Мицьо прокашлявся. З половини дому, яку займав Конрад, до нього повернувся лише його ж сухий кашель. Спочатку Мицеві здалося, що рипнули двері. Він чекав, що ось-ось з’явиться перекошена тінь Конрада — вроджена кульгавість вигнула молодому графові хребет, і тому праве плече було ближчим до землі. Мицьо постояв, але ввійти до покою графа не наважився. Лише по обіді, побачивши, якої шкоди завдали заячі нашестя, вирішив знову потурбувати Конрада. Саме того дня кухарка, що варила Волянському, пішла з фільварку додому. Хтось там у неї заслаб. Лише кілька форналів поралося на конюшні. Мицьо, якого любив ще старий Волянський, прислуговував Конрадові. Ґольдштейнові це становище Миця в родині Волянських (хоча яке там становище?) зовсім не подобалося. Та за Конрадом потрібен був догляд — і Мицьо за всім пантрував.
Мицьо плакав над нерухомим Конрадом, як дитина. Слуга знайшов капу, нею накрив у вітальні стіл й переніс туди покійника. Мертвий Конрад був легкий, як подушка, набита гусячим пір’ям. Потім Мицьо вийшов у двір, сказав форналям, що Конрад віддав Богові душу й лежить у вітальні. Ті пішли за Мицьом по хрумтливому снігові, а коли ввійшли в дім — повклякали й почали молитися за небіжчика. Тим часом Мицьо дав знати Лейбі. А сам пішов до отця Феліштана. Отримавши ключі від дзвіниці, вийшов сходами, відв’язав шнури і, як умів, почав калатати у дзвони, бо більше не було кому. Сповістив Мицьо селище, б’ючи в дзвони, що душа графа Конрада Волянського вже закружляла у березневому морозяному повітрі над Митницею.
У квітні, після Пасхи, Коритовські дали наперед знати Ґольдштейнові, що приїдуть до Митниці. Управитель заходився підготовляти дім. Найперше він розпорядився повідчиняти всі вікна і просушити подушки з перинами. За зиму дім, у якому ніхто не мешкав, захворів: кинулася стінами цвіль, місцями поздувалася підлога. З Митниці прийшло два сажотруси. Спочатку повимітали пучками гусячого пір’я забиті сажею закамарки. Потім виносили сажу в путнях до саду, підсипаючи дерева. Коли вирішили пропалити в кахляній грубі, то з тріщин, що виїли в комині зимові вітри, повалив дим. Ґольдштейн знав, що малий тонкошкірий Владислав часто мерз. Навіть у травні, коли траплялися холодні дні, Гелена наказувала пропалювати в грубі.
Квітень видався холодним. Сперте повітря поволі виповзало з митницького дому, який розганяли жінки й дівчата своїми спідницями, прибираючи в покоях. Ґольдштейн найняв п’ятьох, щоб до приїзду Коритовських упоратися. На даху дому біля комина сидів Мицьо. Він вишукував і замазував поміж цеглою діри та тріщини. Ґольдштейн стояв перед входом до будинку й, задерши голову, питав Миця про роботу, але Мицьо не відповідав — до обіду його з даху не стягнеш. То як допитаєшся того дурного ґоя, що ж із тим комином? Декілька чоловіків поралися в саду. В листі до Ґольдштейна, переданому Феліціяном зі Львова, Коритовський сповіщав управителя, що він приїде з агрономом, і просив підготувати для нього кімнату на перші часи. Тоді вперше задумав Феліціян вирощувати на митницьких дібрах тютюн: виписав із Румунії нові сорти й найняв агронома — українця Степана Шипракевича. Ніколи б Коритовський не прийняв українця — хіба мало поляків? — але Шипракевич щойно повернувся з Цейлону й завбачливо запасся рекомендаційними листами від англійської Колоніальної Асоціації Цейлону. Кілька років тому, перебуваючи в Берліні, молодий випускник агрономічного відділу Карлового університету познайомився з англійцями, своїми ровесниками. Був серед них молодий правник Томас Барклей. Барклей повертався за тиждень до Лондона, бо звідти відпливав кораблем на Цейлон. Там отримав працю при губернаторі. Барлей розповів Шипракевичу, що англійські компанії набирають охочих працювати на цейлонських плантаціях чаю та тютюну. Підігріті алкоголем нові друзі вирішили їхати до Лондона разом. Томас обіцяв спробувати допомогти Шипракевичу потрапити в одну з чайних компаній. Так і трапилося. З Лондона вони подалися до Цейлону. Шипракевич прожив там п’ять років. Плітки наступали йому на п’яти. Можливо, наш агроном залишився б у джунглях Цейлону назавжди, але управитель плантації біля містечка Гапутале С. Б. Смит запідозрив свою дружину в подружній невірності. Смит негайно повідомив інших управителів про негідну поведінку Шипракевича. За місяць після викриття Степан повернувся до Європи. На щастя, рекомендаційні листи були написані задовго до конфлікту зі Смитом. Шипракевич був на язиці Чорткова кілька місяців. Його запрошували в польські доми й розпитували про далекий Цейлон. Приходили до Шипракевича купці-юдеї. Випитували з наміром дізнатися, який там клімат, які люди і що можна спровадити до Європи, але виходили розчаровані, дізнавшись, що все в руках англійців, які туди нікого не допускають. «Далеко ж той Цейлон», — міркували гебреї. Шипракевич сказав їм, що плавба з Англії займає сорок п’ять днів. Коритовський зустрів Шипракевича в ресторані готелю «Брістоль». Краєм вуха Феліціян почув, що приїжджий розповідає про цейлонський тютюн. Це була неабияка знахідка! Митницький власник фільварку пів року обмірковував, як засадити поля тютюном. Поруч, у Ягільниці, працювала тютюнова фабрика — у колишньому замку Лянцкоронських. І хоча прибутки з двох митницьких фільварків дозволяли утримувати Коритовським дві вілли — у Чорткові та Львові, — Феліціянові хотілося більшого. У його планах було купити чиншовий будинок у Львові, перебудувати фільварок, привезти з Чехії сільськогосподарську машинерію. Для цього потрібні гроші — чотири тисячі корон для початку вони з Геленою позичили в банку.
