— Там іще вітраж угорі, — сказала Ріццолі. — Бачив би ти його вдень.

Із вітальні визирнув розлючений Корсак.

— Ми тут працюємо чи інтер’єром милуємося?

«Де ти відкопала цього козла?» — німим поглядом запитав Мік у Ріццолі. Та знизала плечима.

— Сюди, — сказав Корсак, коли Ріццолі й Мік увійшли до кімнати.

Хоча він одягнув іншу сорочку, по ній теж розпливалися плями поту. Він випнув щелепу і широко розставив ноги, ніби розлючений капітан Блай[3] на палубі свого корабля.

— Зосереджуємося на цій ділянці підлоги.

Кров цього разу так само викликала страх. Поки Мік налаштовував обладнання, під’єднуючи кабель, установлюючи камеру і штатив, Ріццолі піймала себе на тому, що дивиться в стіну.

Хай би скільки відчищали цю пляму, тут назавжди залишиться привид убивства — мовчазне свідчення про нього, біохімічні сліди.

Але зараз вони шукали не кров, а щось набагато менш помітне. Тому й потребували нового джерела світла, яке показало б дещо невидиме для неозброєного ока.

Ріццолі знала, що світло — це просто електромагнітна енергія, що рухається хвилями. Світло, видиме для людського ока, має довжину хвилі 400—700 нанометрів. Коротші хвилі ультрафіолетового діапазону залишаються невидимі. Але коли ультрафіолетове світло потрапляє на природні й штучні матеріали, воно якось взаємодіє з електронами в цих матеріалах, і в результаті утворюється видиме світло. Цей процес називається флуоресценція. Ультрафіолетове світло відбивається від біологічних рідин, шматочків кісток, волосся і волокон. Саме тому Ріццолі попросила привезти «Міні Краймскоп». У світлі ультрафіолетової лампи могли стати видимими цілком нові докази.

— Загалом усе готово, — сказав Мік. — Нам потрібне максимальне затемнення в цій кімнаті. — Він подивився на Корсака. — Чи ви могли б для початку вимкнути світло в холі, детективе Корсак?

— Чекайте, а захисні окуляри? Хіба ультрафіолетове світло не шкідливе для очей?

— Та довжина хвилі, з якою я працюю, абсолютно безпечна.

— Все одно я хотів би взяти окуляри.

— У тій коробці. Там на всіх вистачить.

— Я вимкну світло, — сказала Ріццолі.

Вона вийшла в хол і клацнула вимикачами, а коли повернулася, Корсак і Мік усе ще стояли так далеко один від одного, як могли, немовби боялися підхопити якусь інфекційну хворобу.

— То куди світити? — запитав Мік.

— Розпочнімо з того кінця. Отам знайшли вбитого, — сказала Ріццолі. — А тоді рухайся по кімнаті колами, збільшуючи радіус.

Мік роззирнувся навколо.

— Тут бежевий килим. Він світитиметься під лампою. І ота біла канапа теж. Я просто попереджаю, що на такому тлі важко буде щось знайти.

Він глянув на Корсака. Той уже почепив окуляри. На ньому вони мали вигляд сонцезахисних. Детектив тепер став схожим на підстаркуватого невдаху, який намагається здаватися крутим.

— Вимкніть світло в цій кімнаті, — сказав Мік. — Глянемо, наскільки темно тут може бути.

Корсак натиснув вимикач, і у вітальні стало темно. Крізь широкі вікна без штор сіялося бліде сяйво зірок, але місяця на небі не було і великі дерева на задвірку заступали освітлену вулицю.

— Непогано, — сказав Мік. — Працювати можна. Тут краще, ніж на деяких місцях злочину — мені там доводилося повзати, накинувши на себе ковдру. Знаєте, зараз іде розробка систем, які можна буде використовувати вдень. Скоро нам уже не доведеться блукати наосліп у темряві.

— Ну ж бо, перейдемо до справи! — огризнувся Корсак.

— Я просто думав, що вам цікаво буде дізнатися більше про ці технології.

— Якось іншим разом.

— Без проблем, — незворушно відповів Мік.

Коли увімкнулося блакитне світло «Краймскопа», Ріццолі теж наділа захисні окуляри. У темній кімнаті моторошно засвітилися контури меблів. Килим і канапа відбивали світло, як і попереджав Мік. Блакитне сяйво перемістилося до протилежної стіни, біля якої знайшли тіло доктора Їґера. На стіні яскраво зблиснули якісь пасма.

— Гарно, правда? — сказав Мік.

