— Якби він був білим, він давно був би королем Південної Америки», — наголошував Карлайл. — Що стосується розуму, відносно нього Букер Т. Вашингтон схожий на круглого дурня. Він взяв краплину хитрості від кожної раси й нації, чия кров тече у нього в жилах, а їх з пів дюжини буде, або ж я брехун. Він обожнює мене, тому що я єдина людина у світі, яка може грати регтайм краще за нього. Ми мали звичку сидіти разом на пристані у Нью-Йорку, він з фаготом, а я з гобоєм, мішаючи мінорні ноти африканських мотивів, яким тисячу років, а щури виповзали з нір і сідали кругом навколо нас; вони пищали та вищали, як роблять собаки перед фонографом.

Ардіта розсміялася.

— Розповідайте комусь іншому!

Карлайл посміхнулася.

— Я клянусь, що це...

— Що ви будете робити, коли дістанетесь Кальяо? — перервала вона.

— Сяду на корабель до Індії. Я хочу стати раджею. Дійсно хочу. Моя ідея — поїхати кудись в Афганістан, придбати палац і репутацію, а потім приблизно через п’ять років з’явитися в Англії з іноземним акцентом і загадковим минулим. Але спочатку Індія. Чи чули ви, як кажуть, що все золото у світі дуже повільно повертається до Індії. У цьому є щось захопливе. І я хочу мати дозвілля для читання — незліченне.

— А після цього?»

— Після цього, — відповів він зухвало, — настає аристократія. Смійтеся, якщо хочете, але, принаймні, вам доведеться визнати, що я знаю, чого я хочу, — я думаю, що знаю краще, ніж ви.

— Навпаки, — заперечила Ардіта, потягнувшись у кишеню за портсигаром, — коли ми зустрілися, я якраз опинилася в центрі великого заворушення всіх моїх друзів і родичів, які були проти того, що я знала, чого хочу.

— І що ж це було?

— Чоловік.

Він здригнувся.

— Ви маєте на увазі, що були заручені?

— В якомусь сенсі. Якби ви не з’явилися на борту, я мала намір зійти на берег учора ввечері — як давно це було, здається, — і зустріти його в Палм-Біч. Він чекає мене там з браслетом, який колись належав Катерині Російській. Зараз не треба нічого бурмотіти про аристократизм, — швидко додала вона. — Мені він сподобався просто тому, що він мав уяву та велику мужність додержуватись своїх переконань.

— Але ваша родина це не схвалювала, так?

— Якщо можна так назвати — лише дурний дядько і ще дурніша тітка. Схоже, він потрапив у якийсь скандал з рудоволосою жінкою на ім’я Мімі. «Це було страшенно перебільшено», — сказав він, а чоловіки мені не брешуть. І все одно мені було байдуже, що він зробив; мало значення лише майбутнє. І я бачила його. Коли чоловік закоханий у мене, він не дбає про інші розваги. Я звеліла йому негайно покинути її, і він так і зробив.

— Я відчуваю приступ ревнощів, — похмуро промовив Карлайл, а потім засміявся. — Я думаю, я просто буду тримати вас разом з нами, поки ми не потрапимо в Кальяо. Тоді я позичу вам достатньо грошей, щоб повернутися до Штатів. Тобто ви будете мати досить часу поміркувати щодо того джентльмена.

— Не смійте так говорити зі мною! — вибухнула Ардіта. — Я не стану терпіти батьківського ставлення ні від кого! Зрозуміло?.

Він посміхнувся, а потім зупинився досить збентежений, оскільки її холодний гнів ніби обгорнув і охолодив його.

— Вибачте, — невпевнено вимовив він.

— О, і не вибачайтесь! Я терпіти не можу чоловіків, які кажуть “вибачте” таким чоловічим, стриманим тоном. Просто замовкніть!

Запанувала тиша — тиша, яку Карлайл відчував досить незручною, але Ардіта, здавалося, зовсім її не помітила. Сидячи та насолоджуючись сигаретою, вона дивилася на блискуче море. Через хвилину вона вдерлася на скелю і лежала, звісившись обличчям через край та дивлячись вниз. Карлайл, спостерігаючи за нею, зрозумів, що її грація, здавалося, взагалі ніяк не залежить від положення тіла, яке вона приймає.

— О, дивіться! — скрикнула вона. — Там багато різновидів уступів — широких і різної висоти.

Він приєднався до неї, і вони дивилися в запаморочливу висоту разом.

— Ми підемо купатися сьогодні вночі! — схвильовано сказала вона. У місячному сяйві.

— Може краще було б заходити в воду з пляжу на іншому боці?

— Ні в якому разі. Я люблю пірнати. Ви можете використати купальний костюм мого дядька, хоча він і буде на вас мішком висіти, тому що дядько дуже погладшав. А у мене є шедевральна штучка, яка вже шокувала тубільців по всьому Атлантичному узбережжю від Бидефорду до Сент-Огастину.

