Пробувши там пів години, Джим був абсолютно невдоволений веселими візитами Кларка, кожен з яких починався зі слів «Привіт, старий, як ти тут?» і ляпаса по коліну. Протягом вечора заговорили з ним або зупинилися на мить біля нього десяток чоловіків, але він знав, що кожен з них був здивований побачити його, а в декого помітив навіть легке обурення. Але о пів на одинадцяту його невдоволення раптом зникло, і Джим схвильовано затамував подих — з роздягальні вийшла Ненсі Ламар.
Одягнена вона була у сукню із жовтої органді, що складалася ніби із сотні вишуканих фестонів, з трьома ярусами рюшів і великим бантом на спині. Ненсі випрмінювала навколо себе надзвичайне жовто-чорне сяйво. Очі «джеллібіна» широко розплющились, і він відчув ком у горлі. Хвилину вона стояла біля дверей, доки до неї не приєднався її партнер. Джим впізнав у ньому того незнайомця, який був сьогодні в машині Джо Юінга. Він побачив, як вона, узявшись руками під боки, сказала щось неголосно і засміялася. Чоловік теж засміявся, і Джим відчув несподіваний та незнайомий до того біль, ніби щось невидиме вкололо йому серце. Між ними пробігла якась іскра, ніби промінь краси від того сонця, що зігріло його на мить. «Джеллібін» раптово відчув себе бур’яном у тіні.
Через хвилину до нього підійшов сяючий Кларк. Очі його збуджено блищали.
— Привіт, старий, — закричав він без натяку на оригінальність. — Як ти тут?
Джим відповів, що досить непогано.
— Підемо зі мною, — наказав Кларк. — У мене дещо є… Тобі сподобається, і настрій піднімемо!
Джим незграбно попрямував за ним через танцпол і піднявся по сходах до роздягальні, де Кларк витягнув флягу з безіменною жовтою рідиною.
— Зі старої доброї кукурудзи.
На таці поруч стояв імбирний ель. Такий сильнодійний нектар, як «стара добра кукурудза», краще замаскувати чимось міцнішим за мінералку.
— Скажи мені, друже, — задихано вигукнув Кларк, — як тобі Ненсі Ламар? Красуня, чи не так?
Джим кивнув.
— Справжня красуня, — погодився він.
— Цього вечора вона вбралася на славу, — продовжував Кларк. — Звернув увагу на хлопця біля неї?
— Довгий такий? У білих штанах?
— Так. Огден Мерріт із Савани. Його батько виготовляє бритви «Мерріт». Цей хлопець божеволіє від неї. Цілий рік її завойовував.
Джим опустив очі.
— Вона така несамовита дівка, — продовжував Кларк, — але мені подобається. Як і усім іншим. Вона нерідко потрапляє у якусь халепу. Зазвичай без важких наслідків, але на її репутацію це певним чином впливає.
— Невже? — Джим осушив склянку. — Хороший напій… з кукурудзи.
— Так, непоганий. О, вона дика. Грає у кості, наче хлопець! І їй подобається пити алкоголь з коктейльних стаканів. Пообіцяв, що пригощу її пізніше.
— Вона закохана у цього Мерріта?
— Прокляття… якби я знав! Здається, усі найкращі місцеві дівчата виходять заміж за хлопців, схожих на нього, і кудись їдуть.
Він налив собі ще одну чарку й обережно закоркував пляшку.
— Слухай, Джиме, піду я краще танцювати, і буду тобі дуже вдячний, якщо ти потримаєш її у себе. Ти ж все одно не танцюєш. Якщо хтось помітить, прийдеться пригощати, і перш ніж я щось зрозумію — пити не буде чого.
Тож Ненсі Ламар збиралася вийти заміж. Цей ласий шматочок з їхнього міста мав стати приватною власністю людини в білих штанах — і все тому, що батько «білих штанів» виробляє кращу за свого сусіда бритву. Спускаючись по сходах, Джим не міг про це не думати й, здавалося, зовсім зажурився. Вперше у своєму житті він відчув неясне романтичне прагнення. У його уяві почав формуватися образ Ненсі, що крокувала по-хлоп’ячому завзято по вулиці, торговець фруктами, що її обожнює, щойно вмовив її прийняти апельсин у якості данини, вона бере напій на міфічний рахунок у «Содовій у Сема», збираючи навколо себе натовп красеней, а потім тріумфально від’їжджає на вечір музики та розваг.
