— Ти зробила що. Сповідниця?
У кімнаті повисла дзвінка тиша. Келен затрясло.
— Він не хотів. А я повинна була це зробити. Я сказала, що він повинен надіти його, щоб довести мені свою любов.
Келен здалося, що її розмазало по стіні, і вона не могла зрозуміти, чому лежить на підлозі. Спираючись на тремтячі руки, вона почала підніматися. Але тут її знову вдарило об стінку.
Зедд з абсолютно скаженими очима стояв прямо перед нею.
— Ти вчинила таке з Річардом?!
У Келен розламувалася голова. Їй здалося, що її голос звучить здалеку.
— Ти не знаєш. Я була змушена. Зедд, мені потрібна твоя допомога. Річард велів мені знайти тебе і розповісти про те, що я зробила. Зедд, будь ласка, допоможи йому.
Зедд в люті з розмаху вдарив її по обличчю. Впавши, Келен обідрала руки об стіну. Він ривком поставив її на ноги і ще разок жбурнув об стінку.
— Я тепер не зможу йому допомогти! І ніхто не зможе! Ти дурепа! По обличчю Келен бігли сльози.
— Чому? Зедд, ми повинні допомогти йому! Вона виставила руки, щоб захиститися від удару, коли він знову заніс руку. Але це не допомогло. Вона знову вдарилася головою об стіну. Кімната попливла. Її всю трусило. Ніколи ще вона не бачила чарівника в такому сказі. Він уб'є її за те, що вона зробила з Річардом!
— Дурепа! Підступна відьма! Ніхто тепер не в силах йому допомогти!
— Будь ласка, Зедд! Ти можеш! Будь ласка, допоможи йому!
— Не можу. Ніхто не може до нього добратися. Я не зможу пройти вежі.
Річард для нас втрачений. Втрачено все, що в мене залишалося.
— Тобто як втрачений? Що ти хочеш сказати? — Тремтячими пальцями вона стерла кров у куточках губ. Сліз вона не витирала. — Він повернеться. Він повинен повернутися.
Пильно дивлячись їй в очі, Зедд повільно похитав головою:
— Для нас він не повернеться ніколи. На Палаці пророків лежить закляття часу. Пройде триста років, поки вони навчать його. Ми ніколи його не побачимо.
Він втрачений для цього світу.
— Ні, — замотала головою Келен. — О духи, ні! Цього не може бути! Ми побачимо його. Це не може бути правдою!
— Це правда, Мати-сповідниця. Ти позбавила його будь-якої надії на допомогу. Я ніколи більше не побачу мого внука. І ти його більше ніколи не побачиш. Річард не повернеться в цей світ ще триста років. Через тебе. Тому що ти змусила його надіти нашийник, щоб він довів свою любов.
Він повернувся спиною. Келен звалилася на коліна.
— Ні-і-і-і! — Вона забили кулаками по підлозі. — Добрі духи, за що ви зі мною це зробили? — Кричала вона, захлинаючись від ридань. — Річард, Річард мій!
— Що сталося з твоїм волоссям, Мати-сповідниця? — Повним загрози голосом запитав Зедд, як і раніше стоячи до неї спиною.
Келен відкинулася на п'яти. — Яке це тепер має значення? Рада звинуватила мене в зраді. Мене засудили до страти. До відсікання голови. Народ радів, коли оголосили вирок. Вони всі цього хотіли. Але я втекла. Зедд кивнув.
— Народ отримає те, що хоче. — Схопивши Келен за залишки волосся, він поволік її з кімнати. — За те, що ти наробила, тобі відрубають голову.
— Зедд! — Закричала вона. — Зедд! Будь ласка, не треба, не роби цього!
За допомогою магії він тягнув її по коридору, як пухову подушку.
— Завтра, в день зимового сонцестояння, бажання народу здійсниться. Вони побачать, як покотиться з ешафота голова Матері-сповідниці. Як Великий Чарівник я особисто простежу за цим. Простежу, щоб все було зроблено.
Келен обм'якла. Яка різниця? Добрі духи залишили її. Відняли все, що їй було дороге.
Гірше того, вона сама засудила Річарда до трьохсот років того, чого він найбільше боявся.
Вона хотіла померти. Чим швидше, тим краще.
* * *
Річард стояв, дивлячись на темні хмари, які клубилися вдалині — породження магії в Долині заблукалих. Зараз, на світанку, вони здавалися дивно прекрасними, із золотистими краями, пронизані яскравими променями. Але він розумів, що хмари несуть погибель.
