І сказав тоді Натан із Гази Саббатаєві Цві:
«Кожен юдей знає, що Машіах прийде з роду Давидового».
На що Саббатай Цві відповів:
«І кожен юдей знає, що предтечею Машіаха буде пророк Ілля».
А потім вони сиділи в Саббатаєвій кімнатці й дивилися один на одного, як Месія на пророка. І, не зронивши ні слова, просиділи так до ранку. І коли вигоріла в лампі олія, а підгоріла пітьма залишила по кам’янистих пагорбах подерті шматки своєї тіні, вийшли вони в Мордехаїв двір, у якому Натан проголосив Єрусалиму про з’яву Машіах, а Машіах про те, що в Натановому тілі поселилася душа пророка Ілії.
І що все збулося так, як записано було їхніми попередниками.
Про це чув лише Мордехай, який підв’язував у своєму дворику важке виноградне галуззя.
Упавши на коліна, цілував Мордехай пилюгу, на якій лежали дві криві тіні — Машіаха і пророка Іллі.
За кілька годин про все дізналися юдейський Єрусалим і османський паша.
Держатель казни і державних податків Рафаель Йосип Челебі прибув до Каїра як османський урядник двадцять років тому зовсім молодим. Не було в нього особливих статків і особливого переконання на який-небудь життєвий успіх. Тепер же він тримав у своїх руках усі фінанси єгипетського еялету, ось чому Рафаель Йосип разом з пашею й командиром каїрського гарнізону відчували солодкий смак влади, яку Рафаель порівнював із соком перестиглого персика. Щоправда за ці двадцять років змінилося кілька пашів і кілька командирів гарнізону. Одних відкликали до Стамбула, інші помирали тут, у Каїрі, — і ніхто не затримався довше, аніж Рафаель Йосип Челебі, що прийшов на світ у Фессалії. Жив держатель казни єгипетського еялету в палаці та в розкошах, дбаючи не лише про збільшення добра для Стамбула, але не забуваючи й про підтримку юдеїв, із яких походив. І саме тому ретельно вивчав Кабалу. Коли Саббатай Цві прийде до палацу Рафаеля Йосипа, то скаже османському урядникові, що у Стамбулі на ринку підійшов до нього вбогий юдей, книжник і проповідник, збирач старовинних рукописів Авраам Якхіні. І показав, скаже Саббатай Цві, сувій, у якому було записане пророцтво, що дев’ятого ава народиться хлопчик на ім’я Cаббатай Цві, який стане Машіахом для народу юдейського. Не було точно сказано, де він народиться, але рік народження й батько його записані були достеменно.
«То ти хочеш сказати, що ти, Саббатай Цві — Машіах?» — запитав Рафаель Йосип Челебі й зітхнув так, що аж луна покотилася всіма коридорами й кімнатами його палацу.
Саббатай Цві не відповів на запитання османського держателя казни, і той сказав:
«Якщо ти Машіах, то я готовий покинути свій пост і роздати своє добро».
Було видно, що віра, яка сповнила розум і волю Рафаеля Йосипа Челебі, засвітилася в його очах. Подейкували в Каїрі, що в його палаці одночасно сиділо за столом п’ятдесят рабинів, а себе він оточив кабалістами і пророками. І що сам щороку їздив до Єрусалима молитися на могилах юдейських пророків.
Так було чи ні, але Саббатай дістав сувій. Подав його Рафаелю Йосипові. Розгорнувши, почув, як із пропахлого потом сувою посипався на мармурову підлогу пісок. Він пробіг очима текст і віддав сувій назад Саббатаєві.
Що ж написано було в тому сувої, із яким Саббатай Цві не розлучався одколи відкупив його в Авраама Якхіні?
«І народиться син у Мордехая Цві у 5386 році, і назвуть його Саббатаєм Цві, і переможе він великого крокодила, і позбавить сили люту змію. Він є справжнім месією. Його царство буде вічним, і поза ним нема ізбавителя в Ізраїля. Про нього пророкував Хавакук: «Праведник вірою своєю жити буде». Сучасники його переслідуватимуть і зневажатимуть… хоча вони рабини й вожді поколінь. А він творитиме чуда й пожертвує собою во ім’я прославлення Господа».
Головний рабин Стамбула Йомтов бен Ханая Бенякяр домігся того, щоби Саббатая Цві було арештовано, але поки везли наказ султана, Машіах встиг залишити Ізмір. І, як нам відомо, плив до Стамбула на Пападуполосовій ґалері-баштарді.
У листопаді Саббатай Цві прибув до Стамбула.
