Джордж Орвелл

Донька пастора

Будильник на комоді вибухнув огидним дзеленчанням, ніби маленька бомба з металу для дзвонів, нагло вирвавши Дороті з глибин заплутаного й тривожного сну. Деякий час дівчина лежала горілиць, знеможено вдивляючись у темряву.

Будильник, ніби сварлива стара, продовжував своє нестерпне деренчання, яке могло тривати цілих п’ять хвилин, якщо його не спинити. У Дороті боліло все тіло, і, піддавшись підступному гидкому жалю до самої себе, що зазвичай накочувався на неї вранці, коли наставав час прокидатися, вона заховала голову під ковдру, намагаючись заглушити осоружний звук. Борючись із втомою, Дороті за звичкою суворо себе напучувала: «Ну ж бо, Дороті, пора вставати! Розплющуйте оченята! Книга Приповістей Соломонових, 6 розділ, 9 вірш[1]». Тоді вона згадала, що якщо будильник розриватиметься так і далі, то розбудить батька, тож хутко зістрибнула з ліжка, схопила годинник й урвала його дзвінок. Для того вона й тримала будильник на комоді, щоб доводилося зриватися з постелі, аби вимкнути його. Все ще у темряві вона завмерла біля ліжка й проказала «Отче наш», але трохи неуважно, бо у неї мерзли ноги.

Було лиш пів на шосту і доволі прохолодно як для серпневого ранку. Дороті (повне ім’я — Дороті Хейр, єдина донька преподобного Чарлза Хейра[2], настоятеля церкви Святого Ательстана у Кнайп-Гілл, графство Саффолк) одягнула старенький фланелевий халат і навпомацки спустилася донизу. У свіжому вранішньому повітрі витав запах пилу, вологого тиньку і смаженої камбали, яка була вчора на вечерю. З обох кінців коридору на другому поверсі лунало антифонне[3] хропіння її батька та Еллен, їхньої єдиної прислуги. Обережно — бо кухонний стіл мав підступну звичку несподівано вигулькувати з темряви й врізатися вам у стегно — Дороті намацала дорогу на кухню, засвітила свічку на камінній полиці і, все ще знемагаючи від утоми, присіла біля каміна й заходилася вигрібати попіл.

Розпалити кухонний камін було справою нелегкою. Димар був вигнутий, а тому вічно забивався, і, перш ніж розгорітися, вогонь вимагав, щоб його полили чашкою гасу, ніби п’яничка, що хоче вранці змочити горло джином. Поставивши закипати чайник для батькового гоління, Дороті пішла нагору і почала напускати воду у ванну. Еллен усе ще хропіла, гучно й по-молодецькому. Узагалі-то вона була хорошою, працьовитою служницею, але належала до тих дівчат, яких раніше сьомої ранку не витягне з ліжка навіть сам диявол разом з усіма його прихвоснями.

Ванну Дороті наповнювала дуже повільно: якщо надто сильно відкрутити кран, плескіт води завжди будив батька, — а тоді хвильку постояла, вдивляючись у неприємну мутнувату воду. Від холоду все її тіло вкрилося «гусячою шкірою». Дороті ненавиділа митися у студеній воді, і саме з цієї причини взяла собі за правило з квітня по листопад приймати лише холодні ванни. Боязко попробувавши воду рукою — яка ж вона холоднюча! — Дороті стала підбадьорювати себе звичними вмовляннями: «Ну ж бо, Дороті! Залізайте! Нічого зволікати!». Тоді рішуче ступила у ванну, сіла і, занурившись у воду, дозволила крижаному корсету охопити все своє тіло, аж до волосся, яке зав’язала у вузол на потилиці. Уже за мить вона виринула на поверхню, звиваючись і жадібно хапаючи ротом повітря. Не встигла Дороті як слід віддихатися, аж раптом пригадала свою «пам’ятку», яку принесла із собою у кишені халата і збиралася прочитати. Потягнулася по неї, перехилившись через край ванни, і, залишаючись по пояс у крижаній воді, почала читати «пам’ятку» при світлі свічки, що стояла на стільці. Ось що там було написано:

«7:00 — СП.

