Потім настала війна. Він поїхав до Платсбурга, і навіть там його професія наздогнала його. Бригадний генерал викликав його до штабу і сказав йому, що він може краще послужити країні як лідер музичного гурту — тому він провів війну далеко від лінії фронту, розважаючи знаменитостей зі штабним оркестром. Це було не так вже й погано, за винятком того, що коли він бачив піхотинців, які кульгали, повертаючись з окопів, він хотів бути одним з них. Піт і багнюка, якими вони були вкриті, здавалися одним із тих невимовних символів аристократії, які завжди уникали його.

— Це сталося на приватних танцях. Після того, як я повернувся з війни, почалося все по-старому. Ми отримали пропозицію від синдикату готелів Флориди. І тоді це стало лише питанням часу.

Він замовк, і Ардіта з очікуванням подивилася на нього, але він похитав головою.

— Ні, — сказав він, — я не збираюся розповідати вам про це. Мені це занадто подобається, і я боюся, що втрачу трохи задоволення, якщо поділюся ним з кимось іншим. Я хочу зачепитися до тих кількох подихів, героїчних моментів, коли я виділився перед усіма ними, і дав їм зрозуміти, що я більше, ніж чортів дурний клоун.

Зверху від носа яхти раптом почувся тихий звук співу. Негри зібралися на палубі, і їхні голоси піднялися разом з приголомшливою мелодією, яка злетіла в жалісних гармоніках прямо до місяця. І Ардіта зачаровано слухала.

Ой, горе,

Ой, горе,

Матінка хоче на Чумацький шлях мене взяти.

Ой, горе,

Ой, горе,

Мій татко каже «Може підеш завтра?»,

Але «сьогодні» каже мати

Так… «сьогодні» каже мати.

Карлайл зітхнув і на мить замовк, дивлячись на зібрання безлічі зірок, що блимали, як електричні лампочки на теплому небі. Пісня негрів стихла, перетворившись на тужливий стогін, і здавалося, що хвилина за хвилиною яскравість зірок і велична тиша наростають, поки майже не стало чутно, як русалки наводять свою красу опівночі, розчісуючи срібні мокрі локони під місяцем і пліткуючи одна з одною про уламки кораблів, в яких вони мешкали внизу на опалово-зелених алеях.

— Розумієте, — тихо сказав Карлайл, — це та краса, яку я хочу. Краса повинна бути дивовижною, винятковою, вона повинна вразити тебе, як уві сні, як вишукані чарівні очі дівчини.

Він звернувся до неї, але вона мовчала.

— Розумієте, чи не так, Аніто… тобто я маю на увазі, Ардіто?.

Вона знову не відповіла. Вона вже деякий час міцно спала.

У густий залитий сонцем полудень наступного дня пляма в морі прямо по курсу мимохідь перетворилася на зелено-сірий острів, який вочевидь був утворений великою гранітною скелею на північному кінці, що нахилилася на південь, тягнучись на милю через яскраві хащі й трави до піщаного пляжу, який ліниво танув у прибої. Коли Ардіта, читаючи на своєму улюбленому місці, дійшла до останньої сторінки «Повстання Янголів», та, загорнувши книгу, підняла погляд і побачила його, вона тихо вигукнула від захоплення і покликала Карлайла, який у задумі стояв біля борту.

— Це воно? Те місце куди ви прямуєте?

Карлайл легковажно знизав плечима.

— Ви мене впіймали. — Він підвищив голос і покликав чинного шкіпера: — Малюк, це твій острів?

Мініатюрна голова мулата з’явилася з-за кута рубки.

— Так точно, сер! Це він.

Карлайл приєднався до Ардіти.

— Виглядає непогано, чи не так?

— Так, — погодилася вона, — але він не виглядає достатньо великим, для надійної схованки.

— Ви все ще сподіваєтесь на ті безпровідні повідомлення, якими ваш дядько сповістить весь океан?

— Ні, — відверто сказала Ардіта. — Я повністю на вашому боці. Мені б дуже хотілося, щоб вам вдалося втекти.

Він засміявся.

— Ви — наша Леді Удача. Здається, нам доведеться тримати вас із собою, як талісман — на цей момент, напевне.

— Було б дуже нечемно з вашого боку просити мене плисти назад, — холодно сказала вона. — Якщо ви зробите це, я почну писати дешеві романи, засновані на тій нескінченній історії вашого життя, якою ви поділилися зі мною минулої ночі.

Він злегка почервонів і напружився.

— Мені дуже шкода, що я змусив вас нудьгувати.

— О, мені насправді не було нудно — майже до самого кінця розповіді про те, як ви були розлючені, бо не могли танцювати з дамами, для яких грали.

