Тож вона діяла так, як будь-яка вродлива дівчина діяла б у цій надзвичайній ситуації. Вона рішуче заявила містеру Хеджу, що вона залишить свою тисячу доларів на чековому рахунку, а потім вийшла з його кабінету і попрямувала через вулицю до салону краси, щоб завити волосся. Це дивовижно підняло її дух.
І дійсно, цього дня вона переїхала з пансіону в маленьку кімнату в найкращому готелі міста. Якщо їй вже випало зануритися у бідність, вона принаймні зробить це із шиком.
Три нові купюри по сто доларів, останній подарунок батька, були зашиті в підкладку її найкращого капелюшка. Чого саме вона від них очікувала, і чому утримувала їх таким чином, вона не знала, хіба що, можливо, тому, що вони дісталися їй при добрих ознаках і, можливо, через якусь веселість, притаманну їхній чіткості незайманого паперу, вони придбають для неї речі щасливіші, ніж самотні страви та вузькі ліжка в готелі. Вони були надією та молодістю, удачею та красою; вони почали якось заміщати все те, що вона втратила в ту листопадову ніч, коли Том Боуман, нерозсудливо вивівши її на широкий простір, раптово кудись поринув сам, залишивши її саму шукати дорогу назад.
Янсі пробула в готелі «Гайавата» три місяці, і вона виявила, що після перших візитів співчуття її друзі знайшли для себе більш веселі способи проводити час, ніж складати їй компанію. Джері О’Рурк одного разу прийшов до неї з диким кельтським виглядом в очах і зажадав, щоб вона негайно вийшла за нього заміж. Коли вона попросила час подумати, він вийшов лютий. Пізніше вона почула, що йому запропонували посаду в Чикаго і він поїхав того ж вечора.
Вона почувалася, наляканою і невпевненою. Вона чула історії, як люди поринають на самісіньке дно життя. Батько одного разу розповідав їй про чоловіка з яким вчився в одному класі в коледжі, який став працівником у салуні, де полірував латунні поручні за кружку пива, і вона також знала, що в цьому місті є дівчата, з матерями яких її власна мати колись грала маленькою дівчинкою, але тепер їх сім’ї збідніли настільки, що вони стали звичайними дівчатами, які працювали в магазинах і одружувалися з пролетаріями. І така ж саме доля загрожувала їй самій — як абсурдно! Вона ж скрізь мала знайомства! Її запрошували скрізь, її прадід був губернатором одного з південних штатів!
Вона написала тітці в Індію, а потім в Китай, не отримавши жодної відповіді. Вона зробила висновок, що маршрут подорожі її тітки змінився, і це було підтверджено, коли з Гонолулу прийшла листівка, з якої було зрозуміло, що тітці не відомо про смерть Тома Боумана, і яка повідомляла, що з компанією відправляється на східне узбережжя Африки. Це була остання крапля. Томлива і манірна Янсі нарешті залишилась у повній самоті.
— Чому б не піти на роботу на деякий час? — запропонував містер Хедж з деяким роздратуванням. — Багато симпатичних дівчат в наші дні працюють, що зайняти себе чимось. Ось Елсі Прендергаст, веде колонку світських новин у «Бюлетень», а дівчина Семплів займається…
— Я не можу, — коротко промовив Янсі із блиском сліз в очах. — Я їду на Схід у лютому.
— На Схід? О, ви збираєтесь відвідати когось?
Вона кивнула.
— Так, я збираюся декого відвідати, — збрехала вона, — тому навряд чи варто влаштовуватись на роботу.
Їй дуже хотілося плакати, але їй вдалося прийняти пихатий вигляд.
— Може я буду надсилати якісь нотатки, просто заради розваги.
— Так, це дуже весело, — погодився містер Хедж з деякою іронією. — Я все-таки думаю, що поспішати з цим не варто. У вас повинно залишитися ще багато з тієї тисячі доларів.
— Так, ще багато!
Залишилось лише кілька сотень, вона знала про це.
— Ну, тоді я гадаю, гарний відпочинок та зміна оточення були б найкращим рішенням для вас.
— Так, — відповіла Янсі.
Її губи тремтіли, і вона піднялася, ледве контролюючи себе. Містер Хедж здавався таким байдужим і холодним.
— Тому я і їду. Гарний відпочинок — це те, що мені зараз потрібно.
— Я думаю, це мудре рішення.
