Зі сказаного випливає, що наше ставлення до волоцюг — «так їм в біса й треба» — жодним чином не справедливіше, ніж якби ми так ставилися до калік чи інвалідів. Коли це усвідомлюєш, то починаєш ставити себе на місце волоцюги й розумієш, на що схоже його життя. Це надзвичайно порожнє, вкрай неприємне життя. Я розповів про тимчасові притулки — буденність для волоцюги, — але треба наголосити на трьох особливих бідах. Першою є голод, від якого потерпають майже всі, хто живе на вулиці. У тимчасових притулках дають так мало їжі, що навіть за задумом її не достатньо, а отримати більше можна тільки жебракуючи, тобто порушуючи закон. Через це майже всі волоцюги виснажені недоїданням. Щоб переконатися в цьому, досить просто подивитися на чоловіків, що стоять у черзі перед тимчасовим притулком. Другим великим лихом життя волоцюги — на перший погляд, воно здається значно меншим, але це справді на другому місці, — те, що він цілковито позбавлений контактів з жінками. Про це треба розповісти детальніше.
Волоцюги відмежовані від жінок передусім тому, що на їхньому соціальному рівні дуже мало жінок. Могло б здатися, що серед нужденних людей баланс статей так само дотриманий, як і в інших сферах. Але це не так. Можна переконливо стверджувати, що нижче певного соціального рівня залишаються практично одні чоловіки. Звернімося до статистики з нічного перепису, опублікованого Р. Л. Г[240]., що показує кількість нужденних чоловіків стосовно кількості нужденних жінок:
Ночували на вулиці: чоловіків — 60, жінок — 18[241].
У притулках і оселях, що не є офіційними нічліжними будинками: чоловіків — 1057, жінок — 137.
У крипті церкви Св. Мартіна-в-полях: чоловіків — 88, жінок — 12.
У тимчасових притулках і гуртожитках Р. Л. Г.: чоловіків — 674, жінок — 15.
З наведених цифр видно, що за добродійною допомогою чоловіків звертається приблизно в десять разів більше, ніж жінок. Можлива причина полягає в тому, що безробіття зачіпає жінок менше, ніж чоловіків. Крім того, достатньо вродлива жінка в разі крайньої потреби завжди може знайти собі чоловіка. Як результат, волоцюга приречений на довічну безшлюбність. Адже очевидно, що якщо він не може знайти жінку свого рівня, то жінки вищого — навіть лише трохи вищого рівня, — для нього недосяжні, як Місяць. Причини цього навіть не варто обговорювати, бо ж очевидно, що жінка ніколи, чи майже ніколи, не опуститься до чоловіка, що значно бідніший за неї. Отже, волоцюга стає неодруженим з моменту, коли опиняється на вулиці. Він цілковито позбавлений надії знайти дружину, коханку чи взагалі будь-яку жінку, окрім повії, коли назбирає кілька шилінгів, що трапляється дуже нечасто.
Зрозуміло, до яких наслідків це призводить: гомосексуальність, наприклад, чи спорадичні зґвалтування. Але серйознішим наслідком є деградація чоловіка від усвідомлення, що його не вважають бодай придатним до шлюбу. Сексуальний потяг є одним з основних інстинктів, і сексуальний голод може бути так само деморалізуючим, як і голод фізичний. Лихо бідності полягає не стільки в тому, що воно завдає людині страждань, скільки в тому, що воно розкладає її фізично і духовно. Немає сумніву, що сексуальний голод теж докладається до цього процесу. Відрізаний від усього жіночого племені, волоцюга почувається пониженим до статусу каліки чи недоумка. Жодне приниження не завдає більшої шкоди чоловічій гідності.
Ще одне велике лихо волоцюги — вимушене неробство. Наші закони щодо бурлакування виписані так, що коли він не перебуває в дорозі, то замкнений у притулку або ж лежить на землі, очікуючи на його відкриття. Очевидно, що це гнітючий, деморалізуючий спосіб життя, особливо для неосвіченого чоловіка.