Феліціян приїхав із агрономом, коли Мицьо латав у комині останні шпари. Він перший побачив, що збоку Митниці з’явилася бричка. Гелена з дітьми приїде зі Львова до Чорткова. Перебудуть кілька днів на віллі й поїдуть на фільварок. Про це сказав Коритовський, відповідаючи на запитання Ґольдштейна про пані Гелену та дітей. Агроном оселився в кімнаті Конрада. Ґольдштейнові вдалося випуцувати дім, а Мицьові — направити комин. Оточували дім вимерзлі кущі. Коритовський лише махнув рукою на Мицьові слова про живопліт із троянд. Повноправний власник фільварку Феліціян Коритовський після смертей тестя і шваґра захопився своїм господарством. Так би мовити, увійшов у смак. З дня на день у фільварку чекали на тютюнову розсаду. А Коритовський із агрономом уже вибрали лан, який засадять тютюном. Вирішили садити подалі від дому, бо сказав агроном, що коли тютюн зацвіте, то його тяжкий смоляний цвіт забиватиме дихання. Феліціян погодився, передовсім думаючи про малого Владислава Алоїза, бо не лише верблюжий горбик між лопатками непокоїв батька — дитина була вразлива до всього. Повітря навколо будинку мусить бути чистим і запашним.
Тютюнова розсада затрималася на румунській митниці. Постачальник привіз її у фільварок із запізненням. Пророслий тютюнець дорогою прив’яв. Це неабияк засмутило Коритовського, і він накинувся на двох румунів, що привезли замовлену розсаду. Агроном, помацавши привезене, заспокоїв Феліціяна. Через два місяці тютюн виросте вище зросту людини й наллється зеленим соком смоли в клаповухих листках.
На початку серпня, перед початком війни, коли Коритовські з дітьми виїхали на вакації до Трускавця, Чортків облетіла звістка, що хтось пограбував їхню віллу. Про те, що Коритовські їдуть до Трускавця, знав увесь Чортків. Щойно Феліціян із Геленою всілися до першої брички й поцокотіли до двірця, а за ними поїхала друга — зі служницею й дітьми, у старого Миця, якого привезли з Митниці пильнувати дім Коритовських, змокріли очі. Він зачинив браму, перевірив замки й зайшов усередину двоповерхового дому. Більше ніхто Миця живим не бачив. Його знайшли з проламаною головою на третій день, коли жандармерія ввійшла до вілли, перед тим розбивши замок брами. Вхідні двері були прочинені. Мицьо лежав горілиць. Сильний удар залізним предметом проламав ліву частину черепа. Отже, він зустрівся зі злодіями, виходячи з кімнатки, призначеної для кухарки. На кухні були розпороті мішки з борошном і рисом. Злодії після того, як відчинили замки парадних дверей, зайшли всередину і прибили на смерть Миця. Чи той почув їх, чи просто вночі йшов до вітру, ми не дізнаємося. Але злодії прибили Миця й далі почали шастати кімнатами та поверхами. Шукали грошей і золота навпомацки, штрикаючи ножами полотняні мішечки з борошном і крупами, перерізаючи гострими лезами подушки й перини, вивертаючи з шухляд на кухні й у кімнатах столові прибори та різну дрібноту. У переддень грабежу й убивства над містом пройшов дощик. Один жандарм помітив сліди коліс від брички. Феліціян Коритовський підтвердив жандармам, які викликали його до Чорткова телеграмою, що злодії вкрали срібні ложки, золотий жіночий годинник Гелени, кілька мітел із рисової соломи, візницькі ковдри й сорок корон — дві купюри по двадцять, які Феліціян залишив Мицьові перед від’їздом. У мертвого Миця в кишені знайшли файку, яку чомусь злодії не забрали, і годинник, подарований покійному Геленою, коли той вистругав жолобок для Владислава Алоїза. У жандармському постерунку встигли лише взятися до розслідування вбивства і грабежу в домі Коритовських, але 8 серпня оголошено війну, і злочин, про який говорилося в усіх закамарках Чорткова, залишився нерозкритим.
