радості ні їй, ні мені.
Уоррен задумався.
— Так. Мабуть, ти правий. — Він скоса глянув на друга. — Річард, я повинен сказати тобі дещо щодо пророцтв. Про це мало хто знає, але слова не завжди відображають їхнє справжнє значення.
— Тобто?
— Ну, кілька разів, коли я читав пророцтва, у мене теж були видіння.
Видіння було істинним, але зовсім не таким, як здавалося, коли просто читаєш пророцтво і намагаєшся його витлумачити. Я впевнений, що зрозуміти істинне значення пророцтва можна тільки за допомогою дару, через видіння.
— Сестри про це знають?
— Ні. Я вважаю, саме це й означає бути пророком. Річард, якщо тобі було видіння, якщо ти чув слова і бачив те, що за словами, може, це означає, що ти пророк.
— За словами ігумені, у мене інший талант. Якщо вона права, моє бачення лише частина мого справжнього дару.
— А який тоді твій істинний дар?