Німий розводив руками, викрикував, бризкаючи слиною, але пес як крізь землю провалився. На цегельні думали, що пес Німого просто здох від старості або упав в яму з гашеним вапном.

Дмитро Баревич протягнув на псячому смальцеві до березня.

У березні трапилося чергове загострення і Джуринкою, обліпленою пір’ям курячого дощу, задихнувшись у сні, Баревич відплив у вічність.

Коли до Нью-Йорка навідувалася зима — зі снігопадами й хурделицею, Д. переконував себе, що він знову в Європі. У такі дні, якщо випадала нагода, йому подобалося пройтися берегом океану. Сніг набивався в капюшон куртки, прилипав до вовняних шкарпеток, у які заправлені джинси, а вдома він знаходив сніг у мокрих кишенях. За якусь годину атлантичні вітри холодними язиками облизували обвітрене лице. Зимові спустошені пляжі залишили навіть мартини, а він вдивлявся в далечінь, помічаючи на бруклинській стороні Сі Ґейт із білою вежею маяка. Мартини перечікували негоду під дерев’яним настилом, покладеним на цементні палі, або в покинутих на зиму, перевернутих догори дном човнах. На паркінґу, змівши щіткою сніг з лобового скла, Д. умощувався в зимний «Фольксваґен». Прогрівав мотор і, пробуксовуючи, виїжджав на прочищену грейдерами дорогу. Останніми роками погода змінилася, і на Різдво внадилися снігопади.

На Різдво Д. ставив на підвіконня горщик із маленькою ялинкою й чіпляв одну-єдину іграшку, придбану на блошиному ринку. Якщо сніги були затяжними, то різдвяні канікули розпочиналися завчасно. Транспортна мережа Нью-Йорка не витримувала затяжних снігопадів, першими збивалися зі звичного графіку сабвейні потяги, спізнювалися міські автобуси, застрягали в корках потоки автомобілів. Якщо Східна ріка не приносила валунів криги з верхів’я штату, то пороми пахкотіли чорним димом і курсували випробуваним фарватером, поміж Статен Айлендом і Мангеттеном.

У такі дні, якщо його не тягнуло на узбережжя, Д. вирушав поромом зі Статен Айленда, щоби потинятися в околицях Юніон-скверу.

Цього року, коли Нью-Йорк засипали буревійні сніги, Європу заливали дощі. Різдво в Парижі чи Лондоні заповідалося з дощовим брудом. Д. залишався в Нью-Йорку. Відмовив знайомим приїхати на лижі в Поконо і скасував куплені за пів року квитки до Європи. Його нова подружка Джаннет полетіла до Ванкувера, де мешкали її батьки. Вона залишила Д. зі своєю карликовою ялинкою роздивлятися байонський порт, панорама якого відкривалася з вікна помешкання. Якогось дня, коли Д. готував сніданок, сніговий вітер кинув об шибу чорно-зеленого дрозда. Знесилений птах упав у металевий кошик, де навесні стояли вазони. Якби не цей кошик, то валятися мертвому дрозду в кучугурі снігу перед будинком довелося б довго. Д. відчинив вікно, просунув руку і схопив пульсуючу грудку з пір’я і снігу. У теплі дрізд віджив. Тепер Д. мав із ким зустрічати Різдво. Спочатку підгодовував птаха крихтами хліба й печива, а потім знайшов через інтернет найближчий зоомагазин. Він замовив клітку і пташиний харч. Дивлячись на дрозда, Д. згадав, що бачив у дитинстві, як синиці скльовували обмерзлу горобину, а інколи живилися шипшиною. Птахи налітали цілою зграєю на вцілілі зимові ягоди й погойдувалися на обледенілих гілках. За добу погода погіршилася. На замовлену клітку й морожені ягоди довелося чекати кілька днів. Опритомнівши, дрізд кілька разів спробував утекти. Літав від стіни до стіни, бився дзьобом об шиби, але за якийсь час змирився зі своєю долею — підлетів до кухонного столу, почав дзьобати підгорілу французьку булку.

Д. вирішив, що розповість цю пригоду мамі, яка вірила у прикмети.

На флагштоку порома «John F. Kennedy» тріпотів прапорець.

Горішні палуби й рятувальні човни засипано снігом. Пахло солодким димом солярки.

Д. довелося дивитися на нью-джерзійський берег, на якому виднілися портові крани й нафтові резервуари. Кілька днів поспіль нью-йоркський порт не приймав ні кораблів, ні танкерів.

