Кассад іще глибше зарився в нутрощі аварійного корабля. До зустрічі із першим «кальмаром» чи кількома із них у нього лишалося всього тільки пара хвилин. Скільки Вигнанців уміщається в одному такому? Десятеро? Двадцятеро? Полковник майже не сумнівався, що не менше як десяток. Десяток озброєних до зубів бійців із інфрачервоними давачами та сенсорами руху. Елітний відповідник Космічно-десантних військ Гегемонії, ці спецпризначенці мають не тільки добрий вишкіл для ведення бою за умов вільного падіння, а й навіть за цілковитої невагомості, в умовах якої вони народжувалися й зростали. Довгі кінцівки, хапальні пальці на ногах і протези хвостів дають їм відчутні переваги в цьому середовищі, хоча Кассад узагалі сумнівався, чи вони насправді потребували такої фори в ситуації, що вже склалася для них переможно.
Змагаючись із припливом адреналінового страху, через який він заледве не зірвався на крик у спробі заховатися в темряві, Кассад розпочав свій обережний відступ назад лабіринтом покрученого металу. «Чого їм треба?» Полонених. Хіба це не розв'язання проблеми, як йому вижити? Здайся, і житимеш далі. Та полковник бачив голограми розвідників ЗС, що були зроблені на захопленому кораблі Вигнанців в околицях Брешії. У його трюмі виявили понад дві сотні полонених. А у Вигнанців, очевидно, накопичилося чимало запитань до громадян Гегемонії. Може, годувати і тримати під вартою стільки душ їм було невигідно або ж вони взагалі вели всі допити у відповідний спосіб, та факт лишався фактом: усім схопленим цивільним із Брешії та солдатам Збройних сил Гегемонії зробили вівісекцію. Їх знайшли розпоротими і розіпнутими на сталевих піддонах, наче лабораторних жаб, з органами, вилученими та вміщеними у посудини з поживними рідинами. Їм ампутували руки й ноги, видалили очі і підготували мізки до спілкування з допитувачами — крізь трисантиметрові отвори в черепах у кору головного мозку було напряму заведено шунт-вилки та під'єднано грубі комунікатори-«вистукувачі трун».
Кассад відступав, плаваючи серед уламків і сплутаних кабелів корабельної проводки. Хай там як, а бажання здаватися в полон у нього не виникало. Якоїсь миті, коли один із «кальмарів» стикувався із корпусом або якоюсь із його надбудов, корабель здригнувся і покинув обертатися. «Думай», — скомандував собі Кассад. Зброя йому стала потрібнішою від сховку. Чи не проминув він чого-небудь у цій руїні, що допомогло би йому зараз вижити?
Кассад покинув рухатися і завис у задумі, тримаючись неізольованої частини оптоволокна. Медична палата, де він прийшов до тями, койки, цистерни для фуги, реанімаційна апаратура... більшість з усього цього винесло у відкритий космос крізь пробоїни в корпусі обертальної секції зорельота. Шахта витяжної стріли, клітка ліфта, трупи на сходах. Жодної зброї. Більшість тіл роздерли вибухи картечі та стрімка декомпресія. Ліфтові кабелі? Ні, задовгі, а ще без інструментів їх неможливо від'єднати. Інструменти? Хоч би одненького побачив. Випатрані медкабінети у коридорі за головною шахтою. Кабінети із медсканерами, МРТ-цистернами, CPD-відсіками стояли відкриті, немовби розграбовані саркофаги. Не постраждала щонайменш одна операційна, інтер'єр якої перетворився на лабіринт із розкиданих інструментів та кабелів, що плавали посеред маніпуляційного приміщення. Начисто спорожнілий під час вибуху солярій, вікна якого вилетіли назовні. Кімнати пацієнтів. Ординаторські. А ще дезинфекційні, коридори і кабінки незрозумілого призначення. Трупи.
Кассад забарився тут іще на якусь хвильку, зорієнтувався в плутаній грі світла й тіні і рушив далі.
Він сподівався, що має хвилин десять, а одержав менше восьми. Він знав, що Вигнанці поводитимуться методично та раціонально, проте недооцінив їхньої ефективності за умов нульової гравітації. Весь його авантюрний план тримався на припущенні, що рештки зорельота вони прочісуватимуть по двоє — саме так в основному чинять космічні десантники, або як армійські спецпризначенці, що ходять від дверей до дверей під час міських боїв, вдираються у кожне приміщення і забезпечують одне одному вогневе прикриття. Якщо буде більше двох, якщо Вигнанці працюють відділеннями по четверо осіб, Кассадові прийдеться непереливки, вважайте, він — труп.
