— Міку, — покликала вона.

— Можеш ніжку столика підняти? Здається, кабель там закрутився.

— Міку!

— Що таке?

— Неси лампу сюди. Світи на килим, просто туди, де сиджу я.

Мік підійшов до неї. Корсак теж — тепер вона чула його застуджене дихання поруч.

— Світи мені на руку. Я тримаю палець біля того місця.

Килим залило блакитним світлом. На тлі флуоресцентного сяйва її рука здавалася чорною.

— Отут, — сказала Ріццолі. — Що це таке?

Мік присів навпочіпки біля неї.

— Якась пляма. Я маю сфотографувати її.

— Але ж пляма темна, — озвався Корсак. — Я думав, ми шукаємо те, що світиться.

— Коли тло флуоресцентне, як волокна цього килима, біологічні речовини можуть здаватися темними, бо вони світяться не так яскраво. Це може бути що завгодно. Доведеться відправити зразок у лабораторію.

— То що, ми виріжемо шматок із цього прекрасного килима лише через те, що знайшли якусь стару пляму від кави?

— Можна спробувати ще одну штуку, — сказав Мік, подумавши.

— Яку?

— Я зміню довжину хвилі. Перемкну лампу в короткохвильовий діапазон.

— І що це нам дасть?

— Якщо все вийде, буде дуже круто.

Мік зайнявся налаштуваннями, потім спрямував світло на ту ділянку, де була темна пляма.

— Дивіться, — сказав він і перемкнув «Краймскоп».

У кімнаті стало темно, хоч в око стрель. Нічого не світилося, крім однієї яскравої плями в них біля ніг.

— Що це, в біса, таке? — запитав Корсак.

Ріццолі на мить здалося, що в неї галюцинації. Вона дивилася на цятку, яка немовби горіла примарним зеленим вогнем. І просто в неї на очах зловісне сяйво почало згасати. За кілька секунд вони опинилися в цілковитій темряві.

— Фосфоресценція, — пояснив Мік. — Флуоресценція із запізненням. Таке трапляється, коли ультрафіолетове світло діє на електрони в деяких речовинах. Тоді електронам потрібно трохи більше часу, щоб повернутися до вихідного енергетичного рівня. І під час цього повернення вони виділяють фотони світла. Саме це ми й бачили. Отже, у нас тут пляма, яка світиться яскраво-зеленим, коли її опромінюють короткохвильовими ультрафіолетовими променями. Дуже інформативно.

Він піднявся й клацнув вимикачами в кімнаті.

Умить спалахнуло світло. Килим, на який вони щойно так зачудовано дивилися, здавався тепер цілком звичайним. Але Ріццолі не могла побороти відрази, адже вона знала, що тут відбувалося. До бежевих волокон прикипіли свідчення про тортури, яких зазнала Ґейл Їґер.

— Це сперма.

— Цілком можливо, — відповів їй Мік, установлюючи триногу для камери і чіпляючи на «кодак» ультрафіолетовий фільтр. — Я тут усе сфотографую, а потім ми виріжемо цю ділянку килима. У лабораторії зразок вивчать під мікроскопом і проведуть реакцію з кислою фосфатазою, тоді матимемо підтвердження.

Але Ріццолі не потребувала підтвердження. Вона обернулася до заплямованої кров’ю стіни. Пригадала, в якій позі сидів доктор Їґер. З його коліна на дерев’яну підлогу впала чашка і розбилася… Пляма на килимі, яка фосфоресціювала зеленим, підтвердила страхи Ріццолі. Вона зрозуміла, що тут відбувалося, із такою само певністю, ніби стояла тут і дивилася від початку до кінця.

«Ти витягнув їх із ліжка до цієї кімнати з дерев’яною підлогою. Зв’язав чоловікові зап’ястя і щиколотки. Заклеїв рот скотчем, щоб тебе не відволікали криками. Посадовив його тут, біля стіни, у театрі одного німого глядача. Річард Їґер живий і цілком свідомий того, що ти збираєшся робити. Але не може боротися. Не може захистити дружину. А ти, щоб знати про його пручання і рухи, ставиш йому на коліно чашку і блюдечко — запобіжну систему. Вони впадуть на підлогу і розіб’ються, якщо йому вдасться звестися на ноги. Поринувши у власне задоволення, ти не можеш стежити за діями доктора Їґера, але й не хочеш, щоб тебе заскочили зненацька.

Але ти хочеш, щоб він дивився».

Ріццолі поглянула на пляму, яка світилася яскраво-зеленим. Якби вони не посунули журнальний столик, якби не шукали саме такий слід, то могли б пропустити його.