До міста можна було в’їхати тридцяти трьома брамами: одинадцять їх було з суші, тринадцять — із Золотого Рогу й дев’ять — з боку Мармурового моря. Деякі з брам давно були замуровані, бо ними ніхто не користувався. То ж якою точно Саббатай Цві, юдейський Машіах, увійшов до міста — невідомо.
За наказом капудана Пападуполоса згорнули паруси.
Ґалеру ранішнім припливом несло до бухти Золотого Рогу.
Стерновий тримав курс до порту. І лише весла розсовували цупку воду, поскрипуючи, наче перо на папері.
Ранішній туман лежав на всіх пагорбах Стамбула. Крізь зеленавий відлив осіннього повітря пробивалися білі щогли мінаретів.
Пападуполос, стежачи за тим, як стерновий заводить ґалеру в стамбульський порт, кинув поглядом на веслярів, число яких поріділо. Декого довелося викинути в море, бо, виснажившись, померли. Сироко, якого Пападуполос найбільше боявся, цього разу оминув їх. Пасажири, що з великими труднощами пережили морський перехід, знову стали на кормі ґалери. Усі дванадцятеро. Чорноволоса Сара, за якою Пападуполос підглядав, сходячи у трюм, під час плавби стояла поруч із Саббатаєм Цві. Вона, обійнявши Саббатая, шептала йому щось на вухо, потім нервово сміялася й поправляла збите вітром своє пишне волосся.
За кілька миль до порту Пападуполос запримітив султанську охорону. Провів тривожним поглядом по яничарах, але заспокоїв себе, що, можливо, зустрічають якогось пашу.
У переддень прибуття Саббатая Цві до Стамбула місцеві рабини отримали лист із Ізміра від рабина Хаїма Бенвеністе, у якому той описав, що Саббатай Цві виплив з Ізміра до Стамбула з наміром скинути султана й оголосити себе Машіахом у столиці Порти. «До того ж, — писав рабе Хаїм, — Саббатай зі своїми прихильниками вчинив убивство ізмірського юдея Хаїма Фехина в синагозі лише за те, що той не визнав Саббатая Машіахом. Увірвалися вони до синагоги в суботу, і Саббатай Цві сокирою розколов голову нещасному купцеві. Якщо ви не хочете накликати на себе гнів султана, то негайно сповістіть кого треба про злочинця». Лист було прочитано, і наступного дня стамбульські рабини прийшли до палацу великого візира Кьопрюлю. Вислухавши рабинів, візир розпорядився арештувати Саббатая Цві, щойно нога злочинця торкнеться стамбульського берега.
Пападуполос помилився — султанська кавалерія чекала саме на прибуття його ґалери.
Переминаючись на конях, загін нетерпляче очікував, коли нарешті канатники прив’яжуть ґалеру до пірса й коли з неї зійдуть юдеї. Гребці піднесли весла, і Пападуполос скомандував, що можна сходити. Саббатай Цві, нічого не підозрюючи, зійшов із пірса на берег. І трапилося непередбачуване: п’ятдесят такелажників, які стояли біля складу й готові були розвантажувати пшеницю з прибулої ґалери, кинулися назустріч юдеям і змішалися з ними. Тоді ага султанської кавалерії скомандував витягнути шаблі, і загін метнувся в людську юрбу.
Перестрашений Саббатай Цві, Сара й учні застигли на місці.
За мить десятьом такележникам відсікли голови, а декого затоптали кіньми.
Пападуполос, побачивши це, перелякався, розуміючи, що з юдеями не все чисто. Він заховався у трюмі, звідки його витягли двоє яничарів. Юдеїв, оточених загоном кавалеристів, повели на допит.
Стамбул пробуджувався: відчинялися крамниці, пахло кавою, цокотіли копита султанської кавалерії, яка арештувала державних злочинців і вела їх до тюрми боржників.
Коли Саббатая Цві арештували, його допитували, не торкаючись тіла — таким був наказ великого візира Фазила Агмеда Кьопрюлю.
«Хто ти?» — запитав ага султанської кавалерії.
«Я вчений із Єрусалима, уповноважений збирати пожертви для нужденних», — відповів Саббатай Цві. Він ще ніяк не міг зрозуміти свого арешту й переконував Сару і сподвижників, що все владнається. Після короткого допиту його закували в кайдани й відвезли до фортеці Абідос над Дарданельською протокою. Сам великий візир розпорядився спровадити арештованого до фортеці — він щось замислив, але не повідомив про це навіть султана Мегмеда IV.
