— Там, всередині, хтось є! — Прошепотів він.
55
Я за тебе відповідаю! — І Паша силою свого Хань легко відкинула Річарда з дороги, відкрила двері і увірвалася в покої. Річард кинувся за нею, на бігу оголюючи меч.
В кімнаті було темно. Відблиски полум'я, що горіло в каміні, грали на стінах. Паша і Річард завмерли, напружено вдивляючись у темряву.
— Ти чекав побачити мрісвіза, Річард? — Пролунав знайомий голос.
— Сестра Верна! — Він вклав меч у піхви. — Що ти тут робиш? Сестра запалила лампу.
— Не знаю, чи чув ти… — Обличчя її було непроникним. — Я знову стала сестрою Світу.
— Правда? Ось це новина! — Вигукнув Річард.
— І оскільки я знову стала сестрою, — продовжувала сестра Верна, — мені б хотілося поговорити з тобою наодинці. — Вона подивилася на Пашу..
— Ну що ж, — похнюпилась Паша, — здається, моє плаття… ну, не дуже підходить для занять. Мабуть, піду-но я переодінусь. Доброї ночі, сестра. Я дуже рада за вас. Річард, спасибі. Ти вів себе бездоганно. Я ще повернуся.
— Бездоганно? — Перепитала сестра Верна, коли Річард закрив за Пашею двері. — Дуже рада чути це, Річард. Я теж хочу подякувати тобі.
За те, що я знову стала сестрою. Сестра Марена мені все розповіла.
Річард розсміявся:
— Ми дуже добре знаємо один одного, сестра. І щось я не помічав, що ти добре вмієш обманювати.
Вона посміхнулася у відповідь:
— Ну, сестра Марена сказала, що вона помолилася Творцеві, щоб Він вказав їй шлях, і що під час молитви зрозуміла: з огляду на мій досвід, мене знову треба зробити сестрою. Для кращого служіння Творцеві. Бідна сестра Марена! Варто було тобі з'явитися в Палаці, і тут почалася прямо-таки епідемія брехні.
Річард знизав плечима:
— Сестра Марена поступила правильно. Думаю, ваш Творець буде задоволений.
— Я чула, ти вбив мрісвіза. Новини в Палаці поширюються зі швидкістю блискавки.
— Довелося. — Річард дивився на вогонь у каміні. Сестра Верна обережно провела рукою по його волоссю.
— Як тобі тут?
— Добре, — буркнув він, знімаючи перев'язь. — Було б ще краще без цих безглуздих нарядів. Але доводиться терпіти. Про що ти хотіла поговорити зі мною, сестра?
— Не знаю, як ти зробив, щоб я знову стала сестрою Світу, але все одно спасибі тобі. Ми тепер станемо друзями?
— Тільки якщо ти знімеш з мене ошийник. — Верна відвела очі. — Коли-небудь, сестра, тобі все ж таки доведеться зробити вибір. Я сподіваюся, тоді ти опинишся на моєму боці. Мені ненависна одна думка про те, що доведеться вбити тебе, але… Ти ж знаєш, я зможу. Втім, навряд чи ти прийшла, щоб ще раз це почути.
— Пам'ятаєш, Річард, я говорила, що ти закликаєш Свій Хань, сам того не знаючи?
— Пам'ятаю. Тільки мені здається, ти не права.
— Але ти вбив мрісвіза. За останні три тисячі років нікому ще не вдавалося це зробити. Отже, ти закликав свій Хань.
— Ні, сестра. Я закликав не Хань, а магію меча.
— Знаєш, я все-таки встигла трохи вивчити і тебе, і твій меч. Адже до сих пір нікому не вдавалося вбити мрісвіза. І знаєш чому? А просто ніхто не міг відчути його наближення. Ніхто. Навіть сестри і чарівники. Так, магія меча допомогла тобі вбити мрісвіза, але його наближення ти відчув тільки завдяки Хань. Ти, Річард, користуєшся своїм даром, сам того не розуміючи.
Річард занадто втомився, щоб сперечатися. Він згадав, як мрісвіз раптово виник перед його думкою. Він важко опустився в крісло.
— Не знаю, сестра. По-моєму, звір просто напав на мене, а я захищався.
Вона сіла в крісло навпроти.
— Ось, подивись, Річард. Ти вбив чудовисько. І все ж ця кароока жінка, яка проти тебе все одно що горобець проти шуліки, закликавши свій Хань, легко відкинула тебе, наче тріску. Я сподіваюся, ти будеш старанним учнем і зможеш опанувати своїм даром. — Вона пильно подивилася на нього. — Навіщо ти пішов в Хагенський ліс? Адже я попереджала, що там небезпечно. І не треба нічого вигадувати. Скажи мені справжню причину.
