За плечима Шає плюскочеться Серет. У ці спекотні дні гаряче повітря так обпікає стравохід, що навіть пси з виваленими набік язиками шукають найменшої тіні. Саша облюбував місце на піщаному березі зеленої річки. Сидіти в місті не хотілося. В усіх будинках відчинялися вікна, бо від нагрітих бляшаних і черепичних дахів у кімнатах було нестерпно спекотно. Навіть фіранки у відчинених вікнах нерухомо біліли. У таку липневу спеку після змішування повітряних потоків нізвідки прибулі над місто вітри тягнули за собою дощові хмари. Злива застала Шає біля мосту, трохи нижче годинникової вежі — ось чому Саша встиг добігти під рикошетом перших крапель до крамнички. Навпроти він саме побачив пробудженого від дощу Мошка-водовоза і його бричку з діжкою.
Дім Маркуса Блондера міг стояти в будь-якій частині Чорткова, але не на вулицях Міцкевича чи Колійовій. Дім, точніше одноповерхову хату, покриту бляхою, стиснули схожі будинки. Виглядало, що дім Блондерів стоїть у суцільній стіні будинків і не може ворухнутися. З вулиці, за брамою, проглядався внутрішній дворик із чорними залисинами травника, який вищипувала щодня коза. А в кутку дворика росла одинока слива. Звідки продавець дешевого взуття, з яким об’їздив усі навколишні села, міг прикупити пляц для будівництва добротного дому з великими вікнами, повними сонячного світла? Тому Блондери поселилися там, де поселилися — у невеличкому будинку на вуличці Торговій, поблизу Ринку й неподалік синагоги Фрідманів. Правду кажучи, Саші після двох днів перебування на вакаціях у рідному місті одразу захотілося до Кракова. Вуличка, на якій містився дім Блондерів, відходила вбік, одноповерхові доми змінювалися халупами, в яких мешкали міські злидні. Він згадав, із яким піднесеним настроєм їхав залізницею додому. І враз із настанням цих задушливих днів, з липкими мухами, з цією спокійною течією річки, йому захотілося податися назад до Кракова. Сашин батько, хоч і був купцем, але власної крамниці не посідав. Він був дрібним торгівцем взуттям, на різниці поміж ціною закупки і продажу утримував будинок і як міг допомагав синам. До того ж, приїзд Саші додому батьки зустріли з великою радістю і тривогою. Мама хотіла поговорити про Сашині плани щодо одруження, а батько — про прихід до їхнього дому жандарма і про розмову, яка викликала занепокоєння. Саша був у тому віці, в якому гебрайські чоловіки зазвичай створюють родини. Приписано Б-гом у Торі, що чоловік повинен знайти собі жінку, одружитися з нею й породити дітей. Першого дня, коли виникла за столом така бесіда, Саша заявив, що в нього є дівчина, і вони з нею давно живуть як чоловік і жінка. Другого дня після довгої нічної розмови поміж батьками Блондера з охами, ахами та зітханнями — ой-вей — батько розповів за вечерею, що до них приходив жандарм і розпитував про Сашу. Старому Блондерові розмова з жандармом видалася підозрілою, і він запитав сина, що все це означає? Варто сказати, що Саша в Кракові пристав до лівих рухів, які визрівали в єврейському середовищі та серед студентів академії. Він ходив на мітинги, розмальовував плакати, стежив за політичними новинами. Мама зрозуміла, що вести балачку з сином про одруження — марна справа. Поділилася своїми міркуваннями з чоловіком і почула у відповідь здогад, що Сашу рано чи пізно арештують, і до цього треба бути готовими.
«Добре було б, — сказав старий Блондер, — якби це трапилося не в Чорткові».
«Чому? — здивувалася Естера Двора. — Принаймні сидів би в нашій тюрмі, судив би його наш Окружний суд і обороняв би його наш адвокат».
«Чому? — нервово перепитав Маркус. — Та тому, що цей арешт знищить нас. Хто захоче торгувати з батьком політичного злочинця?»
«А хто по тих селах знатиме, — промовила Естер Двора, — про нашого Єшаягу?»
Перед приїздом Саші хасидський Чортків пережив велике зрушення, про яке ще довго говорено й переповідано по гебрейських домах міста. А ті, хто приїхав із усіх околиць Галичини й Буковини, повезли й переказали іншим. А йшлося про приїзд двох ребе — Ісроеля Фрідмана з Відня і Меїра Шапіро з Любліна. Як пригадуєте, ми переказували цю подію в попередній частині нашої оповіді, але, звичайно, Саша, який на той час вештався по робітничих мітингах у Кракові, не міг знати, як зустріли хасиди своїх цадиків, у яких домах їх приймали. Не міг він знати, що в домах адвоката Максиміліяна Аппензеллера й купця Лейби Фуша Ґерца з такої оказії виносили зайві меблі, щоби втиснулося більше людей, коли туди ввійдуть цадики зі своїм почтом.
