— Ні, я повинен проштудіювати кілька старих законів, виволокти їх на світ божий так, щоб мати змогу використати все це на засіданні суду, не плутаючись у словах, і зустрітися з надважливим свідком.

— Що ж, а я, мабуть, продовжу читати листи твоєї матері. Тобі теж це може бути цікаво. Наприклад, ти знав, що тебе могли назвати Емілем?

— Ні, дякую, — заперечив Златан і скривився. — Я не хочу знайомитися з людиною, яка вирішила покінчити з собою й залишити напризволяще своїх дітей. Та ще й викрала артефакт, тому досі продовжує створювати мені проблеми.

— Судячи з листів, вона явно не хотіла покидати тебе...

— Варто, тільки не треба зараз проводити розслідування щодо загибелі Меделіни. А Доротеєю я займуся. Вам з Амброзом знадобляться обидва артефакти.

— Нам із тобою.

— Нам із тобою, так. Але за офіційною версією... — у Златановому голосі майнула іронія. — Звісно, всіх ця зміна здивувала, але нічого. День-два піде на те, щоби звірити інформацію і підтвердити Амброзові права.

— Ти що — всерйоз сподіваєшся згодом пояснити суддям, що ритуал недійсний, артефакти недійсні і взагалі дійсне тільки те, що Амброз — твій брат?

— Саме так. А наразі треба, щоби вас щось захищало. Раптом ми не знайдемо справжній артефакт, у вас усе одно буде посада. А в Конгломерату — глава. Усі будуть живі, а за можливістю — ще й щасливі.

— Остерігаєшся Бертока і його погроз? — прямо спитала Варта й піймала себе на думці, що нервово полірує пальцем перстень Меделіни — як раніше робила з медальйоном Тарновецьких. Але тепер він висів на шиї Златана — від самого фіналу Гри.

— Його погрози додають мені сил діяти. Підхльоскують, як колись прокляття. Утім, я відчув вагу своїх помилок, — чех опустив погляд на пошкоджені пальці. — Тому ось тобі маячок, — він торкнувся Вартиної долоні, і її вколола павутина. — Якщо до півночі не вийду на зв'язок, ти знаєш, як мене знайти.

— Я думав, ми вже вирішили всі питання з вами... пане суддя, — Віслав зробив паузу, достатню, щоби «пан суддя» відчув його зверхність.

Проте Златан широко всміхнувся і придушив порив схрестити руки на грудях у захисному жесті. Натомість зробив крок уперед. Світляк не ворухнувся. Він прийшов на зустріч, як і було домовлено, без охоронців. Сірі кам'яні стіни ховали їх від вулиці та зайвих очей.

— Я відкладав ці питання до моменту, коли ми зможемо поспілкуватися на рівних. Пане кандидате, — чех витримав таку ж паузу, а тоді вивільнив павутину, стьобнув нею повітря, мов батогом, і напоровся на щити суперника — вони блиснули на мить, але енергія одразу спружинила вбік. — Чи краще величати вас «празьким дияволом», як тут заведено?

— Тішуся такій славі.

— Тішитися недовго. Ви чудово стерли сліди свого перебування в моєму домі. Утім, Аґата Тарновецька, яку ви вбили, якщо знаєте, вижила. Спершу я думав висунути офіційні звинувачення, але...

— Але не захочете так розпочинати свою кар'єру на новій посаді, — світляк, безумовно, відчув силу, що торкнулася його щитів, і звузив очі.

— Так, я усвідомлюю, що це може затягтись, і ми згаємо час, необхідний для інших, нагальніших справ, пане Віславе. Польське коріння, так?.. — Златан зробив паузу і з шаленим задоволенням дістав із кишені нові, гладенькі, тонкі рукавички судді й натягнув лише одну — на праву руку, бо пов'язка на лівій не дозволяла цього зробити. — Усе-таки нема нічого кращого за індивідуальний пошив!.. Отож, до справи. Ваша сила на мене не подіє, бо я наразі маю аномально багато енергії, якої вам не виснажити, — провадив він, клацаючи пальцями. — Щодо моєї сили — варто перевірити, — Златан стишив голос до погрозливого шепоту і, відкинувши показне звертання на «ви», видушив: — Я планую не залишити на тобі живого місця.

Він помітив, як в очах суперника б'ється підозра. Нехай на кілька секунд, але вдалося похитнути Вартиного вбивцю.

