Звістка про те, що спіймали державного злочинця, юдея Саббатая Цві разом з одинадцятьма його сподвижниками, рознеслася Стамбулом блискавично. Усі очікували показової страти. Навіть стамбульські юдеї чекали на султанський наказ із не меншим бажанням, аніж мусульманська частина міста. Міщани виглядали, коли ж нарешті покажеться яничарська залога, що супроводжуватиме злочинця, прикутого до металевої клітки. І коли ж нарешті виставлять відсічену Саббатаєву голову на брамі Алай Мейдани?

Юдейські громади Європи, які повірили в Саббатаєве месіанство, і навіть ті рабини, які не прийняли самозванця, чекали звісток зі Стамбула. Ім’я цього чоловіка непокоїло всіх, хто чекав на відбудову й повернення Храму. І християнські богослови, і письменники, століттями сперечаючись навколо часу приходу Месії, усе ж припускали, що ним може виявитися саме Саббатай Цві. Але Йоаникій Ґалятовський, архимандрит Чернігівського монастиря, написавши працю «Месія праведний, Ісус Христос, син Божий. Розмова християнина з євреєм» і видрукувавши її у друкарні Києво-Печерської лаври, звинуватив рабинів у ритуальних вбивствах, несприйнятті ґоїв і прохав християн не тривожитися про те, хто ж насправді Месія.

Хтось із оточення Саббатая Цві описав прибуття Месії до Стамбула так:

«Прийняли нас тут із великими почестями. Машіах, якому підвели лева, приборкав хижака, погладивши його гриву. І лев одразу приліг перед Машіахом. І в’їхав Машіах верхи на левові до палацу Топкапі. Султан же, побачивши Машіаха, скинув свою корону й нею укоронував голову Машіаха».

Тим часом листи з фортеці, у якій перебував Саббатай Цві, розходилися по всіх юдейських громадах, ще більше збуджуючи юдеїв. Десятки їх із усіх країв приїжджали вклонитися своєму цареві. Дізнавшись, що Саббатай Цві перебуває в османській в’язниці, Рафаель Йосип Челебі передав одним урядником, який їхав із дефтером до Стамбула, великі гроші. І тоді сподвижники Машіаха підкупили коменданта фортеці, облаштувавши Саббатаєві кілька кімнат, застелених дорогими килимами й обставлених позолоченими меблями, у яких приймав Машіах юдейських паломників. Не було дня, щоби хтось не приїхав відвідати Саббатая Цві. За час його ув’язнення комендант фортеці примножив свої багатства, розбудувавши великий дім і збільшивши гарем. Містечко Абідос жило з напливу чужоземців.

Та ось одного разу приїхав до Абідоса кабаліст Нехемія га-Коен зі Львова. Їхав він через польську й угорську землі, а перебувши два місяці на Балканах, дістався Стамбула. Там випитав про Саббатая Цві й подався зі столиці на південь, до дарданельської протоки. Три дні та три ночі проговорили вони: Нехемія га-Коен із Саббатаєм Цві. Бачив Нехемія га-Коен, у яких розкошах перебуває Саббатай Цві, що їсть і що п’є з дружиною Сарою.

Спочатку Машіах поцікавився, звідки Нехемія прибув до нього, і почув, що зі Львова, землі польської. По містечках у тій землі багато живе юдеїв, розповідав Нехемія, які чули про Машіаха й хочуть дізнатися, коли ж їм повертатися до Єрусалима.

Другого дня продовжили вони свою розмову.

«Бачу, — сказав Нехемія га-Коен, — що живеш, як цар».

Саббатай Цві всміхнувся.

«Але чи вийдеш із цієї тюрми, аби збулося обіцяне тобою народу ізраїлевому?»

«Чому ти питаєш мене, чи вийду з цієї тюрми, якщо знаєш, що Машіах мусить бути погорджуваний людьми і гнаний ворогами своїми».

«Питаюся, бо читав листи Натана з Гази про те, що зі Стамбула почнеться ісход юдейський до Єрусалима. То питаю тебе коли? І ще один лист надійшов до нас. У ньому говорилось про те, що Машіах в’їхав на левові до султана, і той віддав свою корону. То де вона?»

Не сподобалися ці запитання Саббатаєві.

І відповів він Нехемії:

«Хто ти такий, щоби мене питати?»

«А якщо ти не відповіси на ці запитання, то я тебе буду питати: хто ти такий?»

Тиша запанувала в Абідосі.

А третього дня, не отримавши відповіді на свої запитання, вибіг Нехемія га-Коен на міську площу і прокричав, що Саббатай Цві — самозванець.

Комендант фортеці наказав спіймати юдея, який кричав на майдані, і привести до нього. Перекривши всі виходи з міста, яничари привели переляканого Нехемію га-Коена до коменданта, бо за те, що порушив спокій, яким жило містечко, цей чужоземний юдей заслуговував смертної кари.

«Що ти там викрикував?» — запитав Нехемію комендант.

