Угорець вів далі:

— Смерть судді Желібора — на руках кровопивць, яких він вистежував зі своїми добрими поплічниками з чеської фракції. На щастя, вони знищили всіх потвор, і тутешній чаклунській спільноті відтепер ніхто не загрожує. Проте у зв'язку з такою жахливою передчасною втратою і з тим, що другий артефакт утоплено у Влтаві нашою чарівною Тарновецькою, Златан Богумін прийняв пропозицію обійняти посаду чеського судді, на якій був затверджений більшістю голосів. Фракція згодна зробити тобі такий подарунок за певну дозу мовчання. Про це вже домовлено.

— Ви не зробите цього зі мною, — процідив крізь зуби Златан.

— Звісно. Ти сам усе зробиш. Інакше ми повернемося до варіанта номер два. Так, Тарновецька? — він посміхнувся до Варти.

— На біса? — спитала вона сторопіло, витісняючи з думок те, що варіант номер два передбачає її негайне вбивство. — Златан на посаді Вартового зможе зробити багато корисного.

— Під твоїми підборами? Ну-ну, Тарновецька. Поговори мені тут. Я заплющував очі під час Гри на ваші порушення, щоби ви принесли темним більшість, — і ви зробили це, браво! А скільки ти, племіннику, просив мене про допомогу в Грі? Я допомагав. Ішов на ризик, а допомагав. Тому зараз твій час виконати обіцянку. Я хочу скористатися своїм правом на твою безумовну поміч зараз. Тікати нікуди, Златеку, скільки б ти на мене не дивився.

— Без Вартових виборів не буде, — втрутилась Варта.

— Все буде, все. Адже...

— Заткнися, Бертоку, — Златан утратив холоднокровний спокій і визвірився на суддю.

Варта відчула поколювання на шкірі від спалаху сили, який хоч і стриманий путами, визрів довкола чеха.

— То ти не розповів їй? — гмикнув угорець. — Про твій план віддати свою посаду Вартового синові Меделіни Богумінової, якщо ти...

— Заткнися, Бертоку.

— Ні, Бертоку, продовжуй, — попросила Варта вимогливо.

— Сила Вартових зазвичай іде по одній гілці роду, — з дивним вдоволенням повідомив угорець. — Але в разі трагедій до неї можуть спробувати долучити когось із близької родини. Найкраще підходять...

— ...позашлюбні діти, — чаклунка згадала недавню розмову зі Златаном.

— Таки тямуща Тарновецька. Молодчинка! Отож, Златан може сміливо ставати суддею, а тобі в напарники ми виділимо ще одного сина Меделіни Богумінової. Не бійся, він нічим не гірший, — хвацький тон судді звучав так гротескно, коли позаду лежав труп Желібора, що чаклунка ледь стримувала лють.

— І хто цей таємничий маг? — тремтячи, спитала вона.

Златан важко підвів погляд на чаклунку і посміхнувся, як перед розстрілом.

— Амброз. Мій молодший брат — Амброз.

Коли пута впали, Вартині руки заніміли на кілька секунд, а потім почали озиватися поколюванням. Вона судомно стиснула павутину, але виснаження останніх двох діб давалося взнаки — сила не слухалась. А якби слухалась...

Чаклунка спідлоба глянула на суддю Бертока. Їй шалено хотілося прибити його поглядом. Але угорець навіть не дивився в її бік. Його увага була сконцентрована на Златанові, котрий щойно погодився виконати свою обіцянку. Вона зобов'язувала його заступити на посаду чеського судді, відмовитися від статусу Вартового, а також віддати свій голос на виборах за угорця. Дівчина розуміла, що останнє і є основним бажанням Бертока.

— Отже, тепер, за вашою легендою, Желібора вбили кровопивці, — просипів Златан. — А кровопивць — чеські правлінці. Які доблесні вояки. Ви з ними вже домовилися? Хто кому доплатив?

— Це не так важливо. Просто вони дізналися, що ви надто зацікавлені в їхній справі, тож довелося швидко щось вирішувати. Фракція хоче, щоби ви не лізли куди не слід, а поза тим — ніхто не бажає вам зла. А тепер їдьмо. Нам треба поспілкуватися про справи насущні. Тут приберуть.