Дитина місіс Т.? Провідати.

Сніданок: бекон. Попросити в тата грошей (Т).

Спитати Еллєн, що купити; не забути татів тонік.

NB![4] Фіранки у Солпайпа.

Візити: місіс П. — вирізка з „Дейлі мейл“ про дягелевий чай від ревматизму;

мозольний пластир для місіс А.

12:00 — репетиція Карла І. NB! Замовити ¹/₂ фунта клею і банку алюмінієвої фарби.

Обід (викреслено) Ланч???

Рознести парафіяльний вісник. NB! Місіс Ф. винна З ш. 6 п.

16:30 — чай зі Спіл. Матерів. Не забути 2 ¹/₂ ярда тканини для фіранок.

Квіти для церкви. NB! 1 л мідяної фольги.

Вечеря: яєчня-бовтанка.

Надрукувати татову проповідь; нова стрічка для друкарської машинки???

NB! Прополоти горох; в’юнок розрісся».

Дороті вилізла з ванни, і, поки вона витиралася рушником, не більшим за столову серветку — тут, у будинку парафіяльного священника, вони ніколи не могли собі дозволити пристойні рушники, — шпилька вислизнула з волосся, і воно двома важкими пасмами впало їй на ключиці. Дороті мала густе, м’яке і напрочуд біляве волосся і була навіть рада, що тато заборонив його коротко підстригати, бо воно було, мабуть, її єдиною окрасою. Що ж до решти, то Дороті була середнього зросту, доволі худорлявою, але сильною й ставною, от тільки на вроду не вдалася. Мала худе, бліде, нічим не примітне лице з бляклими очима і трішки задовгим носом; якщо придивитися, можна було помітити, що біля очей вже почали збиратися перші зморшки, а кутики рота, коли вона не говорила, втомлено опускалися донизу. Ще не обличчя старої діви, але за кілька років цілком ним стане. А проте ті, хто її не знав, частенько гадали, що вона на кілька років молодша за свій справжній вік (їй ще не виповнилося двадцяти восьми) через вираз майже дитячої щирості в очах. Її ліве передпліччя було поцятковане малесенькими червоними плямками, схожими на укуси комара.

Дороті знову одягла нічну сорочку і почистила зуби — однією водою, звісно; ніякої зубної пасти перед СП[5]. Зрештою, ви або постуєте, або ні. РК[6] тут мають цілковиту слушність. Раптом рука Дороті зависла у повітрі. Дівчина відклала зубну щітку. Гострий біль, справжній фізичний біль, пронизав шлунок.

Як то завжди буває, коли із самого ранку на думку спадає щось вкрай неприємне, Дороті пережила прикре потрясіння, коли пригадала рахунок від Каргілла, м’ясника, який вони прострочили уже на сім місяців. Для неї був справжньою мукою той злощасний рахунок — дев’ятнадцять чи, може, й усі двадцять фунтів, — які у них не було жодної надії сплатити. У будь-який час дня чи ночі він завжди вичікував десь на краю свідомості, готовий будь-якої миті наскочити на неї й поновити тортури. Пригадавши один, Дороті пригадала й два десятки менших рахунків, що разом складалися в таку суму, про яку вона боялася навіть думати. Мимоволі з вуст злетіли слова молитви: «Будь ласка, Боже, не дай Каргіллу сьогодні знову прислати нам рахунок!», — але вже наступної миті Дороті похопилася, що ця молитва надто приземлена й богохульна, і попросила за неї пробачення. Накинувши халат, Дороті побігла униз до кухні, сподіваючись викинути той рахунок з голови.

Вогонь у каміні, звісно, погас. Дороті розпалила його наново, забруднивши руки сажею, знову скропила гасом і нетерпляче стояла над ним, чекаючи, поки закипить чайник. Тато вимагав, щоб о чверть на сьому йому приносили воду для гоління. Спізнившись усього лиш на сім хвилин, Дороті понесла воду нагору і постукала у татові двері.

— Заходь, заходь! — приглушено сказав роздратований голос.