— Любиш таке?

Вона важко дихаючи похитала головою.

— Ні, але мені подобаються відчуття, які напій у мене викликає. Гадаю, що більшості людей також.

Джим погодився.

— Моєму татові теж дуже подобалось. Це його і занапастило….

— Американські чоловіки, — серйозно сказала Ненсі, — не вміють пити.

— Що? — Джим здригнувся.

— Насправді, — легковажно продовжила вона, — вони нічого не вміють робити справно. У житті я шкодую лише про те, що не народилася в Англії.

— Невже?

— Так. Це єдине у моєму житті, про що я дійсно жалкую.

— Тобі там настільки подобається?

— Так. Безмежно. Я ніколи ще там не була, але зустрічала багатьох англійців, які тут служили в армії, вчилися в Оксфорді та Кембриджі — ну, знаєш, як наші Севані та Університет Джорджії — і, звичайно, я читала багато англійських романів.

Джим був зацікавлений та вражений.

— Ти чув коли-небудь про леді Діану Меннерс? — щиро запитала вона.

Джима відповів, що ні.

— Хотіла б я бути схожою на неї…. Вона темненька, як я, бачиш? А ще дика і грішна. Це та дівчина, яка каталася на коні сходами якогось собору чи церкви, не пам’ятаю достеменно, і героїні усіх романістів згодом виконали цей трюк.

Джим чемно кивнув. Ця історія не була йому близька.

— Передай пляшку, — попросила Ненсі. — Невеличкий ковток малій не завадить. …Розумієш, — продовжила вона, віддихавшись. — Там стильні люди. Тутешнім стилю явно не вистачає. Я маю на увазі, що заради наших хлопців навіть не виникає бажання вдягатися чи робити сенсаційні речі. розумієш?

— Напевно, ні, — пробурмотів Джим.

— І я б хотіла показати їм усім, на що здатна. Я справді єдина дівчина в місті, яка має стиль.

Вона потягнулася і солодко позіхнула.

— Який гарний вечір.

— Точно, — погодився Джим.

— От мала б я власну яхту, — мрійливо прошепотіла вона. — Уявляю собі, як пливу на ній по срібному озеру, скажімо, або, наприклад, по Темзі. З собою — бутерброди з ікрою та шампанське. Нас на палубі восьмеро. Хтось із чоловіків стрибає за борт, щоб розважити публіку, і тоне, як це зробив чоловік, який плив із леді Діаною Меннерс.

— Він зробив це, щоб догодити їй?

— Ні, втопився не для того, щоб догодити. Він просто мав намір стрибнути за борт і розсмішити усіх.

— Я так розумію, вони просто померли від сміху, коли він втопився….

— Ну, мабуть, посміялися трохи, — зізналася вона. — Але, Меннерс, гадаю, точно сміялася. Бо жорстка, і цим схожа на мене.

— Ти жорстка?

— Як цвяхи. — Ненсі знову позіхнула і додала: — Дай мені ще трохи ковтнути.

Джим вагався, але вона зухвало простягнула руку.

— Тільки не поводься зі мною як з дівчам, — попередила вона суворо. — Я не схожа на будь-яку знайому тобі дівчину. — Вона ще трохи замислилася. — Але, можливо, ти маєш рацію. Бо надто розумний.

Вона зістрибнула зі столу і рушила до дверей. За нею попрямував і «джеллібін».

— Ну, бувай, — сказала вона чемно, — І дякую тобі, «джеллібіне».

Потім вона зайшла всередину і залишила його на ґанку з широко розплющеними очима.

О дванадцятій з жіночої вбиральні випурхнули одна за одній красуні у плащах і приєдналися до красеней у пальтах, утворюючи пари ніби танцюючі котильйон, і понеслись крізь двері, сонно та щасливо сміючись — у темряву, де по черзі вмикався газ, а пари прощалися і щезали у салонах припаркованих автомобілів.

Джим, сидячи у своєму кутку, вирішив пошукати Кларка. Вони бачилися об одинадцятій; потім Кларк пішов танцювати. Тож, шукаючи його, Джим натрапив на стенд з безалкогольними напоями, що колись був баром. Кімната виглядала порожньою, за винятком сонного негра, який дрімав за прилавком, і двох хлопців, які ліниво кидали кості за одним зі столів. Джим збирався вже йти, аж ось побачив, як увійшов Кларк. Тієї ж миті Кларк підвів очі.

— Джиме! — вигукнув він. — Підходь і допоможи нам із цією пляшкою. Мабуть, залишилося не так багато, але потроху вистачить.

