— Ти ж не підеш на зустріч сам?

— Ні. Ти що. Зі мною тінь. Ще я залишив маячок Амброзові, щоб він не випустив мене з поля зору, — Златанове лице спалахнуло усмішкою. — А ти поки набирайся сил.

Варта усміхнулась у відповідь. Їй подобалося, що він повернувся — впевнений Златан, котрий знає, що робить.

Дівчина врочисто вручила чехові половинку папірця, названого тайнописом, а тоді розповіла, як він працює.

— Це до біса рідкісна річ, нехороша моя, — здивувався маг. — Тішуся, що тобі не довелося продавати душу, аби її отримати.

— Я думаю, що незле мати якийсь зв'язок між нами. Про всяк випадок.

— Про всяк випадок, — Златан склав папірець навпіл, заховав до внутрішньої кишені жилетки й поплескав по ній долонею. — Тепер я готовий до будь-чого! Але якщо загуляю й писатиму тобі непристойні пропозиції, то сміливо ігноруй.

— Само собою. Непристойні пропозиції я приймаю лише наживо, — серйозно відказала дівчина й додала: — Я таки піду до відьом поговорити про ритуал. Не хочу валятися вареником, поки всі щось роблять.

— Тоді по тебе зайде тінь надвечір. Проведе.

— Тільки ніякого Евереста, я тебе прошу, — скривилася Варта.

— Так? Я думав, тоді сподобається побачити знайоме обличчя тут.

— Ні.

— Зрозумів. Ну, я ще попросив Амброза тримати на контролі, що тут діється. Щодо інших гостей, то не турбуйся. Маячків тепер стільки, що навіть вітер не прошмигне всередину непоміченим, — маг швидко дожував тост, стер крихти рукою і рвонув до дверей.

— Златане, я тебе, звичайно, люблю! Але якщо знову кудись щезнеш — тобі капець! — кинула дівчина навздогін, але чех уже грюкнув вхідними дверима.

Варта змусила себе з'їсти все, що приготував Златан, — він постійно наголошував, що на голодний шлунок не повоюєш. А ще вона хотіла наступного разу втілити «я тебе, звісно, люблю» не лише у словесній формі, тож треба було якомога швидше набиратися сил і для цієї щоденної війни, і для більш приємних речей.

Сон не йшов, тож дівчина зрештою перемкнулася на гортання копій книг про Вартових. Доволі нудні хроніки розповідали про участь захисників то в протистояннях магів, то в пригашуванні людських конфліктів, коли ті загрожували чародіям. Описи ігор минулого й «сила демона» викликали у Варти лише зневажливу усмішку. Як і одна доволі кумедна брошурка, яка пафосно оспівувала велич Вартових і їхню силу, що може протистояти однаково темряві та світлу, павутині, крейді й зіллю, а ще майстерно здирає тіні. Про павутину магів, крейду алхіміків та зілля відьом дівчина знала.

«Ти колись чув про те, що Вартові можуть „здирати тіні“?» — написала вона Златанові. Але той не відповів.

Златан подивився на годинник і звірив його з циферблатом на стіні. До зустрічі залишалося ще три хвилини. Сила слухалася, спалахи не розросталися всередині. Головне — втриматися на цій лінії відносного спокою.

Чех подивився на двері. Тихий, закритий зал дорогого ресторану. Чудове місце для вирішення питань. Головне — щоб усі запрошені прийшли.

«Я знаю, що ви робите, і готовий до співпраці. Можемо домовитися про мовчанку, або я зруйную вашу схему».

Прості слова, що змусили тих, хто покриває викрадачів, бодай заворушитись і зважитися на цю зустріч. Златан високо цінував дипломатію, але також знав і про вплив старого доброго шантажу, влучних погроз і кривавих обіцянок. Він планував пустити все це в хід, бо для м'яких методів часу залишалося надто мало.

Маг розминав пальці, приховані потертими рукавичками, і спостерігав за входом, причаївшись біля дверей. Тінь сиділа за столом у другому кінці невеликого залу й косилася на Златана блакитними очима Вартиного львівського знайомого: найкраще використовувати обличчя, яке ніхто тут не знає. До того ж тіні було значно легше обертатися на того, кого вона вже довгий час удавала.

Чех готувався однаковою мірою і до перемовин, і до нападу. Проте був певен: ті, хто стоїть за цією історією, намагатимуться його підкупити. Найлегше взяти когось до спілки, коли йдеться про гроші. Тим паче — він один.