«Ти взяв її тут, на цьому килимі. Взяв перед очима чоловіка, який нічого не міг зробити, щоб захистити її. Який навіть себе не міг захистити. І коли було вже по всьому, коли ти оволодів своїм трофеєм, одна крапелька сперми лишилася на цьому килимі, висохла і стала невидимою для неозброєного ока плівочкою».

Чи дістав він задоволення від убивства чоловіка? Чи зупинився, стискаючи ніж, щоб насолодитися моментом? Чи, може, просто зробив те, що логічно випливало із попередніх дій? Чи вбивця взагалі щось відчував, коли схопив Річарда Їґера за волосся і притиснув лезо до його шиї?

У кімнаті вимкнули світло. Мік знову і знову клацав своєю камерою, фотографуючи темну пляму посеред флуоресцентного сяйва на килимі.

«І коли справу завершено і доктор Їґер сидить, похиливши голову, а стінка позаду заюшена його кров’ю, ти проводиш ритуал, запозичений із арсеналу іншого вбивці. Ти складаєш заплямовану нічну сорочку місіс Їґер і залишаєш на видноті в спальні, точнісінько як Воррен Гойт.

Але ти ще не закінчив. То був лише перший акт. Нові страшні задоволення ще попереду.

І тому ти забираєш жінку».

У кімнаті увімкнули світло, і воно боляче вдарило по очах. Ріццолі почувалася дезорієнтованою і тремтіла. Її трусило від страхів, яких вона не відчувала уже багато місяців. А ще не давало спокою відчуття, що ці двоє чоловіків явно помітили її стан — адже в неї пополотніло обличчя і руки не слухалися. Раптом перехопило дихання. Вона вийшла з кімнати, потім із будинку і зупинилася, хапаючи ротом повітря. За спиною пролунали чиїсь кроки, але Ріццолі не озирнулася.

— Ви як?

Лише коли Корсак заговорив, вона зрозуміла, що це він.

— Добре.

— З вашого вигляду я б так не сказав.

— Трохи млосно, от і все.

— Флешбек? Справа Гойта, чи не так? Ви це побачили, і вас вибило з колії.

— Звідки ви можете знати?

Він помовчав, а тоді фиркнув:

— Ну справді. Чорт забирай, звідки я можу знати?

І пішов назад до будинку.

— Корсаку! — гукнула вона, озирнувшись.

— Що?

Вони обмінялися поглядами. У нічному повітрі не було нічого відразливого, навпаки, прохолодна трава пахла приємно. Але страх згущувався, як нудота під горлом.

— Я знаю, що вона відчуває, — тихо сказала Ріццолі. — Знаю, крізь що їй доводиться пройти.

— Ви про місіс Їґер?

— Знайдіть її! Ви маєте зробити все можливе.

— Її фото постійно показують у новинах. Ми перевіряємо всі повідомлення, усі телефонні дзвінки, але знаєте, — Корсак зітхнув, похитавши головою, — я вже сумніваюся, що він залишив її живою.

— Залишив. Я точно знаю.

— Звідки така певність?

Вона обхопила себе руками, щоб не тремтіти.

— Бо Воррен Гойт не вбив би її одразу.

З усіх своїх обов’язків у бостонському відділі вбивств Ріццолі найменше подобалися відвідини скромного цегляного будинку на вулиці Олбані. Вона підозрювала, що морг так само діє на нерви і колегам-чоловікам, але доводилося особливо старанно тримати себе в руках. Чоловіки добре помічали слабкі місця і не пропустили б нагоди пройтися по них брудними чоботами і солоним жартом. Ріццолі розвинула в собі стоїчну витримку і вміння спокійно стояти перед столом для розтинів, хоч би що там відбувалося. Ніхто не здогадувався, яких зусиль їй коштувало отак незворушно заходити в цю будівлю. Вона знала, що чоловіки вважають її безстрашною Джейн Ріццолі, сучкою зі сталевими ядрами. Але сидячи у своїй машині на парковці за відділом медичної експертизи, вона не почувалася ані безстрашною, ані сталевою.

Тієї ночі вона погано спала. До її снів — уперше за кілька тижнів — знову прокрався Воррен Гойт. Прокинулася мокра від поту, з болем у старих ранах.

Тепер вона подивилася на пошрамовані долоні — і раптом відчула бажання завести двигун і поїхати геть, щоб за всяку ціну уникнути випробування, яке чекало на неї всередині. Вона могла не брати участі в усьому цьому. Врешті-решт, убивство сталося в Ньютоні — не на її території. Однак Джейн Ріццолі ніколи не була боягузкою, і тепер гордість не дозволила б їй відступити.