Вона поклала слухавку. Запала тиша, і весь блеф, який вона розіграла перед Муром, умить розсипався. Знову Ріццолі залишилася віч-на-віч зі своїми страхами, у квартирі із замкненими дверима й вікнами, у товаристві самого лише пістолета.

«Можливо, це мій найкращий друг», — подумала вона і, взявши його, повернулася до спальні.

— Сьогодні вранці до мене приходив агент Дін, — сказав лейтенант Маркетт. — У нього сумніви щодо вас.

— Я теж маю сумніви щодо нього, — відповіла Ріццолі.

— Він не критикує ваші навички. На його думку, ви хороший коп.

— Тоді що не так?

— Він не впевнений, чи підходить вам ця конкретна справа.

Протягом якогось часу Ріццолі мовчки дивилася на стіл Маркетта. Коли шеф покликав її у свій кабінет сьогодні вранці, вона вже здогадувалася, про що піде мова. Тому Ріццолі налаштувалася показати на цій зустрічі залізну витримку і не дати йому зачіпки, адже він очікував побачити, що вона ось-ось зірветься і має бути відсторонена від справи.

Коли вона заговорила, голос звучав виважено і спокійно:

— У чому суть його зауважень?

— Він стверджує, що ви не приділяєте цій справі достатньо уваги. Що вас тривожать невирішені проблеми з Ворреном Гойтом. Що ви так цілком і не отямилися після справи Хірурга.

— «Не отямилася» — це він про що? — запитала Ріццолі, уже прекрасно знаючи відповідь.

— Господи, Ріццолі, — нерішуче сказав Маркетт, — мені важко зачіпати цю тему. Ви маєте розуміти, що розмова не з легких.

— Взяти і сказати прямо — це якраз у вашому стилі.

— Гаразд. Він думає, що ви неврівноважені.

— А що думаєте ви, лейтенанте?

— Я думаю, чи не відкусили ви більше, ніж можете прожувати. А ще — що втеча Гойта стала для вас ударом.

— Ви теж вважаєте мене неврівноваженою?

— Доктор Цукер висловлював певні побоювання. Після того що сталося торік, ви так і не звернулися по психологічну допомогу.

— Я не отримувала такого наказу.

— А по-іншому ви не можете, Ріццолі? Ви лише мову наказів розумієте?

— Я не відчувала потреби в цьому.

— Цукер вважає, що ви так і не відпустили Хірурга. Що за кожним кущем вам ввижається Воррен Гойт. Як ви можете вести це розслідування, якщо не закрили для себе минулу справу?

— Лейтенанте, думаю, краще, щоб ви самі мені це сказали. По-вашому, я неврівноважена?

— Не знаю, Ріццолі, — зітхнув Маркетт. — Але коли агент Дін приходить і ділиться своїми сумнівами, я маю якось реагувати.

— Не впевнена, що на інформацію агента Діна можна покладатися.

Маркетт нахилився вперед.

— Це серйозне обвинувачення, — похмуро сказав він, трохи помовчавши.

— Не серйозніше за його власне.

— Ви можете чимось підтвердити свої слова?

— Сьогодні вранці я телефонувала в бостонський відділ ФБР.

— І?

— Вони нічого не знають про агента Гебріела Діна.

Маркетт відсунувся далі, мовчки вдивляючись у неї.

— Він прибув сюди аж із Вашинґтона, — вела далі Ріццолі. — Бостонське ФБР нічого про нього не знає. Співпраця між відомствами організовується не так. Якщо ми просимо скласти психологічний портрет злочинця, запит завжди опрацьовується місцевим координатором. А в цьому випадку місцеві не в курсі. Наказ прийшов просто зі столиці. Перш за все, чому ФБР узагалі потикається до мого розслідування? І до чого тут Вашинґтон?

Маркетт і далі мовчав.

Вона не відступалася. Роздратування наростало, а самоконтроль знижувався.

— Ви мені сказали, що наказ співпрацювати узгоджено з комісаріатом.

— Сказав.

— Хто з представників ФБР звертався у комісаріат? З яким відділом Бюро ми працюємо?

— Усе почалося не з Бюро, — похитав головою Маркетт.

— Що?

— Запит надійшов не з Бюро. Я говорив із комісаріатом минулого тижня, того дня, коли Дін тут з’явився. Я ставив їм ті самі запитання.

— І?

— Я пообіцяв їм не розголошувати отриману інформацію. Того самого я очікую від вас.