Дю Шайю шанобливо торкнула його за рукав.
— Мій чоловік сьогодні наповнив мене гордістю. Він повертає нам наші землі, як пророкувало стародавнє пророцтво.
— Я тобі вже десятки разів пояснював, Дю Шайю, — я тобі не чоловік. Ти просто невірно витлумачила пророцтво. Воно означають те, що ми повинні з тобою разом це зробити. А ми ще нічого не зробили. Шкода, що ти не пішла зі мною одна, а потягла інших. Я навіть не знаю, чи вийде у нас що-небудь. Ми можемо загинути.
Дю Шайю підбадьорливо поплескала його по руці.
— Кахарін прийшов. Він може все. Він поверне нам нашу землю. — Залишивши Річарда наодинці з його думками, вона попрямувала до стоянки. — І весь наш народ повинен бути з нами. Це його право. — Раптово зупинившись, вона повернулася. — А ми скоро підемо, Кахарін?
— Скоро, — неуважно відповів Річард. Вона нарешті пішла геть.
— Я буду з нашим народом. Поклич, коли будеш готовий.
Весь народ бака-бан-мана стояв табором позаду нього. Тисячі і тисячі наметів виросли на пагорбах, як гриби після дощу. Річард не зумів відмовити їх від подорожі, переконати почекати, так що тепер всі були тут.
Він зітхнув. Яка, власне, різниця? Якщо у них нічого не вийде і народ бака-бан-мана розчарується в ньому, йому буде вже все одно. Бо він буде мертвий.
Ззаду тихо підійшли Уоррен і сестра Верна.
— Річард, можна з тобою поговорити? — Запитав Уоррен.
Річард не відривав очей від дальньої загрози.
— Звичайно, Уоррен. — Він глянув через плече. — Що ти надумав?
Уоррен сунув руки в рукава балахона. Річард подумав, що коли він так робить, то дуже схожий на чарівника. В один прекрасний день Уоррен стане таким, яким, за уявленнями Річарда, і повинен бути справжній чарівник: мудрим, співчуваючим і обтяженим такими знаннями, про які Річард може лише здогадуватися. Звичайно, якщо всі вони не загинуть сьогодні.
— Ну, ми тут з сестрою Верною трохи порадилися. Про те, що станеться, коли ти пройдеш долину. Я знаю, що ти хочеш зробити, Річард, але у нас вийшов час. Почнемо з того, що його і не було спочатку. Зимове сонцестояння завтра.
Те, що ти задумав, здійснити неможливо.
— Якщо ти не знаєш, як щось зробити, це зовсім не означає, що цього не можна зробити взагалі.
— Не розумію. — Річард посміхнувся:
— Зрозумієш. Все зрозумієш через кілька годин. Уоррен подивився в долину і почухав ніс.
— Ну, раз ти так кажеш… Сестра Верна промовчала. Річард все ніяк не міг звикнути до того, що тепер вона не сперечається з ним всякий раз, як він говорить щось незрозуміле. Він не був упевнений, що їй цього не хочеться.
— Уоррен, щодо пророцтва, яке про врата і зимове сонцестояння. Ти впевнений, що мова йде саме про це сонцестояння? — Уоррен кивнув. — І якщо є посередник, відкрита скринька Одена і в наявності кісточка скріна, цього достатньо, щоб відкрити ворота і розірвати завісу?
Теплий вітерець куйовдив волосся Уоррена.
— Так… Але ти сказав, що Даркен Рал мертвий. Так що посередника немає.
Слова Уоррена прозвучали швидше як питання.
— Чи повинен посередник бути живим? — Запитала сестра Верна.
Уоррен переступив з ноги на ногу.
— Ну, по-моєму, в принципі не обов'язково. Якщо його якимось чином призвали в цей світ, хоч я і не бачу, як це можна зробити, але якщо це так, то цього цілком достатньо.
Річард досадливо хмикнув.
— І цей примарний посередник може зробити те ж, що і живий посередник?
На обличчі Уоррена з'явилася підозра.
— Ну, і так, і ні. Тоді знадобиться ще один елемент. Привид фізично не здатний виконати все, що потрібно для виконання необхідного ритуалу.
Йому потрібен коад'ютор.
— Ти хочеш сказати, що привид не може провести певні дії, тому йому знадобиться хтось, хто може вільно діяти в цьому світі?
— Так. Маючи помічника, привид може зробити все, що потрібно. Але яким чином посередника можна закликати в наш світ? Я не розумію, як це можливо.