«Я кричав, — відповів, переборовши страх, Нехемія, — що Саббатай Цві, якого утримують у фортеці, самозванець».

Комендант знав, що треба буде сповістити Стамбул про інцидент на площі, бо все одно дійдуть плітки. У його голові боролися дві думки: коли і як сповістити та якою смертю мав би померти цей юдей. І нічого путнього не приходило в цю хвилину до голови.

«До того ж, — продовжив Нехемія, — як державний злочинець може жити у такій розкоші?»

Вимовивши останнє слово, Нехемія навіть не мав часу пошкодувати за тим, що сказав. Обличчя коменданта налилося кров’ю. Витягши шаблю, розполовинив він Нехемію га-Коена до живота, з якого вивалилися смердючі кишки.

Чутки про випадок в Абідосі за кілька днів дійшли до вух самого великого візира.

За пів дня палата у фортеці знову перетворилася на звичайну тюремну камеру.

Тим часом великий візир покликав лікаря Моше бен Рафаеля Абраванеля і сказав, що до літньої резиденції Ердіне привезуть Саббатая Цві, а Моше буде перекладати. Назавтра нехай Моше лаштується в дорогу:

«Поїдеш до фортеці, у якій утримують Саббатая. Вибір у нього невеликий, — вимовляючи повільно кожне слово, сказав великий візир, — або навернення в іслам, або ж мученицька смерть».

З цим поїхав до Абідоса палацовий лікар і переказав слова великого візира. Саббатая невдовзі доставили до Ердіне-Сарая. Диван у складі великого візира, рабина, імама й особистого лікаря султана Моше бен Рафаеля Абраванеля слухав Саббатаєві докази, що він справжній Машіах.

За решітчастою перегородкою непомітно сидів Мегмед IV. Нарешті султанові це обридло, і він увійшов до зали, де засідав диван, із непримітних бічних дверей у супроводі яничара-лучника.

«Ось лучник, — сказав Мегмед IV, звертаючись до Саббатая Цві, — ось його стріла. Якщо ти Месія, то твоє тіло відкине лук. Якщо ні — вибач».

Відтак, переказували очевидці, що Саббатай Цві після султанових слів схилив голову й одягнув тюрбан, прийнявши також мусульманське ім’я Мугамеда-ефенді. І Сара стала Фатмою Ханім, і брати Саббатая Цві — Агмедом і Абдуллою, а їхній із Сарою син — Ісмаїлом.

Саме в той час, коли Саббатай Цві плив ґалерою-баштардою до Стамбула, звістка про Машіаха дійшла й до Язлівця. Привезли її голландські юдеї. Вони розповіли все, що знали самі. А знали вони не більше від язловецьких. Однак листи Натана з Гази давно читали в амстердамських синагогах, і прихід Машіаха обговорювався там в усіх юдейських домах. Отож поїхали ті голландські купці у Волощину й залишили язловецьким вістку, яка швидко передавалася з уст в уста і зробила велике збурення в Язлівці. Після від’їзду юдеїв із Амстердама язловецькі сходилися до синагоги й до світанку говорили про Машіаха, молилися, засинали, кладучи під голови книжки. Дехто казав, що потрібно їм, язловецьким юдеям, готуватися в дорогу до Єрусалима, і щоби швидше дістатися, то все майно треба спродати. Інші пропонували дочекатися, коли амстердамські купці повертатимуться з Волощини, щоб розпитати їх більше. Коли звістку про Машіаха підтвердили й бучацькі юдеї, до яких один лист Натана з Гази, переписаний у Відні, привіз Мошко, торгівець прянощами, то послали вони служку з синагоги, щоб той привіз їм того листа. Служка поїхав до Бучача і привіз. Читали той лист кілька днів, і два рабини підтвердили, що спасіння народу ізраїлевого надходить. Але не знали язловецькі юдеї, що чинити далі. І тому вирішили дочекатися повернення амстердамських купців, але про них уже два місяці й чутки не було. І коли новий лист Натана з Гази про Машіаха, який пливе до Стамбула, щоби звідти розпочати повернення юдеїв на Святу землю, потрапив до рук язловецького рабина, — вирішили язловецькі приготуватися до виходу з цієї землі, на якій були вже два століття. Можливо, пів року потому прочули вони, що варшавський кабаліст Нехемія га-Коен збирається до Стамбула, у якому на той час перебував Саббатай Цві, щоби побачити його й переконатися, що Машіах справжній. Язловецькі також вирішили вислати двох своїх до столиці Порти. І опанувала їх радість і безтурботність, бо готувалися до відходу, тому співали псалми й танцювали на вулицях, привертаючи увагу християн. А Барух, який вділяв щорічну десяту частину на синагогу, тепер уже на радощах обдаровував усіх, хто потрапляв йому на очі. А коли двоє язловецьких юдеїв — Ашер і Нахум — вирушили назустріч Машіахові, то за Митницею, вже на Волоському шляху, наздогнала їх ніч.