Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Ми не виспались, — заскиглив Орр.

— Все це ваша вина, — тоном праведника засудив їх Майло. — Якби ви провели цю ніч у себе в номері, а не з тими аморальними дівицями, то зараз ви б почувалися так само бадьоро, як і я.

— Ти звелів нам іти з ними, — закинув йому Йосаріан. — І в нас не було номера в готелі. Лише ти дістав собі номер у готелі.

— Це теж не моя вина, — зарозуміло заявив Майло. — Звідки я міг знати, що до міста з'їдуться всі скупники турецького гороху?

— Ти це знав, — накинувся на нього Йосаріан. — Тепер ясно, чому ми на Сицилії замість Неаполя. Ти вже, напевно, забив цілий літак своїм клятим турецьким горохом.

— Тссс! — суворо застеріг Майло, кинувши багатозначний погляд у бік Орра. — Пам’ятай про свою місію.

Коли вони прибули на аеродром, щоб летіти на Мальту, бомбовий відсік, задня та хвостова секції літака, а також більша частина секції горішньої турелі були вщерть напаковані мішками з турецьким горохом.

Місія Йосаріана в цій подорожі полягала в тому, щоб не дати Оррові з'ясувати, де Майло купує яйця, хоча Орр був членом Майлового синдикату і, як кожен член синдикату, мав у ньому пай. Його місія була безглуздою, вважав Йосаріан, адже всі знали, що Майло купує яйця на Мальті по сім центів за штуку, а продає їх офіцерським їдальням свого синдикату по п'ять.

— Просто я йому не довіряю, — розмірковував Майло в літаку, кивнувши в бік Орра, котрий вузликом згорнувся на мішках із турецьким горохом, намагаючись заснути. — Я краще купуватиму яйця, коли його немає поряд, щоб він не довідався про мої комерційні секрети. Що тобі ще незрозуміло?

Йосаріан сидів поруч із ним на місці другого пілота.

— Я не розумію, чому ти купуєш яйця на Мальті по сім центів за штуку, а продаєш їх по п'ять.

— Я це роблю заради прибутку.

— Але де тут прибуток? Ти втрачаєш по два центи на кожному яйці.

— Але я маю прибуток — по три з чвертю центи з яйця, коли продаю їх по чотири з чвертю центи мешканцям на Мальті, в яких потім скуповую ці ж яйця по сім центів. Звичайно, прибуток дістаю не я. Прибуток дістає синдикат. І в кожного є свій пай.

Йосаріанові здалося, що він починає дещо розуміти.

— А мешканці, яким ти продаєш яйця по чотири з чвертю центи за штуку, дістають прибуток у два і три чверті цента на штуці, коли перепродують їх тобі назад по сім центів. Правильно? Чому б тобі не продавати яйця безпосередньо самому собі й усунути мешканців, у яких ти їх купуєш?

— Тому що я сам і є тими мешканцями, в яких я купую яйця, — пояснив Майло. — Я маю прибуток по три з чвертю центи на кожній штуці, коли продаю собі яйця, і два і три чверті центи, коли їх викуповую. Загальний прибуток — шість центів з яйця. Я втрачаю тільки по два центи на яйці, коли продаю їх офіцерським їдальням по п'ять центів за штуку, і ось так я й дістаю прибуток — купуючи яйця по сім центів за штуку і продаючи по п’ять. Я плачу тільки по одному центу за штуку на Сицилії.

— На Мальті, — виправив його Йосаріан. — Ти купуєш яйця на Мальті, не на Сицилії.

Майло зневажливо пирхнув.

— Я не на Мальті купую яйця, — зізнався він, і на обличчі в нього майнув вираз прихованої втіхи: це був єдиний випадок, коли Йосаріан помітив, що Майло відійшов від ділової тверезості. — Я купую їх на Сицилії по центу за штуку і таємно переправляю на Мальту по чотири з половиною центи за штуку, для того щоб підняти ціну на яйця до семи центів за штуку, коли на Мальту приїдуть покупці.

— Навіщо люди їздять по яйця на Мальту, коли вони там такі дорогі?

— Тому що завжди так робили.

— Чому вони не їдуть по яйця на Сицилію?

— Тому що ніколи цього не робили.

— Тепер я справді нічого не розумію. Чому б тобі не продавати яйця офіцерським їдальням по сім центів за штуку, а не по п’ять?

— А навіщо тоді я офіцерським їдальням? Будь-хто може купити семицентові яйця по сім центів.

— А чому б їм не оминути тебе і не купити яйця безпосередньо в тебе на Мальті за чотири і чверть центів?

— Тому що я б не продав.

— А чому б не продав?

