— Ти не радий, верблюде? — солодко промуркотіла Бетті, коли вони відійшли. — Хіба ти не радий, що ми одружимося, і ти після цього будеш належати привабливій заклиначці змій?

Передні ноги верблюда почали гарцювати, висловлюючи надмірне задоволення.

— Священника! Священника! Де священник? — почулися веселі голоси. — Хто стане священнослужи­телем?

До зали, нічого не підозрюючи, зазирнула через напіввідчинені двері комори голова Джамбо, розповнілого негра, який працював офіціантом у клубі «Таллі Хо» протягом багатьох років.

— О, Джамбо!

— Візьміть старого Джамбо. Хлопець хоч куди!

— Нумо, Джамбо! Одружиш молодят?

— Так!

Четверо коміків схопили Джамбо, зняли фартух і провели до узвишшя у кінці зали. Там зняли його комір і одягли задом-наперед, як носять церковники. Парад розділився на дві лінії, залишивши прохід для нареченого та нареченої.

— Леді, джентльмени, — заревів Джамбо, — о, в мене є старенька Біблія, тож все буде по-справжньому!

Він витяг з внутрішньої кишені пошарпану Біблію.

— Чудово! У Джамбо Біблія!

— Присягаюся, що є і перо!

Заклиначка змій разом з верблюдом пройшлися під привітальні крики й зупинились перед Джамбо.

— Де твоя ліцензія, верблюде?

Чоловік поруч штурхнув Перрі.

— Дайте йому будь-який аркуш паперу!

Перрі розгублено помацав кишеню, знайшов складений папір і висунув його через рот верблюда. Тримаючи його догори дном, Джамбо удав, що сумлінно його вивчає.

— Так, це спеціальна верблюжа ліцензія, — сказав він. — Підготуй каблучку, верблюде.

Усередині верблюда Перрі звернувся до своєї задньої половини.

— Дай мені каблучку, заради Бога!

— У мене нічого навіть схожого немає, — запротестував утомлений голос.

— Є в тебе. Я бачив її.

— Я не збираюся знімати її з руки.

— Якщо ти цього не зробиш, я тебе вб’ю!

Почулося зітхання, і Перрі відчув у руці чималий латунний виріб зі стразами.

Ззовні його знову хтось штурхнув.

— Кажи!

— Я згоден! — швидко вигукнув Перрі.

Він почув люб’язну відповідь Бетті і був у захваті навіть у цій бурлескній ситуації.

Потім він просунув руку з каблучкою крізь проріху верблюжого костюма і насунув на її палець, повторюючи за Джамбо старі як світ слова. Він не хотів, щоб хтось колись про це дізнався. Єдиним його бажанням було щезнути, не розкриваючи своєї особи, одразу після церемонії, бо містер Тейт досі сумлінно беріг його таємницю. У Перрі була бездоганна репутація, і подібна ситуація могла серйозно нашкодити його юридичній кар’єрі, що тільки-но розпочалася.

— Обійми наречену!

— Зніми костюм верблюда і поцілуй її!

Його серце почало швидко стукати, коли Бетті весело обернулася до нього і почала гладити морду. Він зрозумів, що втрачає самовладання і прагне охопити її руками, заявити про свою особистість і поцілувати ті губи, які посміхалися зовсім поруч, коли раптом сміх і оплески навколо них вщухли, а у залі запанувала інтригуюча тиша. Перрі та Бетті здивовано підняли очі. Джамбо голосно вигукнув «Хвилинку уваги!» настільки здивованим голосом, що за мить усі очі були прикуті до нього.

— Увага! — почулося від нього знову.

Він перегорнув ліцензію на шлюб верблюда, яку тримав догори дном, дістав окуляри й почав її вивчати.

— Не може бути! — вигукнув він, і у суцільній тиші його слова почулі усі присутні, — це дійсно справжня ліцензія на шлюб!

— Що?

— Га?

— Повтори ще раз, Джамбо!

— Ти впевнений, що вмієш читати?

Джамбо жестом змусив їх замовчати, а у Перрі кров запалала у жилах, коли він зрозумів, що накоїв.

— Так! — повторив Джамбо. — Це справді ліцензія на шлюб, а ще тут ідеться про присутню тут молоду леді, міс Бетті Меділл, та містера… Перрі Паркхерста.

Присутні здивовано зітхнули, і верблюд знову виявився у центрі уваги. Бетті швидко відсторонилася від нього, її смугляві очі виблискували люттю.

