Кассад вирішив, що годі йому вже гіпотезувати. Час діяти. Він запрограмував мишу на ввімкнення лазерів, щойно хтось залетить до операційної, а сам, відштовхуючись од всіх опор, що траплялися попідруч-попідніж, гайнув у коридор. На жаль, пересуватися у невагомості в такому скафандрі було все одно, що крокувати під дією сили тяжіння, наступивши на власні штани. Він забрав обидва променеві пістолети, та не знайшовши ні паска, ні комбі-розвантажів, гачечків, кілечок, липучок, магнітних кріплень чи банальних кишень, мусив тримати їх у руках, гепаючись то об одну стінку, то об іншу, схожий на п'яного пірата з історичного голофільму. Знехотя довелося пожертвувати одним пістолетом, який продовжував пливти за Кассадом, поки той намагався просуватися уперед з допомогою однієї руки, на яку, судячи з власних відчуттів, він напнув рукавицю не другого розміру, а п'ятнадцятого. Клятий хвіст носило зі сторони в сторону, він бився об бульбашку шолома і буквально був скалкою в дупі.
Двічі полковник мусив коцюбитися в суміжних розломах, коли він бачив, як звіддаля сіріло яке-небудь світло. А перед самою палубою, звідки Кассад спостерігав за наближенням «кальмара», за поворотом він наскочив одразу на трьох Вигнанців.
Скафандр їхнього спецпризначенця дав йому фору щонайменше в пару секунд. Шолом першої постаті він розстріляв фактично впритул. Другий Вигнанець (або ж Вигнанка), не цілячись, вистрелила з акустичної зброї кудись вище його лівого плеча. Це сталося за якусь секунду перед тим, як він вгатив три розряди в її нагрудник. Третій сахнувся назад і, намацавши три точки опори, швидко зник за розбитою переділкою, перш ніж Кассад устигнув перезарядити пістолет. У головних мікрофонах дзвеніла лайка, команди і запитання. Полковник мовчки переслідував Вигнанця.
І цей третій би втік, якби раптом не згадав про честь мундира і не повернувся дати Кассадові бій, який пережив незбагненне відчуття дежавю, коли з п'яти метрів поцілив високоенергетичним променем у ліве око супротивника.
Його труп, перекидаючись, поплив назад на сонячне світло. Кассад наблизився до пролому і витріщився на пришвартованого менше ніж у двадцяти метрах від нього «кальмара». За останній час це був єдиний випадок, коли йому так абсолютно безсовісно пощастило. Летячи у відкритому космосі в напрямку апарата, він думав про те, що якби комусь у надрах зруйнованого зорельота позад нього або ж на борту штурмового катера закортіло його вбити, нічого з цим поробити вже було би не можна. І як завжди бувало в таких ситуаціях, коли він очевидно підставлявся під ворожий постріл, десь там унизу в нього стиснувся сфінктер. Проте вогню ніхто не відкрив. У вухах тріщали накази і питання. Ні що вони означали, ні хто їх віддавав, Кассад не розумів, але загалом здогадувався, що йому краще зберігати тишу.
Через свій скафандр-одоробло полковник заледве не пролетів мимо «кальмара». На якусь мить він навіть замислився, що така розв'язка в його сюжеті була би цілковито годящим вироком Усесвіту на мілітарні претензії Кассада: хоробрий воїн, котрий збився на манівці низької орбіти, позбавлений маневрових рушіїв, пального, усякого іншого виду робочої маси для двигунів, а зі зброї — лише пістолет без відбою. І кінець свого життя він зустрів би наче безпорадна, нікому не потрібна повітряна кулька, яку вирвав із рук дитини та забрав із собою вітер.
Кассад потягнувся, аж хруснуло в суглобах, ухопився за гнучку антену і підтягнувся на ній, ніби по канату, до корпусу корабля.
Де в біса шлюз? Поверхня «кальмара» здавалася відносно гладенькою як на космічний апарат, натомість її прикрашало справжнє буйство позначок, знаків розрізнення та сигналів, які, наскільки зміг розібрати Кассад, означали щось на кшталт «НЕ НАСТУПАТИ» і «ОБЕРЕЖНО — ДЮЗА!» по-Вигнанському. Але жодного входу в полі зору. Якщо на борту був хоч хтось, бодай пілот, думав полковник, то він саме ламав голову над тим, чому це, вертаючись, спецпризначенець повзає по корпусу корабля, немовби кульгавий павук, а не рушає одразу до шлюзу. А можливо, тамті, у відсіках катера, прекрасно розуміли чому, а відтак сиділи із пістолетами напоготові. Хай там як, але відчиняти йому ніхто не збирався.