Цікаво, що б подумав містер Хедж, якби побачив з десяток чернеток листа, які вона написала тієї ночі, це сказати проблематично. Ось два з найперших. У дужках наводяться заміни:
«Дорогий Скотт: ми не бачились з того дня, коли я, як повна дурепа, плакала у твій піджак, я подумала, що треба написати й сповістити тебе, що незабаром я приїду на Схід, і хотіла б, щоб ти пообідав [повечеряв] зі мною чи щось таке. Я живу в кімнаті [люкс] в готелі ‘‘Гайвата’’, маючи намір дочекатися свою тітку, у якої я збираюся жити [залишитися], і яка повертається з Китаю цього місяця [весною]. Тим часом у мене є багато запрошень відвідати Схід, і я думав, що настав час це зробити. Тож я хотіла б тебе бачити…»
На цьому ця чернетка обривалася і відправилася у кошик для сміття. Після години роботи вона створила наступне:
«Мій дорогий містер Кімберлі: Я часто [інколи] замислювалася, як Ваші справи, з того часу як ми востаннє бачилися. Я приїду на Схід наступного місяця, перш ніж відвідати тітку в Чикаго, і Ви повинні зі мною зустрітися. Останнім часом я мало з’являлася на людях, але мій лікар вважає, що мені потрібні зміни, тому я очікую, що шокую суспільство деякими дуже веселими відвідинами на Сході…»
Нарешті, в зневірі відчаю, вона написала просту записку без пояснень і викрутасів, порвала її й лягла спати. Наступного ранку вона витягнула її з кошика для сміття і вирішила, що це найкращий варіант, зрештою, і надіслала йому копію, переписану начисто. Вона констатувала:
«Скотт: хочу лише повідомити Вам, що я зупинюся в готелі “Рітц-Карлтон” з сьомого лютого, мабуть, на десять днів. Якщо Ви зателефонуєте мені в якийсь дощовий день, я запрошу Вас на чай. Щиро Ваша, Янсі Боуман.»
VII
Янсі зупинилася у «Рітц» лише тому, що вона колись казала Скотту Кімберлі, що завжди там зупиняється. Коли вона прибула до Нью-Йорка — холодного Нью-Йорка, дивно загрозливого Нью-Йорка, зовсім відмінного від веселого міста театрів та випадкових побачень у готельних коридорах, яке вона знала, — у її гаманці було рівно двісті доларів.
Значна частина її банківського рахунку вже була витрачена раніше на життя, і вона нарешті була змушена почати тратити свої священні триста доларів, щоб замінити напівжалобний одяг і важку чорну сукню, яку вона більше не вдягала, на гарний і делікатний.
Увійшовши в готель якраз у той момент, коли його вишукано вбрані мешканці збиралися на обід, вона вирішила, що найкраще буде вдати з себе втомлену та спокійну. Безумовно, клерки за стійкою знали вміст її гаманця. Їй навіть здалося, що хлопці-коридорні посміюються з іноземних ярликів, які вона зняла зі старої валізи батька та наклеїла на свою валізу. Ця остання думка жахнула її. Можливо ці готелі та пароплави, з такими величними назвами, вже давно вийшли у тираж!
Коли вона стояла, барабанячи пальцями по стійці, їй було цікаво, якщо їй відмовлять у поселенні, чи зможе вона зобразити ненапружену посмішку та піти геть з досить холодним виглядом, щоб обдурити двох багато вдягнених жінок, що стояли поруч. Не так вже багато часу потрібно, щоб двадцятирічна втратила всю свою впевненість. Три місяці без опори в житті залишили невитравний слід у душі Янсі.
— Двадцять чотири шістдесят два, — сказав клерк дзвінким голосом.
Її серце повернулося на місце, коли вона йшла за хлопчиком-коридорним до ліфта, тим часом кидаючи байдужі погляди на двох модно одягнених жінок, в той час, коли проходила повз них. Їхні спідниці були довгими чи короткими? Довгими, відмітила вона для себе.
Вона задумалася, на скільки можна подовжити спідницю її нового вихідного костюма.
Під час обіду її настрій покращився. Головний офіціант вклонився їй. Легке тріскотіння розмов, приглушений гул музики заспокоювали її. Вона замовила найдорожчу страву з дині, яєць некруто та артишоків і підписала номер своєї кімнати до чека, ледь поглянувши на нього, коли його поклали біля її тарілки. У своїй кімнаті вона вляглася на ліжко і відкрила телефонний довідник, намагаючись знайти своїх розсіяних по місту столичних знайомих. Але коли телефонні номери з їхніми надзвичайно гучними префіксами «Плаза», «Сьоркл» та «Рейнлендер» позирнули на неї, вона почала відчувати, як холодний вітер розхитує її нестабільну впевненість. Усі ці дівчата, шкільні подруги, ті з якими вона познайомилася на літньому відпочинку, на вечірках, навіть на випускному балі у коледжі — який інтерес чи привабливість вона становила для них зараз, бідна і самотня? У них були свої кохання, свої побачення, заздалегідь заплановані на тиждень вперед веселі вечірки. Їх могло майже обурити її недоречне нагадування про себе.
