(П’єса може закінчитися в цей момент або тривати нескінченно.)
Порцелянове і рожеве
Кімната на нижньому поверсі заміського дому. Верхню частину стіни прикрашено художнім фризом, що зображує рибалку з сіттю біля його ніг та корабель у багряному океані, рибалку з сіттю біля його ніг та корабель у багряному океані, рибалку з сіттю біля його ніг і так далі. В одному місці на фризі є перекриття — тут у нас є половина рибалки з половиною сіті біля його ніг, навпроти половини корабля на половині малинового океану. Фриз не має до сюжету ніякого відношення, але, відверто кажучи, мене він зачаровує. Я міг би продовжувати нескінченно, але мене відволікає один з двох об’єктів у кімнаті — синя порцелянова ванна. Вона з характером, ця ванна. Це не одна з цих новомодних, схожих на гоночні човни, але невелика з високими бортами й вона виглядає так, ніби збирається стрибнути; відмовившись, однак, через свої занадто коротенькі ніжки, вона змирилася зі своїм оточенням та небесно-блакитним покриттям. Але зі сварливості вона відмовляється дозволити будь-якому зі своїх відвідувачів повністю простягнути ноги — що плавно підводить нас до другого об’єкту в кімнаті:
Це дівчина, очевидний придаток ванни, тільки голова і шийка — у вродливих дівчат завжди шийка замість шиї — і зовсім трошки від плечей з’являється над бортом. Протягом перших десяти хвилин вистави глядачі переймаються питанням, чи справді вона грає свою роль чесно і оголена, чи їх обманюють, і вона одягнена.
Дівчину звуть Джулі Марвіс. З гордого вигляду, з яким вона сидить у ванні, ми робимо висновок, що вона не дуже висока і що вона звикла доглядати за собою. Коли вона посміхається, її верхня губа трохи задирається і нагадує про Пасхального Зайчика. Їй зовсім трохи не вистачає до двадцяти років.
І ще одне — нагорі та праворуч від ванни є вікно. Воно вузьке і має широке підвіконня; воно пускає в середину досить багато сонячного світла, але ефективно заважає тому, хто заглядає у нього, бачити ванну. Ви починаєте здогадуватись про що піде мова?
Ми традиційно починаємо з пісні, але, оскільки здивовані зітхання публіки практично заглушили першу половину, доведеться навести лише кінець:
ДЖУЛІ (сопрано-ентузіастіко з придиханням):
Як Цезар Чикаго скорив,
Хлопець чудовий, усі говорили
Всі його курки священні
Танцювали неначе скажені
Весталки немов подуріли
А як нервії нервували занадто
Він прочухана давав їм кожен раз
Вони трясли своїм пузом
З консульським блюзом
Це був римський імперський джаз
(Під час бурхливих оплесків, які слідують за піснею Джулі, вона скромно розводить руками й робить невеличкі хвилі на поверхні води — принаймні, ми припускаємо, що вона це робить. Потім двері ліворуч відчиняються і входить Лоїз Марвіс, одягнена, але вона несе одяг та рушник. Лоїз на рік старша за Джулі та майже її двійник за обличчям та голосом, але в її одязі та виразі обличчя — усі ознаки консерватора.
Так, ви правильно здогадалися. Це старий добрий сюжет комедії помилок.)
ЛОЇЗ: (здригнувшись) Ой, вибач. Я не знала, що ти тут.
ДЖУЛІ: О, привіт. Я даю невеличкий концерт…
ЛОЇЗ: (перебиваючи) Чому ти не зачинила двері?
ДЖУЛІ: Не зачинила?
ЛОЇЗ: Звичайно, ти цього не зробила. Ти ж не думаєш, що я пройшла крізь них?
ДЖУЛІ: Я думаю, ти зламала замок, дорогенька.
ЛОЇЗ: Ти така недбала.
ДЖУЛІ: Ні. Я просто щаслива, як пес на купі сміття, і я даю невеличкий концерт.
ЛОЇЗ: (суворо) Подорослішай!
ДЖУЛІ: (розмахуючи рожевою рукою) Стіни відбивають звук, бачиш. Ось чому є щось дуже гарне у тому, щоб співати у ванні. Це створює ефект виняткової чарівності. Може виконати щось за твоїм бажанням?
ЛОЇЗ: Я бажаю, щоб ти скоріше покинула ванну.
ДЖУЛІ: (задумливо хитаючи головою) Не можна поспішати. Це моє царство в цей час, Благочестива.
ЛОЇЗ: Чому ти так мене звеш?
ДЖУЛІ: Бо ти наступна за Пречистою. Тільки не кидай у мене нічого, будь ласка!
ЛОЇЗ: Як довго ще ти будеш там сидіти?
ДЖУЛІ: (після певного розгляду) Не менше п’ятнадцяти й не більше двадцяти п’яти хвилин.
ЛОЇЗ: А як послуга мені, може тобі вистачить десяти?