«Джеллібін» вийшов на ґанок до безлюдного темного закутка між осяяним місяцем газоном та світлом, яке йшло з відкритих дверей бальної зали. Там він знайшов стілець і, закуривши сигарету, занурився у безтурботну мрійливість, що полюбляв робити доволі часто. Але сьогодні це була більш чуттєва мрійливість, спричинена теплою ніччю навколо і інтенсивними запахами трохи спітнілих пещених красунь, одягнених у довгі сукні, та інших різноманітних ароматів, що пливли крізь відчинені двері зали. Власне музика — глухі ноти гучного тромбона — була теплою і ніби примарною з ледве чутним шарканням багатьох черевиків та туфельок.
Раптом у прямокутнику жовтого світла, що лилося крізь двері, з’явився силует. З роздягальні вийшла дівчина і стала на ґанку не більше ніж за десять футів від нього. Джим почув тихе «чорт забирай», а потім вона обернулася і побачила його. Це була Ненсі Ламар.
Джим одразу підвівся.
— Привіт.
— Привіт.... — вона вагаючись запнулась, а потім підійшла ближче. — О, то це Джим Пауелл!
Він трохи вклонився, напружено розмірковуючи, що б на це відповісти.
— Як гадаєш, — швидко почала вона, — маю на увазі — ти що-небудь знаєш про жуйку?
— Що?
— У мене на підошві жуйка. Якийсь дурень залишив жуйку на підлозі, і я наступила на неї, як на гріх…
Джим недоречно почервонів.
— Ти знаєш, як її можна зняти? — роздратовано зажадала вона. — Я спробувала ножем. Я перепробувала кожну трикляту річ у вбиральні, пробувала мило і воду, навіть парфуми! Я зіпсувала свою пудру, намагаючись змусити цю гидоту відчепитися від мене…
Джим якийсь час роздумував над цим питанням.
— Ну… я гадаю, що, можливо, бензин допоможе.
І ледве ці слова злетіли з його вуст, Ненсі схопила його за руку і потягла бігом з-під низької веранди через клумбу та галопом до групи автомобілів, припаркованих у місячному світлі біля початку поля для гольфу.
— Відкривай бензобак, — задихано наказала вона.
— Нащо?
— Через жуйку, звісно. Я повинна її зняти! Я не можу танцювати із жуйкою на підошві.
Джим слухняно підійшов до автомобілів і почав їх оглядати з метою отримання бажаного розчинника. Якби вона вимагала цілий балон, він зробив би все, щоб відкрутити його.
— Ось, — вимовив він після хвилини пошуків. — Цей відкрити найпростіше. Є хустка?
— Вона мокра нагорі. Я використовувала її для мила та води.
Джим наполегливо обшукував свої кишені.
— Здається, в мене теж не має.…
— Це нічого! Можемо його відкрити й пустити бензин просто на землю, нехай собі ллється.
Він повернув носик; почало капати.
— Ширше відкрий!
Він увімкнув його ширше. Краплі перетворилися на потік і на землі утворилася масляниста калюжа, яка яскраво виблискувала, відбиваючи десяток тремтячих місяців на своєму тремтячому лоні.
— О, — задоволено зітхнула Ненсі, — випускай вже все! Єдине, що залишилося зробити — це потоптатися у цій рідині.
Джим несамовито відкрив кран на повну, і калюжа раптом розширилася, а по землі в усі боки потекли окремі струмочки.
— Чудово! Те, що треба.
Піднявши спідниці, вона витончено вступила туди.
— Впевнена, що це допоможе, — пробурмотіла Ненсі.
Джим усміхнувся.
— Тут ще багато автомобілів.
Вона вишукано вийшла з калюжі бензину і почала вишкрібати туфельку збоку та знизу на підніжці автомобіля. «Джеллібін» більше не міг стримуватися. Він зігнувся удвічі від дикого реготу, і за мить Ненсі приєдналася до нього.
— Ти прибув з Кларком Дерроу, чи не так? — спитала вона на шляху до веранди.
— Так.
— Знаєш, де він зараз?
— Танцює, напевно.
— Якого дідька! Він пообіцяв мені хайбол.
— Ну, — протягнув Джим, — це нестрашно. У мене у кишені його пляшка!
Вона засяяла йому у відповідь.
— Думаю, що, можливо, тобі знадобиться імбирний ель, — додав він.
— Ні. Тільки це.
— Ти впевнена?
Вона зневажливо засміялася.
— Присягаюся, що можу пити все, що п’ють чоловіки. Сідаймо сюди.
Вона всілася на край столу, а він опустився на один із плетених стільців біля неї. Діставши пробку, Ненсі піднесла пляшку до губ і довго пила. Джим зачаровано спостерігав за нею.
