— Розкажіть, що сталося в Коннектикуті, — попросив Дін.

— Стрибок із парашутом, який закінчився смертю. У жертви не розкрився парашут. І лише коли на одязі підозрюваного знайшли ці лаймово-зелені й оранжеві волокна, слідство почало розглядати версію вбивства.

Ріццолі подивилася на спектр ППВ.

— Це парашут.

— Саме так. У Коннектикуті підозрюваний зіпсував парашут жертви напередодні стрибка. Цей спектр ППВ характерний для парашутної тканини. Вона дуже цупка і не пропускає воду. Легко пакується і добре зберігається. Саме в таку тканину ваш убивця запаковує тіла жертв.

— Парашут, — промовила Ріццолі, глянувши на неї. — Ідеальний саван.

Стіл зали для нарад був завалений паперами. На ньому лежали відкриті теки. Фотографії з місця злочинів вилискували, наче глянцеві постери. По жовтих аркушах для нотаток шкрябали ручки. Попри настання комп’ютерної ери (на столі стояли декілька ввімкнених ноутбуків), копи надають перевагу старим добрим нотаткам на папері, якщо звідусіль сиплються факти і треба щось записати. Свій ноутбук Ріццолі залишила на робочому столі — їй зручніше було записувати інформацію вручну, швидким і твердим нерозбірливим почерком. Сторінка заповнювалася плетивом слів, стрілочок і рамок, які містили важливі деталі. У цьому позірному хаосі був порядок. А ще здавалося, що в записаної ручкою інформації менший ризик зникнути. Ріццолі відкрила нову сторінку, намагаючись зосередитися на шепотливому голосі доктора Цукера, не відволікаючись на Гебріела Діна, який сидів на сусідньому стільці і теж робив нотатки, але набагато охайніше. Вона блукала поглядом по його руці. По товстих венах, які напиналися, коли він стискав ручку. По білій свіжій манжеті, що виднілася з-під рукава сірого піджака. Дін вирішив сісти поруч. Це щось означало? «Ні, Ріццолі. Поруч із тобою був вільний стілець, от і все». Віддаватися таким думкам — гаяти час. Вона не почувалася зосередженою, увага розпливалася на всі боки, і навіть рядки нотаток почали тягнутися по сторінці навскіс. У залі було п’ятеро інших чоловіків, але вона думала лише про Діна. Уже знала його запах, чистий і свіжий, і могла вирізнити його серед усього «букету» лосьйонів після гоління за цим столом. На відміну від чоловіків навколо, Ріццолі не користувалася парфумами.

Вона поглянула на щойно записані слова: «Мутуалізм — симбіоз, який є взаємовигідним для обох організмів».

Це слово позначало стосунки Воррена Гойта з новим партнером. Хірург і Домінант працювали в команді. Спільне полювання і смакування зогнилою плоттю.

— Воррен Гойт завжди найефективніше працював у парі, — сказав доктор Цукер. — Це його улюблений спосіб полювання. У нього був Ендрю Капра, якого потім убили. Гойтові дуже потрібна участь іншого чоловіка, це частина ритуалу.

— Однак торік він полював сам, — зауважив Баррі Фрост. — Тоді він не мав партнера.

— Насправді можна сказати, що мав, — відповів Цукер. — Подумайте про жертв, яких він обирав тут, у Бостоні. Всі вони були жінками, які зазнали сексуального насилля — не від Гойта, а від інших чоловіків. Його приваблюють травмовані жінки. Ті, хто несе на собі тавро зґвалтування. Для нього це означає, що вони брудні, заражені. А отже, до них можна підступитися. У глибині душі Гойт боїться звичайних жінок, і цей страх перетворює його на імпотента. Він може почуватися сильним лише коли думає, що вони нижчі. Символічно знищені. Коли він полював з Капрою, ґвалтував Капра. І лише після цього Воррен Гойт застосовував скальпель. Лише тоді він міг сповна насолодитися завершальним ритуалом.

Цукер озирнув слухачів і побачив, що всі кивають. Присутнім тут копам були відомі ці подробиці. Крім Діна, усі вони брали участь у розслідуванні справи Хірурга і знали його стиль.

Доктор Цукер відкрив теку з документами.

