— А Морзана ви теж знали? — спохмурнів юнак.

— Він теж був моїм учнем, але ще до Брома.

— І Галбаторікс?

— Я був одним зі старійшин, котрі відмовились дати йому нового дракона, коли загинув перший, — мовив Оромис. — Але я ніколи не вчив його, бо він переслідував і вбивав своїх учителів.

Ерагон хотів був іще щось спитати, але передумав, знімаючи туніку.

— Схоже, ми так і не дізнаємось про всі Бромові таємниці, — сумно сказав він, затремтівши від холодного вітру.

Оромис оглянув юнака й здивовано прикипів поглядом до шраму, що перетинав його спину.

— Хіба Арія або хтось із варденів-цілителів не пропонували тобі його позбутись? — спитав ельф.

— Арія пропонувала, але… — завагався Ерагон, не знаючи, як виразити свої почуття, а потім просто сказав: — Це частина мене, як шрам у Мертага.

— Шрам у Мертага?

— Так, — підтвердив юнак. — Мертаг має таку саму відмітину від власного батька. Той іще в дитинстві вдарив його Зароком.

Оромис уважно глянув на Ерагона, а потім кивнув і змінив тему.

— У тебе непогана статура, на відміну від більшості фехтувальників, — зауважив він. — Ти однаково майстерно володієш обома руками?

— Не зовсім, але я намагався битися лівою, після того, як зламав зап'ясток у Тейрмі.

— Гаразд, — похвалив юнака Оромис. — Це заощадить наш час. А тепер з'єднай руки за спиною й спробуй підняти їх якнайвище. — Утім, Ерагон ледь зумів досягти того, аби руки зійшлися за спиною.

— Тепер нахилися вперед, але тримай коліна прямо. Спробуй доторкнутися до землі, — пролунав наступний наказ.

Це виявилось іще важче, тож пальці юнака не повністю сягнули землі.

— Принаймні ти тягнешся, не завдаючи собі болю, — сказав учитель. — Я не сподівався навіть на таке.

Після того Оромис звернувся до Сапфіри.

— Я хотів би дізнатися і про твої здібності, драконе, — він замовив їй показ карколомних вправ, з якими та успішно впоралась. Хіба що не змогла зробити сальто в повітрі.

Коли Сапфіра приземлилася, а Оромис завершив огляд юнака, Глаедр і собі висловив занепокоєння з приводу стану Ерагона.

— Якби драконам довелося жити на волі, — сказав він Сапфірі, — то вони б краще володіли своїм тілом.

— Ти неправий, — вступився мудрий ельф. — Навіть якби Сапфіра виросла у Вройнгарді, вона літала б так само чудово.

Задоволений дракон підморгнув Ерагонові й заходився чистити пазурі.

— Тобі хіба що слід трохи вдосконалити відчуття простору, — зауважив Оромис, знову всідаючись, — але зовсім трохи.

Наступні п'ять годин, за підрахунками Ерагона, ельф перевіряв рівень його, а також Сапфіриних знань із ботаніки, теслярства, металургії й медицини, не забуваючи також про історію й прадавню мову. Іспит несподівано заспокоїв Ерагона — це нагадало йому старі добрі часи Бромового вишколу.

Коли вони зробили перерву на обід, Оромис запросив Ерагона до своєї оселі, залишивши драконів назовні. У хаті в ельфа було майже порожньо, за винятком дещиці буденного начиння: посуду, книжкових полиць та зброї на стінах.

На дверях висів гобелен із зображенням чарівного міста, залитого місячним сяйвом. Рябе обличчя нічного світила видавалося банею величного храму завбільшки з гору. Картина була настільки реалістичною, що Ерагон сплутав її з вікном і, лише зауваживши нерухомість зображеного ландшафту, недовірливо посміхнувся.

— Де ж така краса буває? — спитав він, милуючись містом, зображеним на гобелені.

— Добре запам'ятай його, Ерагоне, — відгукнувся ельф. — Саме там осердя всіх наших нещасть. Це наше давнє місто Ілірея, столиця королівства Бродрінг, спалена в епоху Ду Фірн Скулблако й відроджена як прокляте місто Урубейн. Я змалював цей фаіртх тієї ночі, коли тікав з нашого дому перед приходом Галбаторікса.

— Фаіртх? — не зрозумів юнак.

— Це образ, зафіксований магією на сланцевій пластині, — пояснив Оромис. — Тож пейзаж на дверях достеменно відтворює вигляд Іліреї в той час, коли я вимовляв закляття.