Поки світ сповільнився, Златан відкинув усе, що міг би наказати світлякові «іменем суду». Не час випробовувати силу волі та опір такого сильного мага — можна й програти. Другого шансу на атаку Віслав уже не дасть.

Тож суддя чеський просто стиснув здорову руку в кулак і зацідив світлому кандидатові в голову з криком: «Це тобі за Варту!» Щити суперника розсипалися під тиском часової аномалії. Голова світлого різко навіть для сповільнення часу сіпнулась праворуч і вдарилась об стіну. Посипалася штукатурка, здійнялася курява. Час зірвався вперед. Світляк похитнувся. Шарпнув рукою стіну і роздер долоню. Відступив на кілька кроків назад, але втримався на ногах.

— Я мав би відразу здогадатися, що за твоєю показною інтелігентністю ховається черговий пітьмавий виродок, — прохрипів із навісною усмішкою Віслав, спльовуючи слину і кров.

— Уже не ховається, — вдоволено відказав Златан, відчуваючи, як саднять від удару кісточки пальців. Він не став чекати, доки світляк дасть відсіч.

Варта була зла як чорт: Златан повернувся додому надвечір і «потішив» її обсмаленою раною через усе лице, величезними синцями й вивихнутим ліктем.

— Не думала, що оце такий вигляд повинні мати пафосні й могутні судді, — лаялася вона, вправляючи йому лікоть, що вже напух та почервонів.

— Я віддавав борг, — простогнав Златан, силкуючись усміхнутися.

— Віддав, я так бачу, сповна...

— Так. Плюси недоторканності судді — можна набити пику кому завгодно, і це зійде з рук.

— Їй-богу, та ви гірші, ніж школота!.. Не думаю, що Емек чи Фелікс часто користуються цією можливістю.

— Не турбуйся, за них це роблять інші. А я та мій суперник іще надто молоді, щоби відмовлятися від такого задоволення... — маг обережно поворушив рукою і з полегшенням відкинувся на спинку дивана. — До того ж мені треба було дізнатись якомога більше про силу опонента. Найкраще — побачити її наживо й у дії.

— Про Доротею дізнався, молодий ентузіасте?

— Думаєш, я мав час хоча б видихнути?

— Ну, бити пики — мав, — зауважила Варта, але вирішила припинити суперечку, бо що зроблено — те зроблено. — Тож повтори: завтра на засіданні Конгломерату я заявлю, що в мене є справжній артефакт і ми вже можемо провести ритуал?

— Саме так. А я підтверджу це, — кивнув Златан. — А тепер ходи сюди, нехороша чаклунко. Будемо складати геніальні плани, якими я маю твердий намір ділитися з тобою віднині й назавжди.

— Шановне товариство, іменем суду прошу слова, — Златан, попри мінімум сну, якимсь магічним методом умів зберігати бадьорість. Коли він вийшов до трибуни на засіданні Конгломерату, то видавався ні краплі не втомленим.

Варта сиділа в задніх рядах як «кандидатка на пост Вартової» і відверто позіхала, вислуховуючи звіт польської делегації про поїздку.

— Пошук артефактів, до якого я теж був залучений, дав мені змогу відкрити кілька важливих деталей. Зокрема, щодо хранителів...

Дівчина знайшла поглядом Горачека — батько Лукаша напружився, проте Златан у його бік навіть не дивився і вів далі:

— Одне з відомих умінь хранителів під назвою Архів використовували здавна для того, щоби приховувати інформацію, на яку можуть зазіхати вороги. Приховувати так надійно, що її неможливо знищити в будь-який спосіб. Історія знає численні випадки, коли саме Архів дозволив установити істину в спірних питаннях. Зокрема, дублінський інцидент 1915 року...

— Пане Богуміне, ми тут зібралися не для того, щоби вислуховувати підручники, — пробуркотів польський правлінець, який теребив свій годинник.

— Авжеж, пане Юліуше, — Златан блиснув усмішкою. — Проте я вважаю за потрібне нагадати про таку важливу деталь, перш ніж ми підемо далі. Оскільки, як показує практика, частина нашого товариства забуває про базові постулати чаклунського правління. Отже, Архів — це неспростовний доказ. Чи всі згодні зі мною?

— Так, — пробубонів австрійський суддя. — Такі дані варті довіри.

— Проте витяги з будь-якого Архіву не можна розглядати без контексту, — зауважив Емек, мружачись.