— Так ось що ти зробив! Ти дійсно маєш сильну волю!

Він вклонився.

— Відома якість, що притаманна буржуазії, — промовив він.

А потім світанок динамічно прокотився по палубі, рішуче розкидавши тіні по кутках. Роса піднялася і перетворилася на золотисту мряку, тонку, як сон, огортаючи їх, поки вони не стали здаватись прозорими залишками пізньої ночі, нескінченно швидкоплинними й вже згасаючими. На якусь мить море і небо затамували подих, ніби світанок потримав рожеву руку над молодими устами життя, а потім з бухти жалібні скрипи кочетів і сплески весел.

Проти золотого горнила, що висіло низько на сході, їх дві витончені фігури раптом злилися в одну, і він цілував її розбещені молоді губи.

— Це ніби рай, — пробурмотів він через секунду.

Вона посміхнулася йому.

— Щасливий, чи не так?

Її зітхання було благословенням — екстатичною впевненістю, що зараз вона молода і вродлива настільки, наскільки це взагалі можливо. Ще одну мить життя було осяяним, час був фантомним, а їхня сила — вічною… а потім пролунав стук та скрип, коли човен торкнувся борту поруч.

Вгору по сходах злетіли двоє сивих чоловіків, офіцер та двоє матросів, які тримали у руках револьвери. Містер Фарнем склав руки на грудях і впер погляд у свою племінницю.

— Отже, — сказав він, повільно хитаючи головою.

Зітхнувши, вона зняла руки з шиї Карлайла, а її погляд, що змінився і став пустим, впав на присутніх. Дядько бачив, як її верхня губа повільно переходить у ту незадоволену гримасу, яка була йому так добре знайома.

— Отже, — жорстко повторив він. — Отже, це твоє уявлення про романтику. Втеча та інтрижка з піратом у відкритому морі.

Ардіта недбало глянула на нього.

— Який же ти старий дурень! — тихо сказала вона.

— Це найкраще, що ти можеш сказати?

— Ні, — сказала вона, ніби подумавши. — Ні, є щось інше. Є та відома фраза, якою я закінчувала більшість наших розмов за останні кілька років — заткнися!

І з цим вона повернулася, зневажливо поглянувши на всіх, включаючи двох старих, офіцера та двох моряків, і гордо пішла геть вниз по трапу. Але якби вона зачекала на мить довше, вона почула б від дядька щось зовсім незнайоме в більшості їхніх бесід. Він раптом весело розсміявся і до нього приєднався другий старий.

Останній жваво звернувся до Карлайла, який розглядав цю сцену з прихованою зацікавленістю.

— Ну, Тобі, — весело сказав він, — мій невиліковний, затятий романтичний переслідувач веселок, ти переконався, що вона саме та людина, яка тобі потрібна?

Карлайл впевнено посміхнулася.

— Ну, звісно, — сказав він. — Я був абсолютно впевнений відтоді, як вперше почув розповідь про її дикий норов. Ось чому я змусив Малюка запустити ракету минулої ночі.

— Я радий за тебе, — серйозно сказав полковник Морленд. — Ми тримались неподалік, на той випадок, якщо у вас виникнуть проблеми з цими шістьма неграми. І ми сподівалися, що ми знайдемо вас двох саме у такій компрометуючій ситуації, — зітхнув він. — Ну що ж, ви один одного варті!

— Ми з твоїм батьком цілу ніч чекали, сподіваючись на краще, а може, і на найгірше. Господь знає, що ти подобаєшся їй, мій хлопче. Вона мене зводила з розуму. Ти дав їй той російський браслет, який мій детектив дістав у тієї жінки Мімі?

Карлайл кивнув.

— Тс-с! — сказав він. — Вона повертається на палубу.

Ардіта опинилася на верхівці трапу і швидко мимоволі поглянула на зап’ястя Карлайла. Здивований вираз з’явився на її обличчі. На кормі негри почали співати, і прохолодне озеро бухти, свіже від світанку, безтурботно відлунювало їхніми низькими голосами.

— Ардіто, — невпевнено почав Карлайл.

Вона зробила хиткий крок назустріч йому.

— Ардіто, — повторив він, затримавши подих, — я мушу сказати тобі… правду. Це все була постанова, Ардіто. Мене звуть не Карлайл. Я Морленд, Тобі Морленд. Історія була вигадана, Ардіто, натхненна рідким повітрям Флориди.