І лише коли Ріццолі кивнула, він заговорив далі:

— Запит надійшов із офісу сенатора Конвея.

— Ріццолі ошелешено подивилася на нього.

— До чого тут наш сенатор?

— Не знаю.

— У комісаріаті не сказали?

— Можливо, вони самі не знають. Однак якщо запит надійшов безпосередньо від Конвея, відмахнутися ми не можемо. Та й він у нас не зірку з неба просить, а лише співпрацю між відомствами. Це поширена практика.

Ріццолі нахилилася вперед і тихо сказала:

— Лейтенанте, щось тут не так. І ви це знаєте. Дін щось приховує від нас.

— Я викликав вас говорити не про Діна, а про вас.

— Але ви покладаєтеся на його слова. Невже ФБР почало командувати бостонською поліцією?

Здається, Маркетта це заскочило зненацька. Він раптом сів прямо і уважно подивився на неї з-за столу. Вона зуміла натиснути на правильну кнопку.

«Хто тут головний, ми чи Бюро? Твоє слово тут справді щось важить, Маркетте?»

— Гаразд, — сказав він. — Ми поговорили. Ви мене почули. Мені цього достатньо.

— Мені теж.

Вона підвелася.

— Але я наглядатиму за справою, Ріццолі.

— Ви і так завжди наглядаєте.

Вона кивнула йому.

— Я знайшла декілька цікавих волокон, — повідомила Ерин Волчко. — Вони пристали до клейкої стрічки, якою ми обробляли шкіру Ґейл Їґер.

— Знову темно-сині волокна?

— Ні. Щиро кажучи, я навіть не знаю, що це таке.

Ерин нечасто визнавала, що потрапила в глухий кут. Уже це підігріло цікавість Ріццолі. Вона сіла за мікроскоп і побачила одну темну волосину.

— Це синтетичне волокно, колір якого я б охарактеризувала як темно-зелений. З огляду на індекс бірефракції, це наш давній приятель — нейлонове волокно компанії «Дюпон».

— Як ті волокна з темно-синього килима…

— Так. Цей нейлон є дуже популярним через свою міцність. На його основі виготовляється багато тканин.

— Ви сказали, що його знайшли на шкірі Ґейл Їґер?

— Ці волокна поприлипали до її стегон, грудей і плеча.

— Ковдра? Щось таке, у що загорнули тіло?

— Так, але не ковдра. Нейлон для цього не придався б через те, як він вбирає вологу. А ще ці конкретні волокна виготовлені з надзвичайно тонких ниточок. Номер тридцять за системою деньє. По десять таких ниточок на волокно. А волокно — тонше за людську волосину. Із такого волокна можна було б виготовляти дуже щільну тканину. Можливо, вона не пропускає води.

— Намет? Брезент?

— Можливо. І от у таку тканину загорнули тіло.

У Ріццолі перед очима постало химерне видовисько: у магазині «Волмарт» висять запаковані намети, а на етикетках великими літерами інструкція від виробника: «ВОДОНЕПРОНИКНИЙ МАТЕРІАЛ, ІДЕАЛЬНИЙ ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ НА ПРИРОДІ Й ПАКУВАННЯ ТРУПІВ».

— Якщо це просто наметова тканина, тоді це доволі поширений матеріал, — сказала Ріццолі.

— Нумо, детективе! Невже я потягнула б вас сюди, щоб показати звичайну тканину?

— Тоді що в ній особливого?

— Взагалі-то вона доволі цікава.

— А що цікавого в нейлоновій тканині для наметів?

Ерин взяла зі стільниці теку й дістала комп’ютерний графік, розкреслений якимось зиґзаґом.

— Я дослідила ці волокна за допомогою методу ППВ. І ось результат.

— ППВ?

— Порушення повного відбивання. Для дослідження окремих волокон застосовується інфрачервона мікроспектроскопія. Інфрачервоне випромінення спрямовується на волокно, і ми аналізуємо спектр світла, яке відбивається. На цьому графіку показано інфрачервоні характеристики цього волокна. Просте підтвердження, що це той самий нейлон, про який я вам і казала.

— Нічого дивного.

— Але це ще не все, — вела далі Ерин. У неї на губах розквітла усмішка. Вона дістала з теки інший графік і поклала його поруч із першим. — Ось результати дослідження точнісінько такого волокна. Нічого дивного не помічаєте?

Ріццолі уважно подивилася на два аркуші.

— Вони різні.

— Так.

— Але якщо це одне й те саме волокно, результати мають бути однакові.