Д. скинув навушники — і почув, що проповідник дочитує притчу про блудного сина. В усіх проповідників, що плавали рейсами між Статен Айлендом і Мангеттеном, на проповідь залишалося не більше пів години. Саме за такий час пором долає відстань між двома островами. Вони змінювали один одного, наче матроси на вахті: хтось зранку, хтось — увечері. А цей узагалі приплівся в таку негоду опівночі! Поромну почекальню й сам пором використовували свідки Єгови і провідники різних конфесій, інколи — хасиди, на свято Суккот, або любавичевські — у день смерті ребе Шнеєрсона. Свідки Єгови кожного дня сумирно вистоювали з книжечками, а хасиди — з зеленими галузками й етрогами, схожими на лимони, довірливо допитувалися: «А ви не єврей?»

Молодик закінчив оповідь про блудного сина і розпочав пояснювати батьківську любов до неслухняної дитини. «Ми залишаємо дім батька, бунтуємо проти нього, але наступає час повернення. Запитайте себе, — звернувся він до дрімаючих пасажирів, — запитайте себе, чому ми повертаємося на рідні пороги? І чому нас прощають? Кожен батько здатен простити свою дитину, бо любить її. Отож, коли ми навернемося до Господа, то він простить, бо любить нас».

Д. почувався щасливим, бо встиг на цей рейс. Як не крути, після опівночі довелося б чекати годину. Та й де гарантія, що в таку негоду рейси не скасують? Люду набилося чимало. Мокра каша снігу брудними потьоками залишалася від слідів — і команді порому додалося роботи. Проповідник їм заважав. Стояв там, де було найбільше бруду. Тепло й монотонна плавба зморили багатьох. А тих, хто не дрімав, веселив голуб. Птах залетів на пором під час посадки.

Хтось пожартував:

«Ось дух над тобою, сину, у вигляді голуба».

Почулися прив’ялі аплодисменти.

Пором пришвартувався в найдальшому терміналі Статен Айленда.

На вулиці деревами колошматив сильний вітер і безперестанку падав сніг.

Іти до будинку, в якому Д. винаймав помешкання, недалеко. Натягнувши на голову капюшон, він побрів додому заваленими снігом вулицями.

Яке щастя, що перед снігопадом Джаннет полетіла-таки на Різдво до Ванкувера. Якби купила квиток на день пізніше, то прощавай, Ванкувере! Летовища Нью-Йорка кишіли пасажирами, а наземні служби не встигали розчищати злітні смуги. До того ж, обледенілі літаки потрібно обробляти спеціальним розчином, тому рейси затримувалися. Та й прогнози синоптиків на найближчі три дні були невтішними. Джаннет працювала лікарем-консультантом в оптиці на Бродвеї. Він познайомився з нею випадково, зайшов до «Cohen’s Fashion Optical». Перед тим роздушив окуляри, кинуті недбало на підлогу в лазні. Коли Д. сів у крісло перевірити зір, із бічних дверей до кабінету ввійшла Джаннет, молода лікарка-китаянка.

«Куди ви дивитеся?» — запитала Джаннет, коли Д. почав косити на неї.

«На вас», — віджартувався Д.

Д. повернувся з різдвяного базару. Там поміж рядами будок не пропхатися. Штовханина, сотні вибачень. На чотирнадцятій вулиці вавкала поліційна сирена. Серед снігової тиші багатомільйонного міста сповіщала про якусь пригоду. Д. знайшов будку, де продавали гарячий яблучний сидр і солодощі. Кислуватий напій обпік язик і піднебіння, але розлився теплою хвилею по тілу. Це додало сили. Різдвяні мелодії змінювали одна одну. Вітні Х’юстон голосом, подарованим їй ангелами, веселила базар. Д. вештався просто так, щоби вбити час. Перекинувся кількома словами з продавцем картин. Постояв перед будкою з електричними лампами. І, проходячи мимо, зачепився поглядом за викладені на чорному оксамиті прикраси. Із розмови з майстром ювелірних виробів дізнався, що той працює виключно зі сріблом та коштовними каменями. Майстерню утримує на Ред Гук. Усі роботи — авторські. Д. вибрав для Джаннет срібний браслет, хоч продавець хотів упхати ще жіночий перстень із яшмою, кольору каштанового горіха. «Перстень було б занадто, — подумав Д. — Мало, що вона собі вигадає».