— Пане суддя, прошу вашого вибачення, — процідив крізь зуби чех. — Я провів захопливий час у полоні в кровопивць, мене ледь не закатували до смерті, тож я жахливо хочу возз'єднатися зі своєю подушкою. А потім мушу потрапити до лікарні, щоб мої пальці зібрали докупи й переконалися, що діра в животі не загрожує близьким кінцем життя. Дія відьомського зілля не безкінечна, як і моя здатність до самозцілення.

— Полон у кровопивць, потім полон у чехів? Утрачаєш хватку, Богуміне, — зауважив суддя Берток, і його погляд ковзнув у бік Варти. — Я наполегливо пораджу вам, Тарновецька, згадати, куди ви поділи другий артефакт.

Дівчина не відповіла.

— Ходімо вже, — не озираючись, сказав їй чех і поплентався до виходу з кімнати, яка стала могилою для судді Желібора і всіх Златанових планів на майбутнє.

— Я знав про нього з дитинства, — Златан почав розповідь, обережно добираючи слова. — Графиня розповіла, хоча сама вона люто ненавиділа Амброза і вважала плямою на імені роду. Та для мене це було безцінно — мати когось такого близького по крові! Не знаю, що думала Меделіна, але, мабуть, усвідомлювала після батькової загибелі, що на мене теж чекає такий кінець. І їй хотілося мати ще когось. Справжнього. Того, хто залишиться на цьому світі трохи довше.

— Ти справжній, — заперечила Варта, стираючи з матової руки засохлу кров. Він морщився, поранена рука здригалась. — Але чому це в такій таємниці?

— А ти як думаєш? Позашлюбні діти — не ті, про кого кричать на кожному кроці. Знали лише кілька родичів. Амброза віддали в гарну сім'ю... З якої він потім ушився, але це вже інша історія.

— Трясця... — дівчина опустила вологу й рожеву від крові серветку в миску з водою, а тоді відкинулася назад і дозволила дивану оточити її примарним спокоєм. — Твоя сімейка — той іще подарунок. А тепер саме час сказати: «У мене все продумано. Я знаю, що робити».

— Якщо Амброз мене не вб'є, то вам доведеться-таки пройти той ритуал. А мені — стати суддею. Обіцянка безумовної допомоги зобов'язує. Якщо я її порушу, це зле скінчиться.

— Дай угадаю: смертельно для тебе?

— Неодмінно. І, мабуть, для тебе. Бачила ж Бертока сьогодні. Він ні миті не сумнівався, перш ніж убити Желібора.

— То це кінець гри?

— Хто сказав? — Златан обережно торкнувся її долоні неушкодженою правою рукою, але Варта відсмикнула пальці: їй усе ще не хотілося, щоб чех наближався, коли цього можна уникнути. Хоча бажання знищити Златана поки що не озивалося, чаклунці не хотілося розбудити його.

— Не забудь зв'язатися з Прірвою. Вона, мабуть, уже з'їла себе через твою відсутність, — відповіла дівчина, спостерігаючи за тим, як змінюється обличчя Златана.

— Не тільки я майстер недомовок, так?

— Вона прийшла до мене, коли ти зник...

Варта пригадала ту довгу розмову на кухні, коли слабка чаклунка сиділа навпроти неї, сьорбала чай і розповідала, що її вміння — поглинати силу. А оскільки у фіналі Гри Златанові дісталося набагато більше, ніж він міг витримати, Прірва забирала енергію в нього. Щоденно — процес був довгим і не дуже приємним. Та якщо уникати його, можна дійти до незворотного зриву. А позаяк їм обом іще загрожували зриви через активацію сил Вартових, то Златанові геть не солодко жилося під тиском подвійної загрози.

— Зараз усе вже краще, — просипів він знічено. — Мене незле виснажили останні пригоди. Тож хоч якийсь позитив у цьому всьому.

— Якби ти розповів мені раніше...

— Уже не вийде. Я не хотів, аби ти думала, що твій вчинок у фіналі Гри приніс мені неприємні наслідки.

— Настільки неприємні, що ти розглядав варіант зі своєю смертю?

— Так, — Златан кивнув. — Розумієш, мене переповнювала сила, тіло не могло її прийняти. До всього, і зненацька пробуджена сила Вартового — дві проблеми за раз. Я не був певен, чи зможу виборсатися.

— То тепер проблема лише одна?

— Так. Та я не каюся: після приїзду сюди справді говорив з Амброзом, щоби він спробував себе на мою позицію. Пообіцяв натомість розібратися зі зникненнями. У випадку, якби ці зриви не минулись і я б не мав шансів на одужання...