«До дідька!» — вирішив Кассад і вистрілив у найближчий оглядовий блістер.
Корабель Вигнанців усередині був акуратний. Під час розгерметизації із нього фонтанчиком вилетіло хіба що кілька скріпок для паперів та пару монеток. Кассад зачекав, поки потік повітря вщух, і проліз крізь отвір на борт.
Він опинився у секції для корисного вантажу. І цей трюм із м'якими кріслами виглядав геть як десантний відсік першого-ліпшого спускового апарата або БТРа. Про себе полковник відзначив, що в «кальмарі» могло вміститися не більше двадцяти осіб у повному бойовому виряді для десантування у відкритий космос. Зараз трюм був порожній. Із нього до кокпіта вів відчинений люк.
На борту лишався один лиш пілот, і він саме закінчував розстібати паски на своєму кріслі, коли Кассад його застрелив. Тіло він випхав у трюм і вмостився у тому, що, поклавшись на талан, вважав місцем командира корабля.
У блістер над його головою зазирало тепле сонце. Відеомонітори і голографічні консолі транслювали картинку прямо з-перед катера, вид із корми, а також із наплічних камер пошукової партії на борту останків зорельота. Кассад уловив проблиск оголеного тіла в операційній № З і кілька постатей, що перестрілювалися з хірургічними лазерами.
У голодраматичних фільмах з дитинства Федмана Кассада часто показували героїв, котрі повсякчас знали, як кермувати екранольотами, космічними кораблями, екзотичним електромагнітним транспортом та іншою химородною машинерією, щойно в цьому з'являлася будь-яка потреба. За час вишколу полковника навчили керувати військовим транспортом, простими танками та БТРами і навіть штурмовими катерами і спусковими апаратами за крайніх обставин. Загубившись на кораблі-втікачі ЗСГ, якою б екзотичною ситуацією це не здавалося, він би зміг докопатися до командного ядра, установити зв'язок із головним комп'ютером та відправити сигнал SOS по радіо або ж каналами «світло+». Потрапивши ж у крісло пілота Вигнанців, Кассад навіть не знав, із чого розпочинати.
Насправді, це не геть відповідало дійсності. Так, полковник одразу впізнав гнізда дистанційного керування щупальцями-маніпуляторами «кальмара», а ще за годинку-дві він міг би розібратися з кількома іншими приладами та інструментами. Та йому бракувало часу. Передні камери вже транслювали картинку, як у напрямку штурмового катера вистрибують, стріляючи на ходу, із решток корабля-шпиталю три постаті в скафандрах, а в голографічній консолі раптом матеріалізувалася бліда, напрочуд інопланетного вигляду голова командира Вигнанців. Із навушників у бульбашці шолома пролунали крики.
Перед очима Кассада попливли краплинки поту, що обсіли зсередини оргскло. Він струсив їх, як міг, примружився, розглядаючи панель управління, і натиснув на кілька її начебто знайомих секцій. Якби це виявилися мережі голосових команд, блок ручного управління або підозрілий бортовий комп'ютер, то Кассад знав — йому гаплик. Він думав про це за секунду-дві до того, як застрелив пілота, але тоді ні способу змусити його до співпраці, ні довіри в собі до Вигнанця не віднайшлося. Ні, міркував Кассад, гамселячи по панелі, це єдиний спосіб.
Маневровий рушій стартував.
«Кальмар» потягнув і напнув швартові кабелі. Кассад смикнувся в кріслі, утриманий його пасками. «Чорт!» — прошепотів він, уперше промовивши щось уголос від часу, коли він спитав у лікаря ЗСГ про поточний маршрут корабля. Він потягнувся якомога далі, щоб дістати до пальців рукавиці, а разом із ними і до гнізд дистанційного керування. Чотири із шести маніпуляторів відчепилися. Один відірвався. Останній із м'ясом видер шмат переділки з корпуса «Мерріка».
«Кальмар» визволився. На відеокамерах було видно, що дві фігури в скафандрах промахнулися і пролетіли повз катер, а от третю порятувала та сама антена, що до цього Кассада. Знаючи тепер, де приблизно знаходиться управління рушієм, полковник у нестямі лупив по панелі. Загорілося верхнє світло. Згасли всі голографічні проектори. «Кальмар» здійснив маневр, що поєднав у собі всі шалені елементи крену, тангажу і рискання[83]. Особа в скафандрі через голову перелетіла через верхній блістер, на якусь коротку мить з'явилася на екранах переднього огляду і перетворилася на цятку в кормовому відео. Вигнанець продовжував (продовжувала?) в нього стріляти енергетичними розрядами, аж поки його стало неможливо розрізнити вдалині.
