Добз був найгіршим пілотом у цілому світі, і він про це знав: ходяча руїна зрілого молодого чоловіка, він безперервно силкувався переконати начальство, що більше не здатний пілотувати літак. Ніхто з його начальства не хотів нічого слухати, і того дня, коли норму бойових вильотів було піднято до шістдесяти, він прокрався до Йосаріанового намету, поки Орр вийшов по сальники, і виклав свій план замаху на полковника Каткарта. Він потребував підтримки Йосаріана.
— Ти хочеш, щоб ми його холоднокровно вбили? — запротестував Йосаріан.
— Саме так, — погодився Добз з оптимістичною усмішкою, підбадьорений, що Йосаріан так швидко схопив ситуацію. — Ми пристрелимо його з люґера, якого я привіз із Сицилії, ніхто про нього не знає.
— Боюсь, я не зможу цього зробити, — дійшов висновку Йосаріан, подумки зваживши ідею.
Добз здивувався.
— А чому ні?
— Послухай, для мене не буде більшої радості, коли цей сучий син скрутить собі шию, загине у катастрофі або коли довідаюся, що хтось інший його пристрелив. Та, боюся, сам я не можу його вбити.
— А він би тебе не пожалів, — переконував Добз. — Насправді ти сам казав, що він нас вбиває, змушуючи стільки часу літати в бій.
— Але я не можу так повестися з ним. Гадаю, він також має право на життя.
— Ні, не має, поки краде наше з тобою право на життя. Що з тобою не так?—дивувався Добз. — Колись ти те саме доводив Клевінджеру. І дивись, що з ним трапилось. Просто в хмарі.
— Перестань кричати, чуєш? — шикнув на нього Йосаріан.
— Я не кричу! — Добз закричав ще голосніше, обличчя його розчервонілось від бунтівного запалу. З очей і носа текло, на тремтячій нижній губі пінились краплі слини. — В полку була вже майже сотня хлопців, які відлітали свої п'ятдесят п'ять завдань, коли він підняв норму до шістдесяти. Принаймні близько сотні таких, як ти, кому лишалось по кілька вильотів. Він усіх нас повбиває, якщо ми його не зупинимо. Нам треба першим його вбити.
Йосаріан невиразно кивнув, нічого не обіцяючи.
— Думаєш, нам це зійде з рук?
— Я все продумав. Я...
— Перестань кричати, заради Бога!
— Я не кричу. Я все...
— Ти перестанеш кричати?!
— Я все продумав, — прошепотів Добз, ухопившись за край койки Орра, аж побіліли пальці, щоб не розмахувати руками. — У четвер вранці, коли він повертатиметься з тієї своєї клятої ферми у горах, я непомітно підкрадуся лісом до того крутого повороту на дорозі і сховаюся в кущах. Там він мусить сповільнити хід, а я зможу бачити дорогу в обидва боки і переконатися, що поблизу нікого немає. Коли побачу, що він під'їжджає, я зіштовхну на дорогу велику колоду, і він пригальмує джип. Тоді я вийду з кущів зі своїм люґером і стрілятиму йому в голову, поки не вб’ю. Потім закопаю пістолет, повернуся тим самим лісом до ескадрильї і піду собі по справах, як будь-хто інший. Що тут може піти не так?
Йосаріан уважно слідкував за кожним кроком операції.
— А я тут до чого? — спитав він здивовано.
— Без тебе я не зможу, — пояснив Добз. — Мені потрібно, щоб ти мені сказав «вперед».
Йосаріан не вірив своїм вухам.
— Це все, що ти від мене очікуєш? Просто, щоб я сказав «вперед»?
— Це все, що мені від тебе треба, — відповів Добз. — Просто скажи мені «вперед», і післязавтра я сам виб’ю йому мізки, — від збудження він говорив дедалі швидше і голосніше. — Я би і підполковникові Корну прострелив голову, якщо ми вже за це взялися, але, якщо ти не проти, майора Денбі я би помилував. Потім я пристрелив би Еплбі і Гавермеєра, а вбивши Еплбі і Гавермеєра, я би порішив ще й Маквота.
— Маквота? — зойкнув Йосаріан, мало не підстрибнувши від жаху. — Маквот — мій друг. Чим тобі не вгодив Маквот?
— Не знаю, — зніяковіло зізнався Добз. — Просто я подумав, якщо вбиваємо Еплбі і Гавермеєра, заодно можемо вбити і Маквота. Чи ти не хочеш убивати Маквота?
Йосаріан зайняв тверду позицію.
— Послухай, можливо, я ще пристану на це, але тільки якщо припиниш горлати на весь острів і якщо обмежишся вбивством полковника Каткарта. А якщо ти збираєшся влаштувати тут різанину, то про мене забудь.
— Ну добре, добре, — Добз намагався заспокоїти його. — Тільки полковника Каткарта. Убити його? Скажи мені «вперед».