Мордехай Блондер, чиї предки їздили містечками й селищами Речі Посполитої, небагато знав із родинних переказів про свого прадіда Абрагама Якова, шанованого ребе. Той прадід спочатку опинився в Гусятині, потім родина Блондерів переїхала до Копиченець, а згодом і до Чорткова. Мордехай народився в Чорткові. Саме з переказів він знав, що його вчений прадід відзначався хистом до малювання і навіть сам розмалював орнаментами та виноградними галузками синагогу в Гусятині. Отож, коли Шає заявив батькам, що хоче студіювати в Мистецькій академії, Мордехай хоч і запропонував синові подумати над фахом архітектора чи інженера, але особливо не заперечував. З раннього віку обидва Мордехаєві сини — Шає і Фішель, перемальовували орнаменти, побачені в єврейських книжках. Обидва знали іврит і читали Тору, відвідували хедер. Обидва навчалися в польській державній гімназії. Перед бат-міцвою саме у Шає пробився, наче зелений стручок посадженої у вазон цибулі, особливий погляд на кольори і предмети, які його оточували. Мордехай на прохання старшого сина купив фарби і пензлик. Наступного дня Шає показав свій малюнок, на якому Авраам вів свого сина Ісаака приносити в жертву. Ще не зовсім вправно хлопець помістив збоку барана, що заплутався в кущах. Пропорція баранових очей і мордочка, яка символізувала бекання, — якось дивно розлазилися в різні боки. Постаті ж батька й сина, виконані в темних кольорах, прямували стежкою догори. З того часу Шає роздивлявся світ іншими очима, наче Господь замінив їх йому саме перед бат-міцвою. Тоді, коли Шає виповнилося тринадцять років і він, як кожен гебрей, що стає повноправним членом громади, міг разом із дорослими чоловіками молитися в синагозі, накинувши на голову талес, йому й передався талан прапрадіда, шановного й мудрого ребе Абрагама Якова.
Перебуваючи в домі батьків, Шає не міг відповісти тільки на одне запитання — про своє одруження.
Увечері хасиди поверталися з вечірньої молитви. Шає побачив серед кількох чорних постатей, огорнутих липневим теплом, знайомого власника водовозної брички. Він витягнув із глибокої кишені олівець і швидкими рухами накидав портрет Білґорая. Поки Шає доводив свої поспіхом накидані лінії, група хасидів, серед яких перебував водоноша, звернула у вуличку. Блондерові згадалися такі ж теплі дитячі дні, коли батько вів його за руку до синагоги Фрідмана. Увесь шлях від дому до синагоги малі Блондери долали курячим кроком, а коли трохи підросли, то дріботіли, як вівці. Відколи в голові Шає уклалися гебрейські літери, і він зміг прочитати, затинаючись, перші рядки Тори, його вразила оповідь про Авраама та Ісаака. Малий притискав пальцями рядки, на яких синіли пучки його пальчиків, і це було місце в тексті, де ангел зупинив голосом перестороги Авраама. Пізніше, намалювавши їх, тринадцятилітній Шає побачить в Авраамові та Ісаакові свого батька й себе. Стежку на гору він змалює з вулички, на якій стоїть їхній дім, а барана в кущах — з вівці, яку шукали різники з Ринку, бо втекла. Різники таки впіймали вівцю і пронесли мимо будинку Блондерів.
У центрі засвітилися електричні ліхтарі. Вони, як вірні пси, відганяли з центру сутінки, що зсунулися з високого пагорба Горішньої Вигнанки. З вулиці, яка пробігала біля готелю «Брістоль» і впиралася у вулицю Міцкевича, з ресторану заносило фокстротом — грав оркестр, а з дільниці прибережних вуличок біля Серету кудкудакали кури. З-над річки чулися перегуки, хтось, може, нічні рибалки пливли човном, розрізаючи гострим носом місячну смугу. Нервово скидалася риба, кумкали на дощ ропухи. У єврейському кварталі не затихав дитячий рейвах. Діти гасали вулицями, аж поки дорослим не вривався терпець. Шає, йдучи додому, пригадав себе таким безтурботним, як оці діти, що відмірюють літо своїми тонкими м’язами, бігаючи одне за одним без будь-якої цілі, герштикаючись. Одного такого липневого вечора на цій же вулиці над дахами будинків пролетіла темна зграя, лопочучи липкими крильми. Шає тоді, як і інші, подумав, що то горобці, збившись до гурту, летіли на пшеничні поля. Але насправді звідкись до міста залетіла зграя лиликів. І коли дорослі розпізнали їх — почали кричати до своїх дітей і заганяти їх домів. Шає стояв тоді як вкопаний — він ніколи не бачив мишей із крильми, бо ніхто йому не розповідав, що таке існує на світі. Звідкись вони летіли, а на ніч вирішили перепочити на деревах і карнизах Блондерового будинку. Дах був покритий бляхою — родина Блондерів не змогла заснути й на волос. Лилики товклися по блясі, сповзаючи з нахиленої поверхні до ринв, наче дощ чи сніг. Деякі висіли головами вниз на гіллі сливи. Крила лиликів шелестіли цілу ніч, наче фольга. А зранку тільки обтрушене листя біля стовбура сливи нагадувало про нічних візитерів, та ще сивий, схожий на голубиний, послід, який вони залишили по стінах та карнизах. Такого нашестя лиликів Чортків більше не переживав, а Шає з братом Фішелем ще довго, накрившись із головою простирадлами, ділилися своїми враженнями, не виходячи з дива, що бачили мишей, які можуть літати. Дорослі шукали в цьому тривожних ознак і, не дай Боже, війни.
