«То не від мене».

«А від кого?»

«Там усі до неї ходили».

«Всі — не всі, а Кланцачка прийшла до нас».

Мехамети вирішили, що за два дні сина не вженять, а хлопця треба відпровадити до войска, як Бог приказав.

Наступного ранку Іван ішов гостинцем у супроводі найближчих колег, одягнутий у штапельну квітчасту сорочку та вузькі штани. За ними тяглися деякі родичі. Молоді хлопці, збившись докупи, співали когутячими голосами. З-поміж гурту виблискувала стрижена голова новобранця. Хміль ще не встиг вивітритися — спали мало. Пробалакали цілу ніч. Згадували свої дитячі пустощі, школу. Зранку під ліхтарем, виходячи з рідної обори, Іван наступив на розтолочених за ніч хрущів. Підійшов до фоси й витер мешти об траву. Наприкінці селища, збоку Павшівки на них чекала машина, якою, залізши через борт на кузов, молодий Мехамет із ватагою поїдуть до райвійськкомату.

Кланцаччина Михалінка заглядала і плакала за Іваном, стоячи на другому поверсі чайної. Вона начебто прийшла купити помідорів, але затрималася при вікні. Цей стрижений Іван, що затягнув її після танців до клубної кінобудки, посеред поскладених металевих бобин із кіноплівками грубо заволодів нею. Від його близькості Михалінці перехопило подих. А тепер він віддалявся від неї на два довгих роки. Їй хотілося збігти сходами вниз і при всіх — так, при всіх, щоби вся Митниця бачила і знала — обійняти скурвого сина…

У листопаді Михалінка народить дівчинку. Разом із мамою Варварою породілля повернеться додому з чортківського пологового будинку в кабіні молоковоза — Варвара домовиться з шофером. Мехамети знали, що Михалінка народила, але вдавали, що їх це не обходить. Перед Різдвом Кланцачка завітає до Мехаметів і попросить адресу військової частини. «Хочу сповістити батька, — в’їдливо промовить, — про народження дочки». Текля скаже Софії переписати Йванову адресу на відірваному листкові з календаря, який підкладали під слоїк із квасним молоком. Того ж вечора Варвара напише Йванові листа. Заадресує на військову частину, але ніхто не знатиме — ні Мехамети, ні Варвара з Михалінкою, — що поранений під час сутичок із протестувальниками в Празі молодший сержант Іван Мехамет лікується в Харківському військовому госпіталі. Його поранило сліпою кулею. За місяць на молодому тілі рана зажила, як на псові. Демобілізувався Мехамет у травні, відслуживши повних два роки. Як учасник чехословацьких подій, підпише в особливому відділі документ про нерозголошення військової таємниці. Мовчатиме про перебування в Празі й про поранення.

Дівчинці, що жила з Михалінкою і Варварою, Івановій дочці, виповнилося вже півтора року. Вдалася в Мехаметів. Митницькі впізнавали в ній Івана. Текля, коли їй натякали на подібність Михалінчиної дочки до її сина, випучувала жаб’ячі очі, розповідаючи всім, що їздила до ворожки. «Нічо не підтвердилося, присягаю!» — говорила Мехаметиха. І хоча селище було переконане, що Михайлінина дитина — від Мехамета, звістка про майбутнє весілля з Настею Баревичевою, розплескана селищем через три місяці після Іванової демобілізації, пересварила багатьох. Одні запевняли, що Кланцачка з дочкою все вигадали, а інші казали — мовляв, подивіться на ту дитину — викапанісінький Іван. Треба ж так вдатися в Мехаметів!

Після армії Мехамет влаштувався на автобазу в Чорткові. У Митниці показувався зрідка — уникав зустрічі з Михалінкою, яка щонеділі йшла з дитиною до церкви попри Мехаметову обору. Настя Баревичева навчалася в медучилищі, й зустрілися з Іваном на танцях у будинку офіцерів, де щосуботи грав оркестр. Проводжаючи Настю додому, Іван запитав, чи вона чула пісні «Бітлз»? Дівчина ні про який «Бітлз», звісно, не знала. Тоді Мехамет розповів, що був кілька місяців на чехах. Зізнався, що там його поранило, але просив мовчати, бо це військова таємниця. Вони пройшли мимо синагоги й завернули у вуличку колишнього єврейського кварталу. Тут Баревичева винаймала кімнатку. Мехамет і Настя, після того, як Іван привіз Баревичам телевізор, почали частіше зустрічатися на танцях. Кожного разу, проводячи дівчину до одноповерхового будинку, Іван відчував, що їхні обійми й поцілунки стають усе пристраснішими. І якось трапилося те, що трапляється поміж молодими людьми. Настя прийшла на квартиру під ранок — і господиня занюхала у своєму домі запах Серету.