Вона дивилася на нього, здивована, і здивування, невіра та гнів, швидкими хвилями пропливли по її обличчю. Троє чоловіків затамували подих. Морленд-старший зробив крок до неї; рот містера Фарнема трохи розтулився, бо він був у паніці, очікуючи на неминучий крах.

Але цього не трапилось. Обличчя Ардіти стало несподівано сяючим, і вона, посміхаючись, швидко направилась до молодого Морленда, дивилячись на нього без сліду гніву в сірих очах.

— Ти клянешся, — тихо запитала вона, — що це був цілком продукт твого власного мозку?

— Присягаюсь, — нетерпляче сказав молодий Морленд.

Вона опустила його голову донизу і ніжно його поцілувала.

— Яка уява! — сказала вона тихо і майже із заздрістю. — Я хочу, щоб ти брехав мені так само мило, як ти вмієш, усе життя.

Голоси негрів сонливо пливли назад, змішуючись у повітрі, і вона чула пісню, яку вони вже співали раніше.

Час все краде; 

Горе прийде 

Лишатись не стане, 

Як лист пожовтілий…

— Що було в мішках? — тихо запитала вона.

— Флоридська багнюка, — відповів він. — Це була одна з двох правдивих речей, які я тобі сказав.

— Можливо, я можу здогадатися, яка була друга, — промовила вона, і, потягнувшись до нього, ніжно поцілувала … ілюстрацію в книзі.

Приблизно о пів на десяту щосуботи ввечері Янcі Боуман тікала від свого партнера скориставшись якимось елегантним виправданням і з танцювального майданчика вирушала у те місце, звідки було видно весь бар заміського клубу. Якщо їй вдавалося побачити свого батька, вона або кивала йому, якщо ставалося так, що він дивився в її бік, або ж відправляла офіціанта, щоб привернути його увагу до її невідворотної присутності. Якщо було не пізніше половини одинадцятої, тобто він провів не більше як годину в товаристві коктейлів з додаванням саморобного джину, — її батько вставав з крісла і дозволяв переконати себе піти у бальну залу.

«Бальна зала» радше вимагала іншої назви. Це була кімната, удень наповнена плетеними меблями, яку зазвичай мали на увазі, коли казали «пішли потанцюємо». До неї також відносились визначення «всередині» або «внизу». Саме в таких безіменних кімнатах відбуваються всі основні події всіх заміських клубів скрізь в Америці.

Янсі знала, що якщо їй вдасться затримати батька там на годину, він буде вести розмови, спостерігаючи, як вона танцює, або навіть у рідкісних випадках потанцює сам, і тоді вона зможе спокійно вивести його з клубу наприкінці вечора. За той час, який минув би до опівночі, коли закінчувалися танці, і він навряд чи мав змогу напитись настільки, щоб когось серйозно дратувати.

Все це вимагало від Янсі серйозних зусиль, і вона витрачала їх радше заради себе самої, ніж заради батька. Кілька досить неприємних переживань трапилося з нею протягом минулого літа. Одного вечора її затримала пристрастна промова однієї молодої людини з Чикаго, яку неможливо було перервати, коли її батько з’явився, м’яко коливаючись, у дверях бальної кімнати; вицвілі блакитні оч на його рум’яному гарному обличчі були напівзаплющені, в той час, коли він намагався зосередити їх на танцюристах, і він, очевидно, готувався запропонувати себе у якості партнера по танцях першій же вдовиці, яка втрапила б у його погляд. Він дивним чином образився, коли Янсі наполегливо запропонувала негайно покинути вечір.

Після цього випадку Янсі стала більш ретельно, до хвилини стежити за тим, щоб вчасно здійснити свій фабіанський маневр.

Янсі та її батько були найкрасивішими двома людьми цього міста на Середньому Заході, де вони мешкали. Том Боуман виглядав ще досить добре зважаючи на двадцять років, коли у його житті було забагато хорошого віскі та замало поганого гольфу. Він мав офіс у центрі міста, де, як вважалося, він здійснював деякий невизначений бізнес з нерухомістю; але фактично його головним клопотом у житті була демонстрація вродливого профілю та гарного виховання у заміському клубі, де він провів більшу частину з десяти років, що минули з дня смерті його дружини.