ДЖУЛІ: (нагадуючи) О, Благочестива, чи пам’ятаєш ти той холодний день минулого січня, коли така-то Джулі, відома своєю посмішкою Пасхального Зайчика, мусила йти на вулицю, а гарячої води було ледве-ледве, то юна Джулі щойно наповнила ванну для себе улюбленої, коли раптом прийшла її злюча сестра і купалася у ній, змусивши юну Джулі виконати свої обмивання холодним кремом — що занадто дорого та приносить багато клопоту?
ЛОЇЗ: (з нетерпінням) То ти не поквапишся?
ДЖУЛІ: Чому я мушу?
ЛОЇЗ: Бо в мене побачення.
ДЖУЛІ: Тут, у будинку?
ЛОЇЗ: Не твоя справа.
(Джулі знизує видимими кінчиками плечей що напевне породжує брижі.)
ДЖУЛІ: Як скажеш.
ЛОЇЗ: О, заради Неба! У мене майже вдома побачення.
ДЖУЛІ: Майже?
ЛОЇЗ: Він не стане гостювати. Він зайде за мною і ми підемо гуляти.
ДЖУЛІ: (підіймаючи брови) О, стає трохи ясніше. Це безперечно містер Калкінс. Я думала, ти пообіцяла матері, що не будеш його запрошувати.
ЛОЇЗ: (відчайдушно) Вона зовсім дурна. Вона не виносить його, бо він щойно розлучився. Звичайно, вона має більше досвіду, ніж я, але ж…
ДЖУЛІ: (розсудливо) Не дозволяй їй ставитись до себе як до дитини! Досвід — найбільш непотрібна річ у світі. Усі літні люди мають його на продаж.
ЛОЇЗ: Мені він подобається. Ми говоримо про літературу.
ДЖУЛІ: Так ось чому я останнім часом помічаю усі ці важезні книги розкидані по всьому будинку.
ЛОЇЗ: Він позичає їх мені.
ДЖУЛІ: Ну, ти повинна грати за його правилами. З римлянами вчиняй по-римськи. Але я з книгами покінчила. Я достатньо освічена.
ЛОЇЗ: Ти дуже непослідовна — минулого літа ти читала кожен день.
ДЖУЛІ: Якби я була послідовна, я б все ще споживала тепле молоко з маленької пляшечки.
ЛОЇЗ: Так, і, напевне, з моєї пляшечки. Але мені подобається містер Калкінс.
ДЖУЛІ: Я його ніколи не зустрічала.
ЛОЇЗ: Так, ти поквапишся?
ДЖУЛІ: Так. (Після паузи) Я зачекаю, поки вода трохи охолоне, а потім додам ще гарячої.
ЛОЇЗ: (саркастично) Як цікаво!
ДЖУЛІ: Пам’ятаєш як ми з тобою грали в «милки»?
ЛОЇЗ: Так — у десять років. Я дуже здивована, що ти вже не граєш у цю гру.
ДЖУЛІ: Я граю. Як раз збираюся через хвилину
ЛОЇЗ: Дурна гра.
ДЖУЛІ: (тепло) Ні, не дурна. Вона корисна для нервів. Б’юсь об заклад, ти забула, як у неї грати.
ЛОЇЗ: (заперечно) Ні, не забула. Наповнюєш ванну мильною піною, а потім сідаєш на край і зісковзуєш вниз.
ДЖУЛІ: (презирливо похитуючи головою) Ні! Це лише частина правил. Ти повинна ковзати вниз, не торкаючись рукою чи ногою…
ЛОЇЗ: (нетерпляче) О, Господи! Чи не все одно? Я б дуже хотіла, щоб ми або перестали приїжджати сюди влітку, або придбали б будинок з двома ваннами.
ДЖУЛІ: Ти можеш придбати собі невеличке коритце з олова або скористатися шлангом…
ЛОЇЗ: Замовкни вже!
ДЖУЛІ: (не звертаючи уваги) Залиш рушника.
ЛОЇЗ: Що?
ДЖУЛІ: Залиш рушника, коли підеш.
ЛОЇЗ: Цього рушника?
ДЖУЛІ: (дуже мило) Так, я забула свого рушника.
ЛОЇЗ: (озираючись уперше) Ти зовсім дурепа? У тебе навіть халата нема.
ДЖУЛІ: (також оглядаюсь) Дійсно нема.
ЛОЇЗ: (з підозрою) Як ти потрапила сюди?
ДЖУЛІ: (сміється) Я, мабуть, … я, мабуть, якось прослизнула. Ну знаєш — така собі біла фігура, що прослизає по сходах, і…
ЛОЇЗ: (сварливо) Ти маленька негідниця Ти не маєш жодної гордості чи самоповаги?
ДЖУЛІ: Маю досить і того й іншого. Я думаю, що це як раз і доводить. Я дуже добре виглядала. Я насправді досить мила у своєму природному стані.