— А що являло собою королівство Бродрінг? — поцікавився Ерагон.

— Як?! — вигукнув ельф. — Ти не знаєш? Як же так? Утім, зважаючи на селянський побут, а також на страх перед Галбаторіксом, можна зрозуміти незнання власної історії. Однак я не можу вибачити Бромові того, що він не навчив тебе таких простих речей, з якими обізнані навіть діти ельфів чи гномів!

— Бром більше переймався тим, щоб навчити мене виживати, а не історією давно померлих людей, — відповів хлопець.

Оромис довго мовчав, вислухавши Ерагона.

— Вибач мені, — нарешті мовив він суворо. — Я аж ніяк не ставлю під сумнів Бромову науку, просто зараз у нас обмаль часу, а твоє невігластво в окремих дисциплінах його зменшує.

Оромис відчинив кілька шафок, схованих у стіні, і дістав з них булочки й миски з фруктами, які виставив на стіл. На мить заплющивши очі, він завмер перед трапезою.

— Королівство Бродрінг, — таки пояснив він Ерагонові, — було осередком людей перед занепадом вершників. Після того як Галбаторікс убив Врейля, він подався до Іліреї разом із клятвопорушниками, скинувши короля Ангреноста та привласнивши його титули й посівши його трон. Так королівство Бродрінг перетворилося на столицю Галбаторікса. Потім він приєднав Вройнгард та інші землі до своїх володінь, створивши відому тобі Імперію. Формально королівство Бродрінг усе ще існує, однак це не більше, ніж назва, колись затверджена королівським декретом.

Боячись набриднути ельфові розпитами, Ерагон зосередився на їжі. Проте вираз його обличчя виказував неабияке зацікавлення розмовою, тож Оромис усміхнувся:

— Ти нагадуєш мені Брома часів його учнівства. Під ту пору він був набагато молодший за тебе, маючи лише десять років, але його цікавість була непогамовна. Я не чув від нього інших слів, окрім «як», «що», «коли» й «чому». Тож не соромся й запитуй про все, що хочеш.

— Справді, я хочу знати так багато, — похнюпився Ерагон. — Наприклад, хто ви насправді? Звідки родом? І де народився Бром? Яким був Морзан? Як, що, коли? А ще хочу знати геть усе про Вройнгард і вершників. Може, мій власний шлях тоді проясніє?

Киваючи головою, Оромис перебирав на тарілці ожину.

— Добре, — зітхнув він, доївши ягоди. — Щодо мене, то я народився кілька століть тому в місті ельфів Лутивіра, яке лежить у лісах біля озера Тудостен. У двадцять років, — а для ельфа це ще дитинство, — я був приставлений сторожити драконячі яйця, які ці дивовижні створіння віддавали вершникам, тож Глаедр призначався саме для мене. Нас учили як вершників, і близько ста років ми моталися світом, виконуючи накази Врейля. Нарешті прийшов день, коли довелося йти на спочинок, передавши свої знання новим поколінням. Тому я зупинився в Іліреї, де готував майбутніх вершників, аж поки Галбаторікс усе не знищив.

— А як щодо Брома? — спитав юнак.

— Бром походив з учительської родини з міста Куаста. Його матір звали Нельоду, а батько мав ім'я Холкомб. Куаста відокремлювалась Хребтом від решти Алагезії, будучи дивовижним осередком прадавніх звичаїв і вірувань. Наприклад, прибувши до Іліреї, Бром іще довгий час стукав у двері рівно тричі перед тим, як увійти чи вийти з кімнати. Учні дражнили його, поки він не позбувся цієї звички разом з багатьма іншими.

Ельф зітхнув і вів далі.

— Морзан був найбільшою невдачею в моєму вчителюванні, — визнав він. — Бром обожнював його, завжди підтримуючи цього зухвальця. Той знав про це й користався Бромовою прихильністю. Він виростав таким гордим і жорстоким, що я вирішив відвести його від довірливого хлопця. Та Морзан випередив мене, підмовивши Галбаторікса викрасти маленького дракона Шруйкана, адже в того дракон загинув. Разом вони й утекли… Ти навіть не уявляєш, як Бром був вражений зрадою Морзана. І коли Галбаторікс разом із клятвопорушниками, убивши Бромового дракона, відкрито виступив проти нас, то Бром зосередив свою помсту на тому, хто справді був винен у всьому. На Морзані. Ось так.

Оромис замовк, спохмурнівши.

— А чи ти знаєш, чому втрата дракона означає загибель того, хто виживе? — спитав він Ерагона.