Відьма схвально покивала і зникла за ширмою в глибині крамниці-коридору.

За кілька хвилин дівчина розкошувала ароматом кави і чекала, коли суддя перейде до справи. Недарма ж Златанів дядько перестрів її, хай і подає це як випадковість.

— Нам треба триматися разом, — повільно вів той. — Особливо тепер, коли чеським суддею обрали світляка. Святенники, бачте, скористалися бездумною відмовою Златека від посади. І якомога швидше домоглись утвердження цього Желібора.

— Хіба не всі судді ухвалили його кандидатуру?

— Вибору особливо не було, — гмикнув Берток. — На таку посаду може претендувати щонайменше дотичний до апарату. А він свого часу трохи прослужив помічником Богумінового діда.

— Чого ж звільнився? — спитала чаклунка. Від Златана вона вже знала, що за посади в суді зазвичай тримаються руками, ногами, зубами й павутиною. Хоча ця робота й несе небезпеки, проте також відкриває численні можливості.

Бертокове лице спалахнуло радістю.

— Його звільнили! Богумін тиснув — не хотів мати при собі світляка. Але що ми про старе... Знаєш вислів: суддя помер — хай живе суддя?

— Ні. Він же не помер.

— Але вислів відображає суть. Посада не може бути вакантною. Навіть якщо дістанеться ворогові.

— То цей Желібор — проти нас? — прямо спитала Варта. — Всупереч нейтралітету?

Угорець хижо скривився.

— Нейтралітет — розмите поняття нині. Небезпечне навіть. Ти могла це побачити під час Гри. От уяви, що сталося гучне вбивство. Отут, у Празі. Убили пафосного світляка — і знаходять винного. Темного. Можливо, й не причетного, але суддю неодмінно залучать до розслідування. А тут чех і має повноваження, бо все сталося на його території. Питання: чи вдасться вирватися темному?

— Я думаю, що компетентні судді зможуть дізнатися правду. У Львові ж змогли — у випадку з паном Емануелем, Мортом та Еверестом. Убивці краще остерігатися друзів загиблого. Ті навряд чи думатимуть про нейтралітет.

— Мислиш, як справжня темна чаклунка. Це тішить, — суддя усміхнувся й забарабанив вказівним пальцем по стільниці. — Та знай, колись Желібор уже домігся, щоб засудили молодого темного. Він перекреслив його кар'єру суто через свою неприязнь до нашого боку, Тарновецька. Мені тоді забракло впливу, аби врятувати друга. Желібор же, святенницька його душа, певен, що несе добро й справедливість. Я сподівався, що роки зробили його більш схильним до порозуміння. Але, як засвідчила наша остання розмова, новоспечений суддя досі не знає слова «домовленість».

— Так, він не скидається на особу, схильну до компромісів, — погодилася Варта й відкинулась у кріслі: аура судді надто тиснула, навіть якщо він і робив це мимоволі.

— Нас набагато менше залишилося, ніж може здаватися, — тихо продовжив угорець. — Більше тих, хто наполовину туди, наполовину сюди. Але вони — світляче кодло, Тарновецька, вони ніколи тобі зі Златаном не дадуть спокою. Ви ж вирвали в них ласий шматок просто з рота. Поляк мав на меті гарантувати світлякам перемогу. Румуни — ні туди ні сюди. Чехи осьо висунули світлого на суддю! Скоро не залишиться кому довіряти взагалі. Навіть із цією більшістю. Часи непевні.

— Протистояння зі світляними для мене не новина, — вона знову вдихнула кавовий аромат, вловлюючи щось трав'янисте. — Але поки що не бачу конкретної справи, яка б ставила під загрозу наші плани.

— Влучно, крале. Та справа є. Справа проста, жодних загроз, — Берток стишив голос, і його очі зблиснули. — Желіборові не місце у кріслі судді. Це не лише моя думка. Він може подати у відставку. Чи взагалі недовго прожити. Хай тебе ця частина не турбує. Але, коли це станеться, нам потрібно, щоби Златан змінив свою думку.

Дівчина втупилась у стільницю, оздоблену барвистими камінцями, які лежали всередині, під товстим склом.

— Ти, Тарновецька, вже мала би помітити, що хлопчик упертий, — вів далі угорський маг, і його пальці нервово промалювали коло на стільниці. — Але він здібний, амбітний і має стільки досвіду, скільки в його віці нема ні в кого іншого. А головне — він темний, чистокровний темний, який уміє стіною стояти за своїх.