— Бо тоді не було б такого прибутку. Принаймні так я можу трохи заробити як посередник.

— Значить, ти все таки маєш прибуток, — проголосив Йосаріан.

— Звісно, що так. Але все йде до синдикату. А в ньому кожен має свій пай. Хіба не ясно? Точно те саме відбувається з помідорами-сливками, які я продаю полковникові Каткарту.

— Купуєш, — виправив його Йосаріан. — Ти не продаєш помідори полковнику Каткарту і підполковнику Корну. Ти купуєш для них помідори.

— Ні, продаю, — виправив Майло Йосаріана. — Під вигаданим прізвищем я розпродую помідори на базарах по всій Піанозі, а полковник Каткарт та підполковник Корн під своїми вигаданими прізвищами купують їх у мене по чотири центи за штуку і продають їх наступного дня для синдикату по п’ять центів. Вони вторговують по центу з кожного помідора, а я — по три з половиною, і всі задоволені.

— Усі, крім синдикату, — пирхнув Йосаріан. — Синдикат платить по п'ять центів за кожний помідор, який коштує тобі лише півцента. Яка тут вигода для синдикату?

— Синдикатові вигідно те, що вигідно мені, — пояснив Майло, — тому що кожний має свій пай. І синдикат заручився підтримкою полковника Каткарта й підполковника Корна, і вони дозволяють мені отакі польоти. За п’ятнадцять хвилин, коли ми сядемо в Палермо, ти побачиш, скільки на цьому можна заробити.

— На Мальті, — виправив його Йосаріан. — Зараз ми летимо до Мальти, а не в Палермо.

— Ні, ми летимо до Палермо, — відповів Майло. — В Палермо на мене чекає експортер цикорію, з яким я маю коротко перебалакати про відправку до Берна підпліснявілих грибів.

— Майле, як тобі це вдається? — зареготав Йосаріан, сповнений подиву й захвату. — В маршрутній карті ти вказуєш один пункт, а летиш у якийсь інший. Невже диспетчери ні разу не зчинили ґвалту?

— Усі вони члени синдикату, — сказав Майло. — І всі вони розуміють: що добре для синдикату, те добре для країни, заради цього Семмі і біжить[32]. Усі диспетчери мають свій пай, і тому вони завжди мусять працювати на благо синдикату.

— І в мене є пай?

— У кожного є пай.

— І в Орра є пай?

— У кожного є пай.

— А в Голодного Джо? В нього також є?

— У кожного є пай.

— Ну, хай мені грець, — задумливо мовив Йосаріан, якого вперше глибоко вразила ідея про паї.

Майло повернувся до нього з лукавим блиском в очах.

— У мене є надійний план, як ошукати наш федеральний уряд на шість тисяч доларів. Ми з тобою можемо заробити по три тисячі, нічим не ризикуючи. Хочеш?

— Ні.

Майло глянув на Йосаріана, глибоко зворушений.

— Ось це мені в тобі й подобається, — вигукнув він, — Ти чесний! З усіх, кого я знаю, ти єдиний, кому я можу по-справжньому довіритися. Саме тому я сподіваюся, що ти постараєшся трохи більше мені допомагати. Вчора в Катанії я дуже засмутився, коли ти втік із цими двома шльондрами.

Йосаріан вирячився на Майла із глузливим здивуванням.

— Майле, ти сам наказав мені піти з ними. Ти забув?

— Це не моя вина, — відповів Майло з гідністю. — Я мусив якось позбутися Орра, коли ми дістались до міста. В Палермо все буде інакше. Я хочу, щоб ви поїхали до дівчат відразу з аеропорту, тільки-но ми сядемо.

— З якими дівчатами?

— Я заздалегідь зв’язався по радіо з Палермо і домовився з чотирирічним звідником, що він приведе двох восьмилітніх незайманих напівіспанок. Він буде чекати з ними в лімузині в аеропорту. Сідайте до них, як тільки ми вийдемо з літака.

— Нічого не вийде, — відказав Йосаріан, киваючи головою. — Я піду лише в одне місце — спати.

Майло посинів від обурення, і його тонкий довгий ніс, мов блідий пломінчик свічки, судомно затріпотів поміж чорними бровами й нерівними рудими вусиками.

— Йосаріане, пам’ятай про свою місію, — нагадав він благоговійно.

— До дідька мою місію, — байдуже відповів Йосаріан. — І до дідька синдикат, навіть якщо я маю в ньому пай. І не хочу ніяких незайманих восьмиліток, навіть якщо вони напівіспанки.

вернуться

32

Алюзія на роман Бада Шулберга «What Makes Sammy Run?» (1941).

60
{"b":"596382","o":1}