Крім цих трьох можна нарахувати десятки менших лих — згадати хоча б повсякчасну незручність життя на вулиці. Варто також пам'ятати, що пересічний волоцюга не має запасного одягу, носить черевики не свого розміру й місяцями не має можливості посидіти на стільці. При цьому важливо підкреслити, що страждання волоцюги цілковито позбавлені сенсу. Він живе фантастично неприємним життям — але заради чого? Насправді неможливо придумати більш марнотратного заняття, ніж ходити від тюрми до тюрми, перебуваючи по вісімнадцять годин на день то в камері, то в дорозі. В Англії має бути щонайменше кілька десятків тисяч волоцюг. Щодня вони витрачають незліченні фут-фунти[242] енергії — достатньо, щоб виорати тисячі акрів землі, прокласти милі доріг, збудувати дюжини будинків, — на порожнє, беззмістовне блукання. І день за днем вони марнують роки свого життя, витріщаючись на стіни своїх камер. Вони коштують державі щонайменше по фунту на тиждень за кожного й нічого натомість повертають. Вони постійно на ногах, змушені кружляти в нескінченному, нудному, позбавленому сенсу танку, і навряд чи бодай хтось має з того користь. До цього їх зобов'язує закон, і ми так до цього звикли, що навіть не дивуємося. Але це дуже по-дурному.
Якщо прийняти беззмістовність життя волоцюг, то постає питання, чи можна зробити щось, щоб його поліпшити. Очевидно, що можна, наприклад, зробити тимчасові притулки трохи більше придатними до життя, й іноді це навіть роблять. Протягом останнього року умови в деяких тимчасових притулках покращилися — якщо чутки правдиві, то їх тепер просто не впізнати, — і вже говорять про те, аби це стало загальним правилом. Але це не зачіпає суті проблеми, яка полягає в тому, що волоцюгу зі знудженого, напівживого бродяги треба перетворити на людську істоту, що поважає сама себе. Цього не досягнеш самим лише поліпшенням умов. Навіть якщо тимчасові притулки стануть справді розкішними (хоча, звісно, цього ніколи не трапиться[243]), життя волоцюги все одно залишиться марним. Він і далі буде злидарем, відрізаним від шлюбу й домашнього життя, і мертвим тягарем для суспільства. Потрібно витягти його зі злиднів, і це можна зробити лише забезпечивши його роботою — не заняттям заради заняття, а роботою, від якої він буде отримувати користь. Наразі в більшості тимчасових притулків волоцюги взагалі не працюють. Якийсь час їх залучали до роботи — дробити каміння, щоб відробляли їжу, але швидко припинили, коли вони надробили запасів на роки наперед й залишили без роботи каменярів. Тепер волоцюги нічим не займаються, тому що для них, видається, немає роботи. Але є достатньо очевидний спосіб зробити їх корисними: кожен будинок праці може утримувати невелику ферму чи принаймні обробляти город, і кожен достатньо здоровий волоцюга, який туди потрапить, міг би виконувати якусь роботу. Вирощеним на фермі чи городі можна було б годувати волоцюг, і це безумовно буде кориснішим, ніж огидна дієта з чаю і хліба з маргарином. Звісно, тимчасові притулки ніколи не будуть цілком самодостатніми, але у перспективі може зменшитися їхня збитковість. Треба пам'ятати, що за чинної системи волоцюги є настільки марним тягарем для держави, наскільки це взагалі можливо, оскільки вони не виконують жодної роботи і живуть на дієті, яка обов'язково підірве їхнє здоров'я, тож система втрачає не лише гроші, але й людські життя. Варто принаймні спробувати втілити програму, яка забезпечить їм гідне харчування і дозволить вирощувати принаймні частину своєї їжі.
Можна заперечити, що ферма чи навіть город не можуть існувати за рахунок лише тимчасових працівників. Але немає жодної справжньої причини, з якої волоцюги мали б перебувати в притулку лише один день. Якщо для них є робота, вони можуть лишатися на місяць чи навіть на рік. Постійні блукання волоцюг є чимось цілковито штучним. Зараз волоцюга є лише статтею витрат з місцевих бюджетів, тож метою кожного будинку праці є якнайшвидше його випхати, й саме звідси походить обмеження з перебуванням на одну ніч. Якщо він повертається протягом місяця, то його карають тижневим затриманням, а оскільки це, по суті, ув'язнення, то волоцюга змушений постійно перебувати в русі. Але якби він мав роботу в будинку праці й отримував повноцінну їжу, це була б інша річ. Будинки праці перетворилися б на заклади, що частково самі себе забезпечують, а волоцюги, що осідали б тут і там відповідно до потреби в їхній праці, перестали б бути волоцюгами. Вони б робили щось порівняно корисне, отримуючи гідну їжу й живучи осілим життям. Поступово, якби ця програма добре спрацювала, їх, можливо, перестали б вважати злидарями, вони змогли б створювати родини й посісти пристойне місце в суспільстві.
