МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає на мотив гімну «Німеччина, Німеччина понад усе»]: Нехай квітне аспідистра[54]...
ЧАРЛІ: І давно ви, хлопці, в Коптильні?
ХРЮКАЛО: Завтра я такий рейд влаштую по цих пивницях, що вони не знатимуть, куди й діватися. Хай там як, а грошей нашкребу, навіть якщо доведеться усе догори ногами перевернути.
РУДИЙ: Три дні. Із самого Йорка перли, пів дороги спали просто неба. Ледь дуба не врізали!
ФЛОРРІ: Рудий, любчику, а чаю зовсім лишилося? Ні? Ну що ж, тоді я пішла, усім па-па. Побачимося завтра вранці біля Вілкінса.
МІСІС БЕНДІГО: От шльондра безсоромна! Надудлиться чаю — і поминай як звали, навіть дякую не скаже, на секунду зайву не затримається.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Холод? Ох, ще й як. Скільки разів доводилося спати просто неба у високій траві, коли навіть накритися нічим, а клята роса залила все довкола, так що зранку вогонь чорта з два розведеш, а як хочеш чогось теплого попити, то хіба йди в молочаря випрошуй. Частенько так бувало, коли ми з Майклом вешталися дорогами.
МІСІС БЕНДІГО: І з чорномазим піде, і з китайцем, брудна корова.
ДОРОТІ: І скільки ж вона отримує за раз?
ХРЮКАЛО: Шестипенсовик.
ДОРОТІ: Шість пенсів?!
ЧАРЛІ: Це ще багато. Вона й за цигарку до ранку може.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Я ніколи менше шилінга не брала, ніколи.
РУДИЙ: Ми з Жидом раз на кладовищі ночували. Прокидаюся я, значить, вранці і бачу, що лежу на чиїйсь могилі.
ЖИД: На ній м’ясця щось малувато.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Якось ми з Майклом у свинарнику спали. Тільки поткнулися туди, а Майкл як закричить: «Матір Божа! Тут свиня!» — «Та нехай собі буде! — кажу я. — Зігріє нас серед ночі». Отож заходимо ми досередини, а там стара свиноматка на боці лежить і хропе, як трактор. Я до неї тихенько підсунулася, обійняла руками, і цілісіньку ніч вона мене гріла. Нам і гірші нічліжки траплялися.
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
ЧАРЛІ: Бачите, як наш Глухий завів? Каже, дзижчання саме з горла так і лізе.
ТАТУНЬО: Коли я був пацаном, ми не давилися одними бутербродами з чаєм. Харчі у нас були добротні, а не це сміття. Рагу з яловичини. Кров’яна ковбаса. Пельмені з м’ясом. Свиняча голова тушкована. За шість пенсів на день відгодовувалися, як бійцівські півні. Вже п’ятдесят років я бродяжу. Чого я тільки не робив: картоплю копав, горох збирав, за вівцями окітними глядів, ріпу рвав. Спиш на мокрій соломі і навіть раз на рік черево не наб’єш. Ех! [Залізає назад у пальто.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: А який мій Майкл сміливий був. Ходив, куди хотів. Скільки разів ми залізали до порожнього будинку, вибирали найкраще ліжко і вкладалися спати. «В інших людей є дім, — казав мій Майкл. — То чому в нас не може бути?»
РУДИЙ [співає]:
У танку дівчину я кружляю,
А в самого сльози виступають...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Absumet haeres Caecuba dignior[55]! Подумати тільки, у моєму підвалі залишалася двадцять одна пляшка «Кло Сен-Жак» 1911 року тієї ночі, коли народилася дитина і я втікав до Лондона раннім потягом!..
МІСІС ВЕЙН: Скільки нам вінків прислали, коли матуся померла, ви не повірите! Великі такі...
МІСІС БЕНДІГО: Якби я могла вернути час назад, я б вийшла за бісового багача.
РУДИЙ [співає]:
У танку дівчину я кружляю,
А в самого сльози виступають,
Бо не тебе руки мої обіймають!
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Я бачу, дехто з вас вирішив на життя поскаржитися. А що тоді казати такому небораці, як я? Принаймні вас не загребли копи, щойно вам виповнилося вісімнадцять.
ЖИД: Ой Бо-о-о-оже!
ЧАРЛІ: Рудий, та що ти виєш, як кіт, якому на хвоста наступили? Добре, дам я тобі урок вокалу, слухай сюди. [Співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Et ego[56] у Крокфорді... З єпископами, архієпископами і всією компанією небесною...
