— Звичайно! — потвердив Колен. — Ніколя, я вже йду від вас. Я накриватиму стіл.

Колен знову пройшов коридором, проминув передпокій і ступив до їдальні, що правила й за салон, де ясно-блакитний килим і рожево-бежеві стіни звістували відпочинок для ока.

Кімната приблизно в чотири метри завширшки і п’ять — завдовжки двома довгастими вікнами виходила на вулицю Луї Армстронга. Дзеркальні шибки відсувались убік, тож упускали до кімнати весняні пахощі — якщо, звісно, ними повнилася вулиця. Навпроти вікон стояв граційний дубовий стіл. Обабіч столу розмістилися під прямим кутом дві лави, два інші боки займали два стільці з блакитними сап’яновими подушками, що дуже пасували до решти обстави. До меблів цієї кімнати належали, окрім того, низенька довга шафа, де зберігалися платівки, програвач найновітнішої моделі та ще одна шафка, симетрична першій: у ній були рогатки, тарілки, склянки та інше начиння, що його використовують для їжі цивілізовані народи.

Колен розстелив ясно-синій обрус, що барвою перегукувався з килимом. Посеред столу поставив велику вазу — насправді то був слоїк формаліну, в якому два курячі зародки немов удавали сценку з «Трояндового привида» в хореографії Ніжинського. Навколо поставив кілька гілочок мімози з довгими, наче ремінчики, квітами: знайомий йому садівник вивів її, схрестивши кулястоквітну мімозу з Петровими батогами, що ними часто шмагають школярів за непослух. Для кожного Колен поклав дві тарілки з білої порцеляни, помережаної золотавими прожилками, і прибор з неіржавної сталі з ажурними ручками, всередині яких, укладені між двома шарами плексигласу, зичили щастя опудала сонечок. Поряд Колен поставив кришталеві келишки і серветки, складені мов тіара, — це складання забрало трохи часу. Тільки-но він скінчив готування, як дзвінок відскочив від стіни й попередив про Шиків прихід.

Колен розправив скатертину й рушив відчиняти.

— Як ся маєш? — запитав його Шик.

— А ти? — відповів Колен. — Скидай плаща і піди поглянь, що зварив Ніколя.

— Це твій новий куховар?

— Так, — мовив Колен. — Я виміняв його в тітки на старого й за кіло бельгійської кави.

— І що, смачно готує?

— Здається, в куховарстві він тямить. Це учень Гуффе.

— Людини зі скрині? — спитав переляканий Шик, і його невеличкі чорні вуса трагічно обвисли.

— Ні, хлопчику, Жуля Гуффе, славетного куховара.

— А! Ти ж бо знаєш, я, — мовив Шик, — окрім Жана Соля Партра, майже нічого не читаю.

Шик подався за Коленом по вимощеному плитками коридору, погладив мишку і поклав, проходячи, кілька сонячних крапелинок собі до запальнички.

— Ніколя, — сказав, увіходячи, Колен, — познайомтеся: це мій приятель Шик.

— Добридень, пане, — привітався Ніколя.

— Добридень, Ніколя, — відповів Шик. — У вас часом нема небоги на ім’я Аліса?

— Є, пане, — відповів Ніколя, — і, до речі, якщо панове дозволять мені на такий коментар, досить гарненька.

— Вона дуже схожа на вас, — казав далі Шик, — хоча з боку бюста є певна різниця.

— Бачите, я досить широкий у плечах, — пояснив Ніколя, — а вона, якщо пан дозволить мені на таке уточнення, більше розвинена в перпендикулярному напрямі.

— Що ж, — промовив Колен, — тоді ми майже родичі. А ви, Ніколя, навіть не казали мені, що у вас є небога.

— Пане, моя сестра зійшла на манівці, — відказав Ніколя. — Вона студіювала філософію. А це така річ, що нею не люблять похвалятись у родинах, які пишаються своїми традиціями.

— Е… — завагався Колен, — гадаю, ви маєте рацію. Хай там як, а я вас розумію. Ну а тепер покажіть нам цей паштет із вуграми.

— Відкривати зараз піч було б необачно, — попередив Ніколя. — Адже може статися висихання страви через доступ повітря, не такого багатого на пару, як повітря, що міститься в печі.

— Як на мене, — докинув Шик, — нехай буде сюрприз і страву я побачу вже на столі.

