— А що, — драматично оголосив Кларк, — ці четверо взяли ще одну пляшку «кукурудзи», напилися і вирішили шокувати місто, — тож Ненсі та той хлопець Мерріт одружилися сьогодні о сьомій ранку.

У металі під пальцями джеллібіна з’явилося незначне поглиблення.

— Одружилися?

— Звісно. Ненсі протверезіла і помчала назад до міста, плачучи і перелякавшись до смерті, стверджувала батькові, що все це було помилкою. Спершу доктор Ламар збожеволів і збирався вбити Меррітта, але нарешті вони це якось владнали, і Ненсі та Мерріт поїхали о другій тридцять на поїзді до Савани.

Джим закрив очі й з зусиллям подолав раптову слабкість.

— Це кепсько… знаю, — сказав Кларк з філософським виразом на обличчі. — Я маю зараз на увазі не весілля — вважаю, тут нічого такого, хоча, мабуть, Ненсі анітрохи його не любить. Але настільки нашкодити своїй родині — це злочин для такої симпатичної дівчини.

Джеллібін відпустив автомобіль, в який міцно вчепився до того, і відвернувся. Знову у ньому щось відбувалося, якась незрозуміла, але майже хімічна зміна.

— Куди ти? — спитав Кларк.

Джин обернулася і розсіяно глянув через плече.

— Час іти, — пробурмотів він. — Занадто довго був без сну; відчуваю себе хворим.

— О…

О третій дня на вулиці було спекотно. О четвертій спека ще більш посилилася, квітневий пил, здавалося, огортав сонце і відкривав його знову — старовинне явище, яке зазвичай можна спостерігати після обіду. Але о пів на п’яту стало трохи легше, і тіні під тентами та важким листяними деревами подовжились. У цю спеку нічого не мало значення. Все життя звелося до очікування прохолоди, яка була м’якою і пестливою, мов жіноча рука на втомленому лобі, і у такому разі жодні події окрім неї не мали значення. Десь у Джорджії існує думка — можливо, негласна — що це найбільша мудрість Півдня, — тому через деякий час джеллібін повернув до більярдної на Джексон-Стріт, де був певний, що знайде чимало однодумців зі старими відомими та звичними йому жартами.