— Дуже добре, я тобі зателефоную.

— Добре — близько десяти.

— Спробуй звільнитися — в середу чи будь-коли.

— Ти знаєш: якщо я не зможу піти на вечерю з тобою в середу, я точно зможу пообідати з тобою.

— Гаразд, — погодився він. — І тоді сходимо у театр.

Вони танцювали кілька разів. Жодним словом чи знаком Янсі не видала свій найпотаємніший інтерес до нього, лише наприкінці, коли вона запропонувала йому руку для прощання.

— До побачення, Скотт.

Всього лише частину секунди — недостатньо довгу, щоб він був впевнений, що це взагалі сталося, але достатньо, щоб йому нагадати, одначе лише трохи, ту ніч на бульварі біля Міссісіпі — вона дивилася йому в очі. Потім вона швидко повернулася і поспішила геть.

Вона повечеряла в маленькій чайній за рогом. Це був економна вечеря, яка коштувала півтора долара. У неї взагалі не було жодних побачень, і зустрічей з жодним чоловіком — окрім літнього пана з колючою бородою, який зробив намагання заговорити з нею, коли вона виходила з дверей.

Сидячи наодинці в одному з шикарних кінотеатрів — розкіш, яку, як вона вважала, вона може собі дозволити — Янсі спостерігала, як Мей Мюррей кружляє чудовими уявними пейзажами, і тим часом роздумувала над тим як пройшов перший день. В ретроспективі це був явний успіх. Вона склала правильне враження як щодо свого матеріального процвітання, так і щодо свого ставлення до самого Скотта. Здавалося, найкраще уникати вечірніх побачень. Дозволити йому проводити вечори наодинці, думати про неї, уявляти її з іншими чоловіками, навіть провести кілька самотніх годин у квартирі, думаючи, наскільки може бути весело, якщо… Нехай час і її недосяжність працюють на неї.

На деякий час зацікавлена фільмом, вона підрахувала вартість квартири, в якій героїня зазнавала помилок. Вона милувалася струнким італійським столиком, який займав один бік великої їдальні й був урівноважений довгою лавою, що давала відчуття середньовічної розкоші. Вона зраділа красі одягу та хутра Мей Мюррей, її чудових капелюшків, її маленьких французьких туфель.

Потім через якусь мить її думки повернулися до власної драми; вона задумалася, може Скотт вже заручений, і її серце на мить перестало битися від цієї думки. І все-таки це було малоймовірно. Він занадто швидко зателефонував їй по приїзду, занадто вільно розпоряджався своїм часом, і був занадто чуйним вдень.

Після фільму вона повернулася в «Рітц», де спала глибоко і щасливо майже перший раз за три місяці. Атмосфера навколо неї вже не здавалася холодною. Навіть черговий на поверсі посміхнувся доброзичливо і захоплено, коли Янсі попросила ключ.

Наступного ранку о десятій Скотт зателефонував. Янсі, що прокинулась вже багато годин тому, прикидалася сонною від нібито весело проведеного часу напередодні.

Ні, вона не може повечеряти з ним у середу. Їй страшенно шкода; у неї була призначена зустріч, як вона боялася. Але вона могла з ним пообідати й піти до театру, якщо він поверне її вчасно на чай.

Вона провела день, блукаючи вулицями. На верхньому поверсі автобуса, вона розмістилася якомога далі від передніх рядів, де Скотт міг випадково її помітити, пропливла з Ріверсайд-драйв назад до П’ятої авеню в зимові сутінки, і її почуття до Нью-Йорка та його чудової пишності поглиблювалося та подвоювалося. Тут вона повинна жити й бути багатою, щоб до неї віталися дорожні патрульні, коли б вона сиділа у своєму лімузині — з маленькою собачкою — а тут вона повинна прогулюватися в неділю до стильної церкви, зі Скоттом, дуже красивим у своєму вихідному костюмі та високому циліндрі, віддано йдучи біля неї.

На обіді в середу вона описала Скоттові, як провела ці два дні у своїй уяві. Вона розповіла про автомобільну поїздку до Гудзону і надала йому свою думку про дві вистави, які вона бачила — мається на увазі — у товаристві джентльмена, що її обожнює. Вона дуже уважно прочитала про п’єси в ранковій газеті та обрала дві, щодо яких вона могла отримати найбільше деталей.

— Ох, — сказав він з розчаруванням, — ти вже бачила «Далсі»? У мене є два місця — але ти напевне не захочеш дивитися знову.