Полковник плавав посеред операційної № 3, коли у дверях з'явився Вигнанець. Регенератор Кассада доживав свої останні миті, і чоловік, зависнувши нерухомо посеред кімнати, жадібно хапав ротом повітря. Вигнанець похилився був досередини, хитнувся праворуч, хитнувся ліворуч і з обох видів зброї прицілився у неозброєну постать у пошарпаному скафандрі.
Кассад покладався на те, що його жалюгідний вигляд і вкритий загуслою кров'ю шолом виграють йому пару секунд. Із-за оглядового щитка його очі невидющим поглядом прикипіли до стелі, поки чужинець водив по ньому променем нагрудного ліхтаря. Спецпризначенець мав два види зброї: аудіотравмат в одній руці і дрібніший, зате смертельно небезпечніший фокус-випромінювач, який він тримав довгими пальцями лівої «ноги». Вигнанець підвів аудіотравмат. Кассад іще встигнув помітити убивчий гостряк на хвості-протезі, і клацнув мишею, захованою у правій рукавиці скафандра.
Більшість із відведених Кассадові восьми хвилин він витратив на під'єднання аварійного генератора до електромережі в операційній. Уціліли далеко не всі хірургічні лазери, але шість із них досі функціонували. Чотири слабші випромінювачі Кассад розташував таким чином, щоби прикрити зону лівіше від дверей. Іще два кісткові скальпелі він націлив праворуч. Вигнанець рушив праворуч.
Скафандр нападника вибухнув. Лазери чикрижили простір по колу згідно із закладеною в них програмою, коли Кассад метнувся вперед, пірнувши під блакитні промені, що тепер крутилися в усе ширшій хмаринці марного герметику та доведеної до точки кипіння крові. Йому саме вдалося вирвати аудіотравмат із пальців, як інший Вигнанець, спритний, немов шимпанзе зі Старої Землі, влетів до операційної.
Кассад притулив ручну зброю до його шолома і вистрілив. Постать у скафандрі обм'якнула. Од випадкових нервових імпульсів хвіст-протез спазматично здригнувся ще кілька разів. Із такої відстані полоненого аудіотравматом не взяти, бо від настільки близького пострілу людський мозок просто перетворюється на кашу. Та й навіщо Кассадові були бранці?
Він відштовхнувся від тіла, вхопився за балку і поводив увімкненим аудіотравматом по відчинених дверях кімнати. Більше ніхто не заходив. За двадцять секунд полковник визирнув у коридор і нікого не побачив.
Перше тіло Кассад чіпати не став, натомість роздягнув другого чужинця, що мав неушкоджений скафандр. Під ним спецпризначенець виявився голим — це була людина, жінка з коротко стриженим білявим волоссям, дрібними персами і татуюванням одразу над лінією лобкового волосся. Вона здавалася напрочуд блідою, з її носа, вух та очей сочилися краплинки крові. Про себе полковник відзначив, що Вигнанці не цураються жінок у десанті, адже на Брешії всі трупи Вигнанців належали чоловікам.
Відіпхнувши мертвяка та влазячи у незнайомий скафандр, Кассад поки що залишив собі старий шолом і регенератор повітря. Судини в його організмі миттєво набрякли від навколишнього вакууму. Глибокий мороз скуб його, поки він змагався із химерними застібками та замками. Попри свій великий ріст, навіть Кассад виявився занизьким для скафандра цієї жінки. І якщо дотягнутися до рукавиць йому іще якось удавалося, то скористатися маніпуляторами в ногах та хвості було справою безнадійною. Тож ці кінцівки теліпалися дармовисами, коли він прожогом скинув старий шолом і не без труднощів прикрутив бульбашку скафандра Вигнанців назад на її місце.
Індикатори монідиску на внутрішньому периметрі коміра світилися бурштиновими та фіолетовими вогниками. Із припливом і тиском повітря на барабанні перетинки у вухах до болю зашуміло, а сам Кассад ледве не задихнувся від густого, багатого на різні відтінки смороду. Певно, для Вигнанців це був дух рідної домівки. Латки навушників ізсередини бульбашки шепотіли до нього шифрами команд, мова яких нагадувала аудіозапис такої собі давньоєгипетської говірки, швидко прокрученої ззаду наперед. І знову Кассад авантюрив. Цього разу він покладався на той факт, що під час битви за Брешію сухопутні загони Вигнанців діяли напівавтономно, координуючи свої дії по голосовому радіо на основі базової телеметрії, чим сильно відрізнялися від армійців Збройних сил Гегемонії, керованих тактичною мережею імплантів. У першому випадку командир спецпризначенців міг би знати, що двоє його (її?) підлеглих уже зникли, вірогідно, одержував би їхні медпоказники, та аж ніяк не координати їхнього місцезнаходження.