— Я все це знаю, — кивнула дівчина повільно.

— Чудово. Тоді мала б розуміти, що твоє успішне й щасливе життя дуже залежить на тому, щоби чеським суддею був Богумін.

— Не бачу, до чого тут моє життя.

— Твоє зі Златеком, — тон судді був однозначним, липким, як і його погляд.

— Пане Бертоку, ви неправильно оцінюєте мої інтереси, — холодно відповіла Варта.

— Не сміши мою краватку, дівчино, — вів далі суддя. — Я спостерігав за Грою у Львові і бачив, як молодий Богумін викривляв свої плани задля тебе. Якщо трактую все не так, то облишмо особисте і зосередьмося на тому, що це вигідно для темних. Не можна давати світляним спуску!.. Затим я покладаюся на те, що тобі вдасться переконати нашого спільного друга.

— Я не маю впливу на нього, — відповіла Варта. — Тим паче, на такі важливі рішення.

Погляд Бертока втратив тепло й запал, натомість він подивився на Варту, ніби оцінюючи її, і цвиркнув:

— Ну то здобудь цей вплив. Із твоїми даними це буде неважко.

Дівчина стрималась, щоб не кинути щось різке у відповідь.

— А як же вибори глави? — спитала натомість, намагаючись зрозуміти плани Бертока.

Той махнув рукою.

— Златанові добре відомо, як вирішити це питання.

— Як видно з усього, ця сила потрібна Конгломерату.

— Вона потрібна, але й небезпечна, дівчино. Ритуал посвяти — то змога триматися в шорах. Так, щоби без зривів. Якщо вірити старим записам, артефакти ще дають змогу передавати силу далі, щоб роди Вартових не переривалися. Для жінок це особливо важливо. Вони ж так обожнюють малих вишкварків... Можеш про це подумати. Навіть якщо не маєш жодного взаємного інтересу зі Златеком, як я мав необачність вигадати собі, — Бертоків погляд знову зблиснув іронією.

— Мене більше турбує потенційна апеляція екс-глави, — сухо зауважила чаклунка.

— Нісенітниця це. Йому не вдасться нікуди проштовхнути свою кандидатуру після львівського інциденту і всього того багна, яке випливло на поверхню. Думаєте, це ви з малим Богуміном усе вирішили? Ха. Те, що наш керівник засидівся на своєму місці, розуміли всі судді. Навіть не думай про нього більше... — Бертоків погляд раптом пришпилив Варту до місця, і вона так явно відчула загрозу, якою віяло від угорця, що ледь не сіпнулася по павутину. — Думай краще, що робиш, дівчино, — сказав той, і кожне слово врізалось у Вартине тіло фізичним болем, ніби Берток вганяв розпечені цвяхи їй під шкіру. — Ти винна мені. За Гру. Не забувай... Душе моя, можна нам рахунок?

Варта видихнула з полегшенням, коли сила угорця відпустила. Відьма визирнула з-за ширми, що відмежовувала кав'ярню від магазину, і поклала на стіл скриньку, в яку суддя опустив кілька монет.

Дівчина стерла раптовий піт із чола і спробувала відновити рівне дихання. Її долоні торкнулося щось холодне — відьмині пальці. Чаклунка запитально підвела очі на «Душу», як ту звав Берток.

Відьма вклала Варті в руку папірець і піднесла вказівний палець до губ. Чаклунка стиснула записку в кулаці. Суддя вже вийшов до першої кімнати й стояв у дверях, позираючи надвір. Здається, він нічого не помітив.

Варта попрощалася з суддею там, де вони й зустрілися, — посеред площі, якою шурхали трамваї. Дівчина завбачливо минула кілька поворотів, перш ніж дістати відьомську записку. Навряд чи власниця кав'ярні хотіла втаємничувати Бертока у свої секрети. Почерк Душанки був незгіршим за почерк деяких лікарів. Проте дівчина таки розібрала напис:

«Твоє ворожіння на сьогодні: допоможи».

Не встигла вона замислитися над сенсом цих слів, як крик розсік полуденне повітря, мов сирена:

— Допоможи!

Варта миттєво відірвалася від записки й побачила, що до неї летить дівчина.

Незнайомка кинула погляд назад, наддала ходу і, перестрибнувши трамвайну колію, спинилася перед Вартою. Дихала важко. Розкуйовджене попелясто-русяве волосся теліпалося за спиною двома важкими косами. На зап'ястях подзвонювали браслети з намистин із вплетеними поміж них пір'їнами.