— Отже, верблюде, Ваше ім’я містер Паркхерст?

Перрі не відповів. Натовп притиснувся ближче і пиль­но дивився на нього. Він застиг, застиг від збентеження. Його картонне обличчя все ще виглядало голодним і сардонічним, а очі бурили зловісного Джамбо.

— Вам краще відповісти! — повільно промовив Джамбо, — бо питання дійсно серйозне. Поза службовими обов’язками в цьому клубі я випадково є священиком у першій баптистській Церкві Каллодена. Для мене зараз це виглядає так, ніби Ви щойно тут одружилися.

Сцена, що відбулася після, назавжди залишиться в літописі клубу «Таллі Хо». Дорідні матрони знепритомніли, усі американці лаялися, дебютантки з дикими очима гомоніли у групках, що блискавично утворювались та настільки ж миттєво розпадались, і уся бальна зала гула від палкого бурмотіння. Збуджені молодики обіцяли вбити Перрі, Джамбо, себе або когось іще, а галасливі адвокати-любителі зустріли слова баптистського священика бурхливою реакцією, ставили питання, вимагали прецедентів, погрожували скасуванням облігацій і намагалися вгледіти бодай якийсь натяк на домовленість у тому, що сталося.

У кутку на плечі містера Говарда Тейта тихо плакала місіс Таунсенд. Він марно намагався її втішити; вони усе обмінювались фразами на кшталт «це все через мене». Ззовні на засніженій вулиці містер Сайрус Меділл, «містер Алюміній», повільно крокував вгору-вниз із двома кремезними візниками, бурмотів якісь прокляття, потім дикі благання про те, щоб йому просто дозволили дістатися Джамбо. В цей вечір він був вишукано одягнений дикуном із Борнео, і найвибагливіший розпорядник визнав би, що краще за нього з цією роллю не впорався б ніхто.

Тим часом у центрі уваги були два герої. Бетті Меділл — чи це була вже міссіс Паркхерст? — щільно оточили дівчата простої, невиразної зовнішності — привабливі були занадто зайняті розмовою про неї, щоб приділяти їй велику увагу, — а в іншому кінці зали стояв верблюд, майже незворушно, за винятком голови, яка пафосно звисала на грудях. Перрі щиро намагався довести свою невинуватість перед колом розлючених, спантеличених людей. Кожні кілька хвилин, так само як він доводив свою правоту, хтось нагадував про факт наявності ліцензії на одруження, і допит починався спочатку.

Дівчина на ім’я Маріон Клауд, яку вважали другою красунею Толедо, змогла, нарешті, змінити хід справи завдяки своєму зауваженню Бетті.

— Ну, — сказала вона злісно, — це все мине, дорога. Суди без сумнівів скасують подібне посміховисько.

Сердиті сльози Бетті дивовижно швидко висохли, губи щільно зімкнулися. Вона кинула на Маріон суворий убивчий погляд, рішуче підвелася і, змусивши розступитися своїх прихильників, попрямувала безпосередньо до Перрі, який з жахом дивився на неї. Знову у залі запанувала тиша.

— Якщо твоя ласка, приділи мені п’ять хвилин для розмови — чи це не входить у твої плани?

Перрі кивнув головою, бо язик його не послухався.

Холодно вказавши, що він має піти за нею, із піднятим підборіддям вона вийшла в хол і рушила до однієї з маленьких карткових кімнат.

Перрі зробив крок за нею, але далеко відійти йому не вдалося через відмову функціонування задніх копит.

— А ти залишайся тут! — диким шепотом наказав він.

— Я не можу, — заскиглив голос із горба, — тільки якщо Ви вийдете першим і дозволите вийти мені.

Перрі вагався, але більше не міг терпіти поглядів допитливої юрби. Він пробурмотів команду, і верблюд обережно рушив із кімнати на чотирьох ногах.

Бетті чекала на нього.

— Ну, — почала вона люто, — бачиш, що ти накоїв! Ти та твоя безглузда ліцензія! Я ж тобі казала, що не треба було її отримувати!

— Мила моя дівчино, я ...

— Не кажи мені «мила дівчино»! Збережи це прізвисько для своєї справжньої дружини, якщо ти коли-небудь, звісно, будешь її мати після цієї ганебної вистави. І не намагайся удавати, що це все не було домовлено. Ти й сам знаєш, що дав цьому чорношкірому офіціантові гроші! Бачиш тепер, до чого це призвело! Хочеш сказати, що не намагався одружитися зі мною?