Біля дверей нетверезо сміючись з’явились Ненсі, чоловік із Савани, Мерілін Уейд та Джо Юїнг. Ненсі впіймала погляд Джима і жартівливо підморгнула йому.

Вони підійшли до столика і всівшись, чекали, поки офіціант принесе імбирний ель. Джим, ледве розслабившись, перевів погляд на Ненсі, яка майже одразу приєдналася до гри двох хлопців за сусіднім столом.

— Давате запросимо їх сюди, — запропонував Кларк.

Джо озирнувся.

— Нащо нам тут натовп? Це суперечить правилам клубу.

— Але ж тут нікого немає, — наполягав Кларк, — окрім містера Тейлора. Він ходить усюди, як навіжений — намагається з’ясувати, хто випустив весь бензин з його бака.

Усі гучно засміялися.

— Ставлю мільйон, що то у Ненсі знов щось було на туфлі. Не можна паркуватися, коли вона поруч.

— О Ненсі, містер Тейлор тебе шукає!

Щоки Ненсі блищали від азарту у грі.

— Я не бачила його ідіотську маленьку тачку принаймні два тижні.

Раптом запанувала тиша. Джим обернувся і побачив у дверях людину невизначеного віку.

Голос Кларка подолав незручність.

— Ви не приєднаєтесь до нас, містере Тейлор?

— Дякую.

Містер Тейлор опустився усією своєю небажаною сутністю на стілець.

— Прийдеться, мабуть, бо маю чекати, доки мені дістануть трохи бензину. Хтось невдало пожартував з моєю машиною.

Очі його підозріло звузились і прискіпливо оглянули одного за одним усіх присутніх. Джим задався питанням, що Тейлор міг почути із дверного отвору, — і спробував пригадати сказане.

— Сьогодні мій день, — проспівала Ненсі, — ставлю п’ятдесят центів!

— Зараз вони зникнуть! — раптом огризнувся Тейлор.

— Оце так, містере Тейлор, я й не знала, що ви граєте в кості! — Ненсі була у захваті від того, що він сів і миттєво урівняв її ставку. Вони відверто не недолюблювали одне одного з тієї ночі, коли Ненсі рішуче відкинула низку його досить настирливих залицянь.

— Добре, дітки, зробіть це для своєї мами. Лише одна маленька сімка. — воркувала Ненсі до кубиків.

Вона таємниче потрясла руками і кинула кості на стіл.

— А-а-а! Я підозрювала. А тепер стільки ж і долар зверху!

Після п’яти пасів на її користь Тейлор виглядав безнадійним невдахою. Вона продовжувала метати, і після кожного успіху Джим помічав вираз тріумфу на її обличчі. Ненсі подвоювала ставки з кожним кидком — така вдача навряд чи могла тривати довго.

— Краще будь обережна, — боязко застеріг її він.

— О, подивись лишень, — прошепотіла вона.

На кубиках було вісім, і вона оголосила свій номер.

— О, вісімко, не змушуй себе довго чекати!

Вісімка слухняно лягла на стіл. У почервонілої Ненсі була вже майже істерика, але їй все ще везло. Вона все підвищувала ставки, не бажаючи зупинятися. Тейлор роздратовано барабанив пальцями по столу, але продовжував гру.

Тоді Ненсі спробувала викинути десятку і програла. Тейлор завзято схопив кубики. Він метав у бентежній тиші, яку порушував лише стукіт гральних костей.

Тепер кості знову були у Ненсі, але вдача її підвела. Минула година. Кості переходили від одного гравця до іншого. Але ось виграв Тейлор і почав вигравати раз у раз. Нарешті вони були квити — і Ненсі втратила свої останні п’ять доларів.

— Візьміть мій чек, — швидко сказала вона, — на п’ятдесят, і зіграємо на всі!

Голос у неї був трохи невпевнений, і рука дрижала.

Кларк обмінявся непевним, але стривоженим поглядом з Джо Юінгом. Тейлор знову кинув кості. У нього був чек Ненсі.

— Граємо ще? — із дикістю у голосі запитала вона. — Ось чек з іншого банку, але яка різниця, який банк — гроші скрізь однакові.

Джим зрозумів: справа у «старій добрій кукурудзі», якою він її пригощав. Він хотів наважитися і втрутитися — дівчина такого віку та положення навряд чи могла мати два банківські рахунки. О другій ночі він більше не стримувався.

— Дозволиш мені викинути їх за тебе? — запропонував він, і його низький лінивий голос трохи напружився.