ПРОНОЗА-ВАТСОН: А знаєте, як я потрапив за ґрати першого разу? Здала мене власна сестра. Так, так, моя клята сестричка! Та ще корова! Вискочила заміж за релігійного маніяка — він такий богомільний, що зараз вона п’ятнадцятеро дітей няньчить, — так от, це він напоумив її на мене донести. Але я їм відплатив, ще й як відплатив. Коли мене випустили з буцегарні, я першим ділом купив молоток, пішов до будинку сестри і розбив її піаніно на друзки. «Ось тобі! — кажу. — Ось що отримуєш, коли на брата доносиш! Кобила драна!»
ДОРОТІ: Як же холодно, як же холодно! Я вже ніг не відчуваю.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Клятий чай не надовго зігріває, еге ж? Я й сама вже задубіла.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Ох, дні мого пастирства! Влаштовувані мною базари з усілякими виробами ручної роботи та народні танки на зеленій галявині, коли ми збирали кошти на доброчинні цілі! Мої лекції «Спілці матерів» про місіонерську роботу в Західному Китаї з чотирнадцятьма слайдами у «чарівному ліхтарі»! Мій юнацький Крикет-клуб: тільки для непитущих! Мої уроки з підготовки до таїнства миропомазання, щомісячні лекції про непорочність у парафіяльному холі, мої бойскаутські вакханалії: Вовченята марширують під Страшне Виття! Господарські поради для парафіяльного вісника: «Поршень від старої авторучки може стати в пригоді як клізма для вашої канарки...»
ЧАРЛІ [співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...
РУДИЙ: [сам до себе]: Чортів лягавий суне! Піднімайтеся з землі, народ. [Татуньо вилізає зі свого пальта.]
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [тормосить тих, що сплять на лавках]: Агов, ану, підйом! Вставайте, вставайте! Розходьтеся додому, якщо хочете спати. Тут вам не готель. Вставайте, ну ж бо! [І так далі.]
МІСІС БЕНДІГО: От же ж зараза, з молодих та ранніх, либонь, для підвищення вислужується. Якби його воля, то заборонив би й дихати.
ЧАРЛІ [співає]:
О Ісусе, душі моєї любов,
До лона Твого я прилину...
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Так, а ти чого виєш? Тут тобі що, баптистська церква? [До жида.] Ану, підводься, швиденько!
ЧАРЛІ: Нічого із собою не вдію, сержанте. Така у мене співоча натура, само назовні так і преться.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [тормосить місіс Бендіго]: Вставай, матінко, вставай!
МІСІС БЕНДІГО: Матінко? Матінко, кажеш? Якщо я і матінка, то хвала Богу, що не наділив мене такими синочками! Скажу тобі по секрету, констеблю. Наступного разу, коли мені захочеться, щоб мене хтось полапав жирними чоловічими руками, тебе я про це не проситиму. Знайду собі когось симпатичнішого.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Ну, годі, годі! Нічого тут огризатися. Такий у нас наказ, от і виконуємо його. [Гордовито йде геть.]
ХРЮКАЛО [у півголоса]: Ну і котись, сучий сину!
ЧАРЛІ [співає]:
Поки котяться води морські,
Поки гроза над ними вирує!
Недаром я в Дартмурській тюрмі басом у хорі співав.
МІСІС БЕНДІГО: Я йому покажу, як до мене мамкати! [Кричить услід поліцейському.] Агов, краще б за квартирними злодіями ганявся, а не з поважними заміжніми жінками руки розпускав!
РУДИЙ: Відбій, народ. Пішов уже. [Татуньо пірнає назад у своє пальто.]
ПРОНОЗА-ВАТСОН: А як воно, у Дартмурі? Джем дають?
МІСІС ВЕЙН: Звісно, вони не можуть дозволити, щоб люди спали на вулицях. Як же це виглядатиме? До того ж це заохочуватиме волоцюг, усіляку потолоч, якщо ви мене розумієте...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Щасливі то були дні, ой щасливі! Походи з дівчатками-скаутами до сусіднього лісу, взятий на прокат фургончик, гладкі чалі коні, і я за кучера у своєму фланелевому костюмі, пістрявому солом’яному капелюсі і стриманій світській краватці. Булочки та імбирний лимонад під кроною в’язів. Двадцять дівчаток-скаутів, благочестиві, але дуже палкі, пустують серед папороті, яка їм до грудей дістає, і я, їхній щасливий наставник, походжаю поміж ними, inlocoparentis[57] щипаючи їх за сіднички...
