— Привіт, старий верблюде.

Верблюд неспокійно заворушився.

— Ти мене боїшся? — здивовано запитала Бетті, з докором піднявши брови. Не треба. Бачиш, я прихильниця змій, але й на верблюдах знаюся непогано.

Верблюд дуже низько вклонився, і хтось зробив очевидне зауваження щодо красуні та чудовиська.

До компанії підійшла місіс Таунсенд.

— Ну, містере Баттерфілде, — послужливо сказала вона, — я б Вас не впізнала.

Перрі знову вклонився і радісно посміхнувся під маскою.

— А хто це з Вами? — поцікавилася вона.

— О, — сказав Перрі приглушеним щільною тканиною і зовсім невпізнаним голосом, — це не людина, місіс Таунсенд. Це просто частина мого костюма.

Місіс Таунсенд засміялася і відійшла. Перрі знову звернувся до Бетті.

«Отже, — подумав він, — тепер бачу, настільки я був їй потрібен! У день нашого остаточного розриву вона починає фліртувати з іншим чоловіком — абсолютно незнайомим».

На емоціях він м’яко штовхнув її плечем і натякаючи хитнув головою до зали, даючи зрозуміти, що бажає, аби вона залишила партнера і пішла з ним.

— Бувай, Рус, — гукнула вона до партнера. — Цей старий верблюд краде мене. Куди ми йдемо, Принце Звірів?

Благородна тварина нічого не відповіла, але важко попря­мувала у бік відокремленого закутка на бічних сходах.

Там вона присіла, а верблюд, через кілька секунд розгубленості, яка включала грубі та бурхливі суперечки, що тривали всередині, став поруч із нею — задні ноги незручно витягнулися через дві сходинки.

— Отже, старий, — весело сказала Бетті, — як тобі наша весела вечірка?

Старий дав зрозуміти, що йому все подобається, за­хитавши у захваті головою та радісно б’ючи копитами.

— Вперше мене запросили на розмову віч-на-віч у присутності камердинера, — вона вказала на задні копита, — чи хто там у тебе.

— О, — пробурмотів Перрі, — та він глухий і сліпий.

— Гадаю, ти почуваєшся некомфортно — не можеш легко рухатися, навіть якщо хочеш…

Верблюд з сумом повісив голову.

— Я б хотіла, щоб ти щось мені сказав, — солодко продовжила Бетті. — Скажи, що я тобі подобаюся, верблюде. Скажи, що вважаєш мене красивою. Скажи, що хотів би належати симпатичній заклиначці змій.

Верблюд не заперечував.

— Ти будеш танцювати зі мною, верблюде?

Верблюд пообіцяв спробувати.

Бетті присвятила верблюду пів години. Вона присвя­чувала принаймні пів години усім гостям чоловічої статі. Зазвичай цього було достатньо. Коли вона підходила до нового кавалера, нинішні розсіювалися праворуч і ліво­руч, немов тісна колона, що розступається перед куле­метом. І тому Перрі Паркхерст отримав унікальний при­вілей бачити свою Кохану такою, якою її бачили інші. З ним бурхливо фліртували!

Цей крихкий рай був перерваний звуками з бальної зали; починався котильйон. Бетті та верблюд приєдналися до натовпу, її засмагла рука легенько лягла йому на плече, символізуючи її повну покору.

Коли вони увійшли, пари вже сиділи за столами біля стін, а місіс Таунсенд, у блискучому костюмі вершниці на надто округлих литках, стояла в центрі разом із розпорядником заходу. За сигналом оркестру усі пари підвелися і одна за одною приєдналися до танцю.

— Погодься, це не так просто! — зітхнула Бетті. — Гадаєш, що вмієш танцювати?

Перрі з ентузіазмом кивнув. Його раптово охопив азарт. Зрештою, тут він інкогніто розмовляв зі своїм Коханням — зараз він міг дати фору будь-кому.

Тож Перрі танцював котильйон. Я кажу «танцював», але це слово насправді означає набагато більше і виходить далеко за межі найсміливіших уявлень найдосвідченішого танцівника. Він дозволив своїй партнерці покласти руки на його безпомічні плечі й тягав її сюди-туди над підлогою, тоді як сам слухняно повісив величезну голову через її плече і робив манірні, але марні рухи ногами. Його задні ноги танцювали самі по собі, головним чином, стрибаючи спочатку однією, а потім другою ногою. Ніколи не бувши впевненим, тривають танці чи ні, задні починали рухатися, щойно музика починала грати. Отже, досить часто передня частина верблюда стояла спокійно, а задня постійно та енергійно рухалася, розраховуючи на симпатію будь-якого добросердного спостерігача.