— Переходимо до іншого нашого вбивці, Домінанта. Його ритуал є майже дзеркальним відображенням Гойтового. Однак він не боїться жінок. І чоловіків також. Він узагалі схильний нападати на жінок, які живуть із партнерами-чоловіками. І йдеться не про додаткову перешкоду, що становить чоловік чи хлопець, який випадково опинився поруч, — ні. Здається, Домінант сам прагне, щоб чоловік був там — і готується до зустрічі з ним. Електрошокер і скотч, щоб знерухомити чоловіка. Потім цю жертву саджають так, щоб змусити дивитися на подальші події. Найпрактичнішим було б одразу вбити чоловіка, але Домінант чинить інакше. Він ловить кайф від того, що має глядачів. Від того, що інший чоловік бачить, як він оволодіває його власністю.

— А Воррен Гойт ловить кайф від споглядання, — сказала Ріццолі.

— Саме так, — кивнув Цукер. — Один убивця полюбляє діяти, а інший — споглядати. Чудовий приклад мутуалізму. Ці двоє чоловіків — природжені партнери. Їхні прагнення взаємодоповнюються. Разом вони діють ефективніше. Вони можуть краще контролювати свою здобич і об’єднувати навички. Ще коли Гойт був у в’язниці, Домінант наслідував його техніку. Він запозичив деякі елементи його «підпису».

Ріццолі звернула увагу на цю деталь раніше за всіх присутніх, але тепер про її внесок ніхто не згадав. Можливо, всі просто забули. Але сама вона пам’ятала.

— Ми знаємо, що Гойт отримав багато листів від громадськості. Навіть сидячи у в’язниці, він спромігся завербувати послідовника. Він його виховав. Можливо, навіть сам натренував.

— Асистент, — промовила Ріццолі.

— Ви підібрали цікаве слово, — сказав Цукер, поглянувши на неї. — Асистент — це людина, яка допомагає майстрові і набирається досвіду під його орудою. У нашому разі йдеться про досвід полювання.

— Але хто з них асистент? — запитав Дін.

Ці слова вивели Ріццолі з рівноваги. Протягом минулого року Воррен Гойт уособлював для неї все зло світу. З-поміж усіх монстрів-хижаків ніхто не міг до нього дорівнятися. А тепер Дін заговорив про те, чого їй уявляти не хотілося: що Хірург міг виявитися просто прислужником когось набагато страшнішого.

— Хоч би якими були їхні стосунки, разом вони працюють набагато ефективніше, аніж поодинці. І тепер, оскільки це команда, сценарій їхніх дій може змінитися.

— Яким чином? — запитав Сліпер.

— Раніше Домінант нападав на подружжя. Чоловік — це його глядач, якому потрібно показати зґвалтування. Він хоче, щоб інший бачив наругу над своєю власністю.

— А тепер у нього є партнер, — сказала Ріццолі. — Чоловік, який буде споглядати. Який хоче споглядати.

— Гойт може взяти на себе ключову роль у фантазіях Домінанта, — кивнув Цукер. — Глядач. Публіка.

— А це означає, що наступного разу він може напасти не на подружжя, — сказала вона. — Він може вибрати…

Ріццолі урвала, не бажаючи закінчувати речення.

Але Цукер чекав на її слова. На відповідь, яку мав і сам. Він сидів, схиливши голову, з моторошною уважністю споглядаючи за нею своїми світлими очима.

— Вони виберуть жінку, яка мешкає сама, — сказав Дін.

— Її легко приборкати і тримати під контролем, — кивнув Цукер. — І не треба перейматися ніякими чоловіками. Увагу можна цілком зосередити на жінці.

«Мій автомобіль. Мій будинок. Я».

Ріццолі приїхала на паркінг лікарні «Пілґрім» і заглушила двигун. Вона трохи посиділа в машині, не виходячи і не відмикаючи дверцят, роззираючись навколо. Вона була копом і сприймала себе як воїна і мисливця. Ніколи їй не спадало на думку, що вона може стати здобиччю. Але тепер піймала себе на тому, що поводиться як здобич, сторожко озираючись, мов кролик, який готується полишити свою безпечну нірку. Вона завжди чинила безстрашно, а тепер опустилася до того, щоб нервово позирати навколо з віконця автівки. Вона вибивала двері і була у перших рядах копів, які вривалися до будинку підозрюваного. Тепер, поглянувши на себе у дзеркало заднього виду, вона побачила сіре обличчя і безумні очі. І ледве впізнала цю людину. Не переможниця, а жертва. Ріццолі зневажала цю жінку.

Вона рвонула дверцята і вийшла. Стала, підвівши голову. Важкий пістолет, зручно вмощений у кобурі біля стегна, заспокоїв її. Нехай падлюки приходять, вона готова.