Баревичі першими в Митниці купили телевізор. Після повернення Дмитра з Кривого Рога, він побачив кілька телевізорів «Електрон-5» у чортківському магазині радіотоварів. Коли продавчиня виписувала накладну, вона перепитала, чи, може, покупець хотів би оформити позику, але Дмитро сказав, що заплатить одразу. Серед тижня забрати покупку не вдалося. Баревич звернувся до Юрія Мехамета, бо його син тепер шоферував в автоколоні. На вихідні деколи приїжджав бортовим ЗіЛом до батьків. Юрій працював на пилорамі, і Дмитро йшов туди. На шкільному стадіоні паслися виводки гусей. За пожежною повернув до пилорами, минаючи закинуту лазню з рядами кущів чорної смородини. З тракторної бригади доносилося пахкотіння солярного диму. Заводили гусеничний, але протарахкотівши, трактор замовк. На пилорамі, як помітив Баревич, роботи цього ранку не було. Двоє робітників курили, сидячи на порізаних учора дошках, — чекали з Джурина нового матеріалу. Баревич із кожним привітався за руку. Запитав про Мехамета. «В каптьорці», — відповів один. У кінці за тартаком, збита з негебльованих дощок і лат, накрита засмоленою папою, була каптьорка. За столом, закиданим різноманітними розписками й накладними, сидів Юрій. Неподалік була колгоспна пожежна, на дверях якої висіли вицвілі від сонця плакати — «Правила поведінки на пожежі» і «Правила першої допомоги потерпілим». У глибині кімнати селищних пожежників виднівся тапчан, біля вікна — стіл, на якому стояв телефон і зеленкуватий графин із двома склянками. Все, що відбувалося на пилорамі, пожежники бачили, з нудьги дивлячись у вікно. Нині чергував Довгий, прозваний так за високий зріст, із водієм Несторцьом-музикою. Довгий лежав на тапчані. Несторцьо сидів за столом. Кожної години пожежники мінялися місцями. Несторцьо не міг дочекатися, коли Довгий встане з тапчана, звільнивши водієві місце.

Минулого року саме під час чергування Довгого з Несторцьом загорілася стайня на Тій Горі. Перед Різдвом гнали самогонку й не догледіли. Пожежна, увімкнувши сирену, в’їхала на подвір’я. З-за диму й зимових сутінок проглядалися силуети людей із відрами, що намагалися загасити вогонь. Довгий, вискочивши з кабіни, побіг відчиняти задній борт, де лежали скручені шланги. Поки розмотали примерзлі шланги — виявилося, що на ніч спустили воду, бо чекали вночі морозу. Обидва чоловіки, що вискочили з теплого боксу тільки у светрах, підігнали машину до криниці й опустили туди шланг. Поки набирали воду — вогонь виїв дах. Прославилися Несторцьо з Довгим на цілий район. Хотіли їх прогнати з пожежної, але вони підплатили кому треба і залишилися на роботі, аби добами лежати.

Довгий залишив Несторцеві тепле місце на тапчані й, покурюючи, дивився у вікно. Стежив за тим, що відбувається на пилорамі.

«Прийшов Баревич», — сказав Довгий. Він пригнувся, щоби краще бачити.

«І шо?»

«Зайшов до каптьорки Мехамета».

«Видко, шось ’му траба?»

«Ну так, а чого йти на пилораму?»

Несторцьо перевернувся зі спини на лівий бік, а Довгий продовжував спостерігати.

Тим часом Баревич із Юрою Мехаметом вийшли з каптьорки. З Джурина подзвонили, що машина з лісом — поламалася. Робітники розійшлися.

У розмові з Мехаметом про лати на антену Дмитро запитав, чи не міг би Іван, син Мехамета, привезти телевізор із Чорткова.

«Та, певно, зможе. Я побалакаю з ним».

За тиждень на пилорамі збили дві лати. Їздовий Яринський фірою привіз їх на Баревичеву обору.

У п’ятницю Дмитро Баревич дістався до Чорткова забирати телевізор. Мехамет домовився з сином, що Баревич чекатиме біля радіотехніки. Масивний ЗіЛ-157 під’їхав до магазину. Дмитро Баревич із молодшою дочкою Настею, вже зачекалися на шофера. Настя проходила практику медсестрою в пологовому будинку, але з такої нагоди відпросилася. Мехамет відчинив лівий борт і допоміг Дмитрові піднести велику пачку з телевізором на кузов. Настя сіла в кабіну поруч із Іваном. А Дмитро, щоби телевізор не побився на стрімких поворотах, переліз через борт і всівся з ним на кузові. Проїхали місто, минули Білобожницю. На митницькому повороті в Джурині та на інших крутих поворотах Настині коліна часто торкалися Іванових. Дівчина постійно відсувалася, але на розбитій дорозі, коли машиною почало кидати в різні боки, Настине ліве коліно й литка билися об перемикач швидкості.