Верблюд явно мав успіх. Спочатку він танцював із високою дамою із соломою на голові, яка весело оголо­сила, що вона — «копиця сіна», і сором’язливо благала не їсти її.

— А я б не проти…. Ви така смачна, — галантно помітив верблюд.

Кожного разу, як розпорядник закликав: «Запро­шу­ють кавалери!», він незграбно рухався до Бетті з кар­тон­ною ковбаскою, фотографією бородатої леді або з будь-яким іншим приводом. Іноді він встигав до неї пер­шим, але зазвичай його пориви були невдалими й при­зводили до внутрішнього емоційного напруження.

— Заради всевишнього, — процідив Перрі крізь міцно стиснуті зуби, — будь спритнішим, благаю! Я міг би встигнути до неї того разу, якби ти рухав ногами.

— То ти мене попереджай заздалегідь!

— Що я і зробив… прокляття!

— Я ж не в змозі тут побачити навіть собаку під ногами.

— Все, що тобі потрібно робити, це рухатися за мною. Я наче тягаю позаду мішок піску!

— Можливо, ти хочеш спробувати замість мене посидіти у цьому мішку?

— Замовкни! Якщо ці люди побачать тебе тут, у залі, тобі точно не пощастить. Вони й ліцензію на таксі заберуть!

Перрі здивувався тій легкості, з якою вимовив цю жахливу загрозу, але, здавалося, це мало заспокійливий ефект на його супутника, бо він нерозбірливо вилаявся і замовк.

Розпорядник, спираючись на кришку піаніно, махнув рукою, аби встановити тишу.

— Призи! — закричав він. — Збираймося!

— О! Призи!

Гості рушили уперед. Досить симпатична дівчина, тремтяча від хвилювання, яка набралася рішучості прийти на бал у костюмі бородатої леді, сподівалася отримати винагороду за найогидніший образ. Збоку стояв чоловік з татуюванням по всьому тілу і люто почервонів, коли хтось сказав йому, що той обов’язково отримає приз.

— Артистки та артисти цирку, — весело оголосив розпорядник, — я впевнений, ви усі погоджуєтесь, що ми добре провели час. Тепер ми з пошаною нагородимо тих, хто дійсно на це заслуговує. Місіс Таунсенд попросила мене виконати цю важливу місію. Зараз, колеги-виконавці, перший приз дістається тій дамі, яка проявила себе цього вечора найбільш вражаюче…

Почувши ці слова, «бородата дама» смиренно зітхнула.

— Та за її оригінальний костюм.

Тут «копиця сіна» уважно прислухалася.

— Я упевнений, що усі присутні одностайно підтримають це рішення. Перший приз отримує міс Бетті Меділл, чарівна заклиначка єгипетських змій!

Почулися оплески, головним чином чоловічі, і міс Бетті Меділл, що привабливо почервоніла крізь оливкову фарбу, передали нагороду. Дивлячись із неприхованою ніжністю, розпорядник передав їй величезний букет орхідей.

— А зараз, — продовжив він, оглянувши тих, хто зібрався навколо нього, — другий приз отримає чоловік, який має кумедний та цілком оригінальний костюм. На цей приз, безперечно, заслуговує той гість серед нас, джентльмен, який присутній тут, але перебування якого, ми всі сподіваємося, буде довгим і веселим — це благородний верблюд, який розважав нас усіх своїм голодним виглядом і блискучими танцями протягом усього вечора.

Він замовк, і пролунали бурхливі оплески та схвальні крики, бо з ним погоджувалась більшість присутніх. Приз — велику коробку сигар — відклали для верблюда, оскільки він анатомічно не міг прийняти його особисто.

— А зараз, — продовжив розпорядник, — ми почнемо танцювати котильйон, що уособлює Веселість та Шаленість! Прошу усіх вишикуватися для великого весільного маршу, а прекрасну заклиначку змій та благородного верблюда очолити його!

Бетті весело стрибнула вперед і охопила оливковою рукою верблюжу шию. За ними сформувалася процесія маленьких хлопчиків та дівчаток, сільських джейків, повних дам, худорлявих чоловіків, шаблековтачів, диких чоловіків Борнео та безруких фокусників, більшість з яких були у доброму гуморі, всі вони були схвильовані, щасливі та засліплені потоком світла та кольорів навколо них та знайомими обличчями, що дивним чином стали незнайомими під химерними перуками та варварською фарбою. Тромбони та саксофони виконали чуттєві акорди весільного маршу в блюзнірській синкопації — і марш розпочався.