Річард відповів не відразу.
— Мене туди ніби щось тягнуло. Таке дивне відчуття… Це як голод чи бажання вдарити кулаком об стіну. А там мені відразу стало легше.
Він очікував почути чергові нотації, але їх, як не дивно, не було.
— Повинна тобі сказати, Річард, я говорила з деякими своїми подругами.
Ніхто не знає всього про магію тутешніх місць. І менше всього ми знаємо про Хагенський ліс. Але є підстави вважати, що ліс цей був створений спеціально для особливого роду чарівників.
— Тобто, інакше кажучи, якщо я хочу вдарити кулаком об стіну, так краще мені це зробити?
— Якщо Творець наділив нас почуттям голоду, значить, нам необхідна їжа, — відповіла сестра Верна.
— Але для чого потрібен такий голод, як у мене? Вона похитала головою:
— Не знаю. Абатиса вже другий раз відмовилася прийняти мене. Але я сподіваюся сама знайти відповіді. А поки що, прошу тебе, не залишайся в Хагенському лісі під час заходу.
— Ти це мені хотіла сказати, сестра? Вона замовкла в нерішучості.
Такою її Річард ще ніколи не бачив.
— Річард, відбувається щось незрозуміле, і це незрозуміле пов'язане з тобою, нарешті сказала вона. — Події розвиваються зовсім не так, як слід було очікувати. Поки я не можу всього сказати тобі, але… Річард, будь ласка, не треба довіряти всім сестрам.
— Будь спокійна, сестра, я не довіряю ні одній. Вона мимоволі посміхнулася:
— Зараз це, мабуть, навіть на краще. Я сподіваюся у всьому розібратися, а поки що… Просто знай, що існує небезпека, і постарайся уникнути неприємностей.
Більше нічого не сказавши, сестра Верна пішла. Дивно. Ось і Уоррен теж говорив щось схоже. Але найдивніше у всьому цьому — Камінь Сліз.
Цікаво, чому в видінні йому з'явилася річ, якої він ніколи раніше не бачив? Чому Камінь був на шиї у Рейчел? З рештою зрозуміло. Все інше його бажання і страхи. Наприклад, Чейз. Він, Річард, дуже сумував за Чейзом. І Чейз тепер не розлучається з Рейчел. Але Камінь? Чому у Рейчел був цей Камінь? Ні, він справді ніколи ще не бачив Камінь Сліз. Тоді звідки такий збіг з малюнком у книзі пророцтв? Може, у Рейчел був все-таки зовсім інший камінь? Ні-ні, це не міг бути Камінь Сліз!
Відчуття тривоги не проходило. Чомусь він раптом побачив, як Рейчел віддає йому Камінь за дорученням Зедда. А потім побачив і самого Зедда, який переконує його неодмінно взяти Камінь.
Стук у двері повернув Річарда до реальності. Прийшла Паша — в простенькому сірому платті з рожевими гудзиками. Але хоч це плаття і не було таким відкритим, як зелене, воно занадто щільно обтягувало її фігуру.
Паша сіла на килим, схрестивши ноги, і запропонувала Річарду сісти поруч, обличчям до неї. Він послухався. Паша взяла його руки і поклала собі на коліна.
— Сестра Верна під час занять так не робила, — здивувався Річард.
— Це тому, — відповіла Паша, — що ви були не в Палаці, і на твій Рада-Хань не впливала тутешня магія. А тепер всі сестри, які будуть працювати з тобою, зможуть тобі допомагати, використовуючи силу свого Хань. — Вона посміхнулася. — Я допоможу тобі, Річард.
— Добре. Що я повинен робити?
— Сестра Верна показувала тобі, як сконцентрувати волю, щоб налаштуватися на свій Хань? — Річард кивнув. — Ось це ти і повинен робити. А я допоможу тобі, — повторила вона.
Річард всівся зручніше. Паша взялася обмахуватися рукою, наче віялом.
— У цій сукні жарко!
Розстебнувши п'ять верхніх гудзиків, вона знову взяла Річарда за руку. Він подивився на вогонь у каміні, щоб потім, коли знову відкриє очі, можна було б зрозуміти, скільки пройшло часу. Перш під час занять з концентрації волі Річарду здавалося, що минуло всього кілька хвилин, а на ділі проходило не менше години.
Закривши очі, він уявив собі пливе в повітрі Меч Істини. І тут же його охопило блаженне почуття спокою. Він розслабився. Дихання його сповільнилося.