Златан не думав, звісно, що Желібор з'явиться особисто — це було б украй необачно з боку новоспеченого судді. Проте в очікуванні візитерів маг перебирав подумки факти, які поступово об'єднувалися в цілісну картину.

Суддя чеський: світлий маг без особливих обдарувань раптом отримує розкішну посаду, мрію багатьох — хоча під боком є той же Віслав, який двох Желіборів завиграшки нагне. Подейкували, що Віслав цей надто ексцентричний та свавільний, але однаково! Аж тут натомість — посередній за силами суддя, у котрого зненацька береться вплив на фракцію, що висунула його на посаду. І який відверто виступає проти утвердження темних Вартових. Бо Вартові можуть зіпсувати йому прибуткову справу, аякже.

І, напевне, це він дав Віславові добро на вбивство Варти після того, як львівська чаклунка необережно заявила судді про свої знання щодо викрадень. Усе сходилося, все складалося...

Внутрішня темрява вдоволено шкірилась.

Коли двері залу рипнули й від'їхали вбік, тінь та Златан напружилися.

— Доброго дня, — заявив новоприбулий із порога, наближаючись до «Евереста», поки маг причаївся біля дверей. — Я представлятиму власників закладу й уповноважений обговорити з вами всі питання. Звіть мене Лукашем Горачеком.

— А що, твій напарник знову кудись повіявся? — спитав Амброз.

— А що, ти не помітив ще? — огризнулася Варта — візит глави темних застав її зненацька.

Вона досі лежала на дивані й сьорбала відьомські зілля — Брусінка встигла тричі зателефонувати й тоном суворої матері перепитати, чи Вартова випила все, як Вартова чується нині й коли хтось зайде по нове зілля. Вартова почувалася краще, але воліла не сповзати з ліжка без потреби. Амброз розвалився в кріслі навпроти і спрагло окинув поглядом крихти, які залишися після тостів.

— А що, вже по хавчику?

— Бери з холодильника все, що зможеш ум'яти, — відповіла дівчина.

— Слухай, ну я ж не їсти сюди прийшов! — обурився темний маг, але тут-таки перепитав про наявність яєць і часникового соусу. — Я прийшов тебе провідати! — крикнув він за півхвилини, хряскаючи дверцятами шафок на кухні. — Ах, ти ж паскудо! — Хрясь. — Щоб тобі!.. — плюск-плюск-плюск.

— Зруйнуєш Златанову кухню — і він зруйнує тобі життя, — попередила Варта, котра вже помітила трепетне ставлення друга до кухонних баночок-скляночок, смугастих чашок та пляшок, якими він напакував бар.

— Він і так має схожий намір! — озвався Амброз і з'явився в дверях вітальні, тягнучи миску, в якій були несподівано змішані салат, кукурудза і шоколадні подушечки. Умостившись на стільці навпроти Варти, він з ентузіазмом узявся за сніданок чи то обід. Але за кілька секунд його відволікло повідомлення на мобільному.

— А що-об тобі згоріло! — загарчав Амброз, прочитавши повідомлення.

Він утупив погляд в екран і щось шалено клацав великими пальцями.

— Що сталося? — дівчина виповзла з-під пледа і виявила, що, попри запаморочення, може сидіти й не хитатися.

— Аль пише, що Куза кудись зникла, — відповів глава темних. — Це Натчина двоюрідна сестра...

Він зціпив зуби й хитнувся на стільці, небезпечно цілячи головою в стіл.

— Зникла — тобто її викрали ті ваші невловимі?

— Ну або вона загуляла зі своїм світлим. Треба перевірити.

— Ставлю на друге. Амброзе... — пригадала дівчина. — Златан казав мені, що, можливо, за цими викраденнями стоїть світлий суддя.

— І я теж вірив у це. Златек же вміє переконувати, як диявол. Але тепер... чорти б його забрали! Желібор не така скотина, щоб малу Кларінку... — глава темних опанував себе й пояснив уже чітко: — Куза — її по-людськи Кларінкою звуть — дівчина його сина. Звиняй, Вартко, але я тебе залишу. Треба з алхіміками поспілкуватися й Алана смикнути.

— Я розумію. Щасти, — відповіла вона й провела Амброза до виходу.

Тоді потяглася за павутиною і машинально наклала захист на двері. Проте слабкість навалилася навіть після дрібки магії, тож Варта ледь дійшла до дивана, закуталася в плед і знову пірнула в цілющий сон. Вона хотіла би підстрахувати Златана сьогодні, проте розуміла, що не принесе жодної користі, доки не зможе знову міцно тримати свою силу в руках.