— О, ні, я не проти, — правдиво запротестувала вона. — Розумієш, ми пізно прийшли, і все одно мені дуже сподобалось.

Але він і чути не хотів, щоб вона дивилася одне і те ж знову — до того ж він сам вже бачив виставу. Це була вистава, яку Янсі дуже хотіла побачити, але вона була змушена спостерігати за ним, поки він обміняв квитки на інші, на погані місця, доступні в останній момент. Гра часом здавалася важкою.

— До речі, — сказав він згодом, коли вони на таксі їхали до готелю, — ти завтра їдеш на випускний у Принстон, чи не так?

Вона здригнулася. Вона не думала, що цей день настане так скоро, або що він запам’ятає.

— Так, — холодно відповіла вона. — Я їду завтра вдень.

— Думаю, о 2:20, — прокоментував Скотт, а потім:  — Ти збираєшся зустріти хлопця, який тебе запросив, у Прин­стоні?

На якусь мить вона розгубилася.

— Так, він зустріне потяг.

— Тоді я відвезу тебе на вокзал», — запропонував Скотт. — Там буде натовп, і у тебе можуть виникнути проблеми з пошуком носія.

Вона не могла придумати нічого, щоб відповісти, не могла висловити жодних вагомих заперечень. Вона могла б сказати, що їде на автомобілі, але не могла придумати жодного витонченого і правдоподібного способу внесення змін до свого першого повідомлення.

— Це буде дуже мило з твого боку.

— Ти знову будеш в «Рітц», коли повернешся?

— О так, — відповіла вона. — Я збираюся залишити за собою свій номер.

Її спальня була найменшою і самою дешевою в готелі.

Вона зробила висновок, що доведеться дозволити йому посадити її на поїзд до Принстона; насправді вона не бачила цьому альтернативи. Наступного дня, коли вона спакувала свою валізу після обіду, ситуація захопила її уяву, і вона наповнила її тими самими речами, які вона обрала б, якби справді їхала на випускний. Її наміром було вийти на першій зупинці й сісти на поїзд назад до Нью-Йорка.

Скотт зателефонував їй о пів на другу, і вони сіли на таксі до Пенсільванського вокзалу. Потяг був переповнений так, як він і очікував, але він знайшов їй місце і поклав її валізу на верхню полицю.

— Я зателефоную тобі у п’ятницю, щоб дізнатися, як ти поводилася, — сказав він.

— Гаразд. Я буду добре поводитись.

Їх погляди зустрілися і в одну мить, з незрозумілим, лише напівсвідомим поривом емоцій, вони опинилися в стані ідеального спілкування. Коли Янсі опанувала собою, її погляд, здавалося, говорив, а, тоді…

Голос над вухом змусив її здригнутися:

— Так це ж Янсі!

Янсі озирнулася. На її жах вона впізнала дівчину на ім’я Еллен Харлі, одну з тих, до кого вона телефонувала після приїзду.

— Ну, Янсі Боуман! Я зовсім не очікувала тебе коли-небудь побачити. Як справи?

Янсі представила Скотта. Її серце сильно билося.

— Ти їдеш на випускний? Як ідеально склалося!, — закричала Еллен. — Можна я сяду тут з тобою? Я хотіла б з тобою поспілкуватись. З ким ти їдеш?

— Ти їх не знаєш.

— Можливо, знаю.

Її слова, що як гострі кігті, рвали чутливу душу Янсі, були перервані нерозбірливим викриком кондуктора. Скотт поклонився Еллен, кинув на Янсі погляд, а потім поспішив геть.

Поїзд рушив. Поки Еллен влаштовувала свій багаж і скидала хутряне манто, Янсі мала час роздивитись навколо.

Вагон був наповнений веселим щебетом дівчат, чия збуджена балаканина заповнювала вологе, немов гумове повітря, як дим. Тут і там сиділи старі гувернантки, немов масивні зруйновані скелі в полі квітів, виражаючи приглушеною і похмурою фатальністю кінець усієї веселості та всієї молодості. Скільки разів сама Янсі була однією з такого натовпу, недбалих і щасливих, мріяла про чоловіків, яких вона зустріне, про пошарпані екіпажі, які чекали на вокзалі, про засніжене університетське містечко, великі відкриті каміни в клубних будинках та про оркестри, що грають зухвалі мелодії намагаючись боротися з наближенням ранку.