— Як акула?

— Так, я дуже добре плаваю. А виглядаю ще краще. Один скульптор на курорті минулого літа, сказав, що мої литки варті п’ятсот доларів.

Здається, на це жодної відповіді не було, тому Карлайл мовчав, дозволивши собі лише стриману внутрішню посмішку.

Коли наповзла ніч з блакитними та сріблястими тінями, вони перетнули мерехтливий канал у веслувальному човні й, прив’язавши його до кам’яного виступу, почали разом підійматися на скелю. Перший уступ був широким, заввишки десять футів і являв собою природну платформу для пірнання. Там вони присіли під яскравим місячним світлом і спостерігали за слабким невпинним плеском вод, який тепер майже припинився, тому що до моря прийшов відлив.

— Ви задоволені? — раптом запитав він.

Вона кивнула.

— Я завжди задоволена біля моря. Знаєте, — продовжувала вона, — я цілий день думала, що ви і я дещо схожі. Ми обоє є бунтівниками — лише з різних причин. Два роки тому, коли мені було всього вісімнадцять, а вам було…

— Двадцять п’ять.

— …ми обидва за звичайними мірками добилися успіхів. Я була абсолютно приголомшливою дебютанткою, а ви — успішним музикантом, тільки-но з армії…

— Джентльмен за рішенням Конгресу, — іронічно вставив він.

— Ну, у будь-якому випадку ми обидва відповідали очікуванням. Якщо наші гострі кути й не стерлися, вони принаймні затупилися. Але глибоко в нас обох було щось, що змусило нас вимагати більшого для щастя. Я не знала, чого я хочу. Я змінювала чоловіка за чоловіком, неспокійна, нетерпляча, місяць за місяцем стаючи все менш поступливою і все більше незадоволеною. Я звикла іноді сидіти, кусаючи губи й думаючи, що я напевне з глузду з’їхала — у мене було страшне відчуття швидкоплинності. Я хотіла всього і зараз… зараз… зараз! І я була… вродливою. Я ж вродлива, чи не так?

— Так, — обережно погодився Карлайл.

Ардіта раптом піднялася.

— Почекайте секунду. Я хочу спробувати це чудове море.

Вона підійшла до кінця уступу і стрибнула у море, склавшись у повітрі вдвоє, а потім, випроставшись, пірнула у воду — стрункою, як клинок з ідеальним лезом.

Через хвилину її голос долинув до нього.

— Розумієте, я читала весь день і більшу частину ночі. Я почала зневажати суспільство…

— Повертайтесь сюди, — перебив він. — Що до дідька ви робите?

— Просто плаваю собі навколо на спині. Я буду за хвилину. Дозвольте мені розповісти. Єдине, що мені подобалось, — шокувати людей; одягати щось зовсім неможливе і досить чарівне на вишукану вечірку, гуляти з найскандальнішими людьми в Нью-Йорку і потрапляти в якісь найбільш пекельні халепи, які тільки можна собі уявити.

Звуки сплесків змішувалися з її словами, а потім він почув її поспішне дихання, коли вона почала підійматися вгору на уступ.

— Спробуйте! — покликала вона.

Він покірно піднявся і пірнув. Коли він виринув, і, струшуючи краплі води, знову піднявся на скелю, то виявив, що її вже нема на уступі, але через секунду переляку він почув її легкий сміх з іншого уступу на десять футів вгорі. Там він приєднався до неї, і вони обидва деякий час сиділи тихо, обхопивши руками коліна, трохи задихані від підйому.

— Сім’я лютувала, — сказала вона раптово. — Вони намагалися найшвидше видати мене заміж. І тоді, коли я почала відчувати врешті решт, що життя не так вже й варте того, щоб жити, я щось знайшла… — Її очі вибагливо піднеслися в небо: — Я щось знайшла!

Карлайл чекав, і її слова полилися поспіхом.

— Сміливість — саме це; сміливість, як правило життя, як головний непорушний принцип. Я почала вибудовувати цю величезну віру в себе. Я почала помічати в усіх моїх кумирах минулого якийсь прояв сміливості — він несвідомо був саме тим, що мене приваблювало. Я почала відокремлювати сміливість від інших проявів життя. Різні прояви сміливості — побитий у кров професійний боєць, який підіймається знову і знову — я змушувала чоловіків супроводжувати мене дивитися бої; декласована жінка, що пропливала крізь увесь цей гадючник і дивилася на них так, ніби вони були брудом під її ногами; вподобання того, що завжди подобається; повне ігнорування думок інших людей — просто жити так, як мені завжди подобалось, і померти так, як заманеться мені… Ви взяли сигарети?