Він сердито піднявся.

— Ви маєте до чорта злий малий язик!

— Вибачте, — сказала вона, розсміявшись, — я просто не звикла, щоб чоловіки частували мене історіями своїх життєвих амбіцій — особливо, якщо вони жили таким убивчо-платонічним життям.

— Чому? І чим же зазвичай вас частують чоловіки?

— О, вони говорять про мене, — зітхнула вона. — Вони кажуть мені, що я втілюю дух молодості та краси.

— І що ви їм кажете?

— О, я просто мовчки погоджуюсь.

— І що, кожен чоловік, якого ви зустрічаєте, каже вам, що кохає вас?

Ардіта кивнула.

— Чому б їм цього не робити? Все життя — це лише рух, спочатку у прямому напрямку, а потім в інший бік, лише від однієї фрази — «Я тебе кохаю».

Карлайл засміялася і сів.

— Це дійсно так. Це… це дуже добре. Це ви придумали?

— Так, а точніше я це винайшла. Це особливо нічого не означає. Це просто дотепно.

— Це зауваження», — сказав він серйозно, — цілком характерно для вашого кола.

— О, — нетерпляче перервала вона, — не починайте знову ці лекції про аристократію! Я не довіряю людям, які починають бути серьозними у цю годину ранку. Це легка форма божевілля — такий собі приступ після сніданку. Ранок — це час для сну, купання та лінощів.

Через десять хвилин вони зробили широкий розворот, наближаючись до острова з півночі.

«Тут є якась хитрість, — подумки прокоментувала Ардіта. — Він не може просто так кинути якір біля цієї скелі».

Вони прямували прямо до суцільної скелі, яка, мабуть, була заввишки понад сто футів, і, поки вони не опинилися в межах півсотні ярдів від неї, Ардіта не побачила їхньої мети. Потім вона в захваті плескала руками. У скелі була щілина, повністю прихована дивним навислим козирком, і через цю щілину яхта увійшла і дуже повільно пройшла вузьким каналом кришталево чистої води між високими сірими стінами. Потім вони гойдалися, ставши на якір у мініатюрному світі зеленого та золотого, у позолоченій бухті, з водою — гладкою, як скло, яка була оточена крихітними пальмами — повним відбиття маленького світу дзеркальних озер та гілочок, який діти інколи створюють, граючись в піщаних купах.

— Не так вже й погано, чорт забирай! — схвильовано скрикнув Карлайл. — Думаю, що цей малий пройдисвіт таки розуміється на цьому куточку Атлантики.

Його енергійність була заразна, і Ардіта теж повеселішала.

— Це напевно ідеально гарна схованка!

— Господи, дійсно так! Це ж острів із книжок!

Човен був спущений у золотисте озеро, і вони відправились на берег.

— Пішли, — сказав Карлайл, коли вони висадилися на вологий пісок, — сходимо роздивитися.

Бахрому пальм оточувала плоска піщаного круглого простору діаметром приблизно з милю. Вони пішли нею на південь і, просунувшись далі по краю тропічної рослинності, вийшли на перламутрово-сірий незайманий пляж, де Ардіта скинула свої коричневі черевики для гольфу — вона, здавалося, назавжди покинула панчохи, — і пішла по краю води. Потім вони прогулялися назад до яхти, де невгамовний Малюк готував їм обід. Він розмістив оглядовий пост на високій скелі на півночі, щоб спостерігати за морем з усіх боків, хоча сумнівався, чи загальновідомий цей вхід до скелі, бо він ніколи навіть не бачив карти, на якій був би позначений цей острів.

— Яка у нього назва, — запитала Ардіта, — я маю на увазі острів?

— Взагалі ніякої, — хмикнув Малюк. — Просто такий собі острів, і все тут.

Вже під вечір вони сиділи, спершись спинами на великі валуни у найвищій частині скелі, і Карлайл окреслював для неї свої розпливчасті плани.

Він був впевнений, що у цей час вже полювали на нього. Загальний дохід від оборудки, яку він утнув, і щодо якої він ще відмовлявся її просвітити, оцінювався у трохи менше ніж мільйон доларів. Він розраховував відлежатись тут кілька тижнів, а потім відправитись на південь, тримаючись за межами звичайних суднохідних шляхів, обійти мис Горн і прямувати до Кальяо, у Перу. Подробиці видобутку вугілля та забезпечення він повністю залишав на Малюка, який, здавалося, ходив цими морями в усіх можливих якостях — від юнги на борту кавового торговця до першого помічника на бразильському піратському кораблі, капітана якого вже давно повісили.