— Пане, вашу думку можна тільки схвалити, — сказав Ніколя. — Чи пан буде такий ласкавий дозволити мені далі провадити роботу?

— Ніколя, працюйте, будь ласка.

Ніколя взявся до діла: викладав із формочок холодець, зроблений з філе морського язика й перекладений скибочками трюфелів — це мала бути рибна перекуска. Колен і Шик вийшли з кухні.

— Ти не хочеш аперитиву? — запитав Колен. — Мій піаноктейль уже готовий, ти можеш випробувати його.

— Невже він працює? — вразився Шик.

— Чудово працює. Я ледве що спромігся довести його до пуття, але результат перевершив усі мої сподівання. Я отримав, програвши «Black and Tan Fantasy», справді приголомшливу суміш.

— А який у нього принцип дії?

— До кожної ноти, — пояснював Колен, — я підібрав відповідник — якийсь алкогольний напій, лікер або пахучу речовину. Педаль для приглушення струн відповідає сколоченому яйцю, педаль для послаблення звуку — шматочкові криги. Для зельтерської води потрібна трель на високому регістрі. Кількість речовин прямо пропорційна тривалості звуків. Шістдесят четверта відповідає одній шістнадцятій певного обсягу, четвертна — одиниці обсягу, ціла нота — чотирьом одиницям. Якщо грати повільну мелодію, система регістрів працює таким робом, щоб збільшувалась не доза, — інакше коктейлю буде забагато, — а вміст алкоголю. Залежно від тривалості мелодії можна за бажанням змінювати обсяг одиниці, зменшивши його, приміром, у сто разів, щоб отримати напій, який ураховував би всі гармонії з допомогою додаткового регулювання.

— Щось дуже складно, — зауважив Шик.

— Усе це здійснюється через електричні контакти й реле. Не казатиму тобі про подробиці, бо ти й сам те знаєш. Окрім того, бездоганно грає й саме піаніно!

— Дива, та й годі! — промовив Шик.

— Тут є, щоправда, одна прикра річ, — додав Колен, — то педаль для приглушення струн, що видає сколочене яйце. Я мусив установити окремий пусковий механізм, бо коли грати якийсь фрагмент дуже «hot», до коктейлю падають шматочки омлету і пити його не дуже приємно. Я це все ще відрегулюю. Поки що слід тільки пам’ятати про цей гандж. А для сметани слугує нота соль у низькій октаві.

— Я зараз приготую коктейль на мелодію «Loveless Love», — мовив Шик. — Буде, мабуть, щось неймовірне.

— Піаноктейль поки що в комірчині, де я влаштував майстерню, бо захисні щитки ще не прикручені. Ходімо. Для початку я відрегулюю його на два коктейлі десь по двісті грамів.

Шик сів за інструмент. Коли він дограв мелодію, частина передньої панелі, сухо клацнувши, опустилась і показався рядочок склянок. Дві з них були по вінця виповнені апетитною сумішшю.

— Боюсь, — проказав Колен. — Ти одного разу сфальшивив. На щастя, це не порушило гармонії.

— Невже тут і гармонія впливає? — здивувався Шик.

— Не завжди, — відповів Колен. — Це було б надто складно. Але певна залежність є. Випивай і ходімо до столу.

— Цей паштет із вуграми просто чудовий, — вихваляв страву Шик. — Хто тебе напоумив його зготувати?

— Ця ідея виникла в Ніколя, — відповів Колен. — Тут є один вугор — чи, радше, був, — що кожного дня запливав в умивальник по трубі для холодної води.

— Цікаво, — мовив Шик. — І навіщо?

— Він вистромляв голову і спорожняв тюбик зубної пасти, тиснучи на нього зубами. Ніколя вживає тільки американську ананасову пасту, і це, певне, й спокусило рибину.

— А як він зловив її? — спитав Шик.

— Замість пасти він поклав цілий ананас. Коли вугор їв пасту, він міг проковтнути її, а потім сховати голову, але з ананасом ця штука не пройшла, що дужче він тягнув, то глибше його зуби встрявали в ананас. Ніколя…

Колен замовк.

— Що Ніколя? — спитав Шик.

— Вагаюся, чи казати тобі, бо в тебе може пропасти апетит.

— Та кажи, я вже доїдаю.

— Тієї хвилі зайшов Ніколя і лезом відтяв йому голову. Тоді відкрив кран, і звідти вийшла рибина.