— Що це? — запитав Корсак.

— Волосини, які приклеїлися до кривавої плями.

— А, так. Неймовірна краса.

— Посвіти на підлогу, — попросила Ріццолі. — Отам воно і буде.

Мік спрямував світло вниз, і під ногами в них виринув із темряви цілий світ волокон і волосин. Тут уже пропилососили експерти-криміналісти, збираючи всі можливі докази, але ці сліди людської присутності залишилися.

— Що сильнішим є світло, то більша флуоресценція, — сказав Мік, роздивляючись підлогу. — Ось чому це нове обладнання таке круте. Чотириста ватів — і достатньо світла, щоб побачити все. Ефбеерівці купили сімдесят одну таку лялю. Вони такі маленькі, що їх можна в літак із собою проносити.

— Ви що, схибнулися на техніці? — запитав Корсак.

— Люблю класні ґаджети. Я інженер за основною освітою.

— Та ну?

— А що вас так дивує?

— Не думав, що в цій сфері є такі хлопці.

— Які — такі?

— Ну, сережка і таке інше. Ви розумієте, про що я.

— Інколи краще жувати, ніж говорити, — зітхнула Ріццолі.

— А що я такого сказав? — не вгавав Корсак. — Я ж їх не принижую. Я просто зауважив, що серед них мало інженерів. Вони зазвичай займаються мистецтвом, театром і всяким таким. Ну, це ж добре. Нам потрібні митці.

— Я навчався в Массачусетському універі, — сказав Мік, вирішивши не ображатися. Він і далі сканував підлогу. — Електротехнічна інженерія.

— А, ну електрики непогано заробляють.

— Я б не назвав себе електриком.

Вони рухалися кімнатою, щоразу збільшуючи радіус кола. Ультрафіолетове світло вихоплювало з темряви дедалі нові й нові флуоресцентні цятки — шматочки волосся, тканин і якихось часток, що не піддавалися ідентифікації. Раптом вони підійшли до надзвичайно яскравої ділянки.

— Килим, — сказав Мік. — Хай би з чого він був зроблений, але світиться з біса сильно. На цьому тлі мало що можна побачити.

— Усе одно перевір його, — попросила Ріццолі.

— Там попереду журнальний столик. Зможеш посунути?

Ріццолі простягнула руку. На білому флуоресцентному тлі столик здавався просто геометричною фігурою.

— Корсаку, візьміться за інший край, — сказала вона.

Вони відсунули журнальний столик. Тепер килим перетворився на овальний ставок, який світився яскравим блакитно-білим сяйвом.

— Як на цьому тлі можна щось побачити? — запитав Корсак. — Це те саме, що шукати скло, яке плаває у воді.

— Скло не плаває у воді, — зауважив Мік.

— Ну, так, ви ж у нас інженер. А як вас друзі називають? Мікі?

— А тепер подивімося на канапу, — втрутилася Ріццолі.

Мік спрямував туди лампу. Канапа також світилася, але слабше. Він ретельно пройшов лампою по її м’яких контурах і подушках, але не виявив жодних підозрілих плям, лише декілька довгих волосин і часток пилу.

— Вони жили охайно, — сказав Мік. — Плям немає. І навіть пилу небагато. Готовий посперечатися, що це нова канапа.

— Як добре, — буркнув Корсак. — Я не купував нової канапи відколи одружився.

Ріццолі відчула нездоровий запах поту, коли в темряві Корсак наштовхнувся на неї. Він шумно дихав, немовби мав проблему із придатковими пазухами. У темряві його сопіння звучало ще гучніше. Ріццолі роздратовано відсунулася й зачепила ногою журнальний столик.

— Чорт!

— Обережніше, — сказав Корсак.

Вона хотіла була відповісти, але припнула язика. Атмосфера в кімнаті й так не вирізнялася доброзичливістю. Ріццолі нахилилася розтерти ногу й відчула запаморочення і розгубленість від раптової зміни пози. Довелося сісти навпочіпки, щоб не впасти в темряві. Декілька секунд Ріццолі сиділа, сподіваючись, що Корсак не наступить на неї — він був такий важкий, що розплющив би її. Вона чула, як чоловіки рухаються за кілька футів від неї.

— Кабель заплутався, — сказав Мік.

Він крутонув «Краймскоп», щоб вивільнити кабель, і промінь лампи раптом метнувся до неї. Вона уважно подивилася на залиту світлом ділянку килима поряд. У рамці флуоресцентних волокон виднілася темна пляма з нерівними краями, менша за десятицентовик.