Йосаріан похитав головою.
— Боюся, я не зможу сказати тобі «вперед».
Добз заметушився.
— Я готовий піти на компроміс, — пристрасно благав він. — Не мусиш мені казати «вперед». Просто скажи, що це добра ідея. Згода? Це добра ідея?
Йосаріан знову похитав головою.
— Це була би прекрасна ідея, коли б ти пішов і зробив усе, не кажучи мені ні півслова. А тепер уже пізно. Боюся, я тобі нічого не скажу. Трохи зачекай. Може, я ще передумаю.
— Тоді вже справді буде запізно.
Йосаріан знову похитав головою. Добз був розчарований. Він посидів трохи з присоромленим виглядом, потім раптом зірвався на ноги і вискочив з намету з наміром влаштувати ще один бурхливий наїзд на Дока Деніку, щоб той списав його на землю, а дорогою перекинув Йосаріанів умивальник, зачепивши стегном, і спіткнувся об бензопровід до грубки, яку все ще монтував Орр. Добз скажено розмахував руками, але Док Деніка відповів на цей напад низкою нетерплячих кивків і відіслав Добза до санчастини, порадивши описати свої симптоми Ґасу і Весу, а ті, щойно він заговорив, намастили йому ясна фіолетовим розчином. Пальці на ногах вони також пофарбували, і коли він знову розтулив рота, щоб поскаржитися, запхали йому до горла таблетку проносного і випровадили геть.
Добз був навіть у гіршій формі, ніж Голодний Джо, бо той принаймні ще міг літати на бойові завдання, коли його не мучили кошмари. Добзу було майже так само зле, як Орру, який виглядав мов щасливий, низькорослий жайворонок, який несамовито, заразливо хихотів, цокочучи своїми кривими, заячими зубами, і якого відрядили у відпустку разом з Майлом та Йосаріаном злітати по яйця до Каїра, де замість яєць Майло купив бавовну, а на світанку вилетів на Стамбул літаком, набитим по самі кулеметні турелі екзотичними павуками та недозрілими червоними бананами. Орр був одним із найпростодушніших і найсимпатичніших диваків, яких Йосаріан зустрічав у своєму житті. У нього було грубувате, набрякле обличчя зі світло-карими очима, що поблискували з глибоких западин, мов пара мармурових кульок, і густе, хвилясте, рябе волосся, що здіймалося над маківкою, мов напомаджений наметик. Щоразу як Орр вилітав на завдання, він падав у море або повертався на одному моторі, і коли вони вилетіли до Неаполя і приземлились на Сицилії, він, мов навіжений, почав шарпати Йосаріана за рукав, побачивши шахраюватого десятирічного звідника з сигарою в роті і двома дванадцятирічними незайманими сестричками, що чекали на них у місті біля готелю, в якому кімната була лише для Майла. Йосаріан різко відсахнувся від Орра, стурбовано і спантеличено втупившись у вулкан Етну, що опинився на місці Везувію, і дивуючись, чому вони на Сицилії замість Неаполя, а охоплений хіттю Орр, хихочучи і затинаючись, благав Йосаріана піти разом з ним за шахраюватим десятилітнім звідником до його дванадцятилітніх незайманих сестричок, які виявились не зовсім незайманими і не зовсім сестрами, бо насправді їм було тільки двадцять вісім.
— Іди з ним, — коротко наказав Майло Йосаріанові. — Пам’ятай про свою місію.
— Гаразд, — зітхнувши, погодився Йосаріан, пам’ятаючи про свою місію. — Але принаймні дозволь мені спочатку знайти номер у готелі, щоб я потім як слід виспався.
— Ти добре виспишся з дівчатами, — відповів Майло з тим самим загадковим виглядом. — Пам’ятай про свою місію.
Та виспатися їм взагалі не вдалося, бо Йосаріан та Орр опинились у двоспальному ліжку, затиснуті між двома дванадцятирічними двадцятивосьмирічними проститутками, які виявилися липкими й ожирілими і які цілу ніч постійно будили їх і просили помінятись партнерками. Невдовзі Йосаріанове сприйняття реальності настільки затуманилось, що він не звернув уваги на бежевий тюрбан на голові причепливої гладухи, якого вона не знімала аж до наступного ранку, коли шахраюватий десятирічний звідник з гаванською сигарою в зубах, грубо збиткуючись, зірвав його на очах у всіх, виставивши на показ у яскравому промінні сицилійського сонця її шокуючий, потворний і лисий череп. Мстиві сусіди наголо обстригли її за те, що вона спала з німцями. Дівчина ображено заверещала і кинулася перевальцем за шахраюватим десятирічним звідником, її бридкий, блідий, зневажений скальп недоладно гойдався вгору-вниз довкола химерної темної бородавки її обличчя, як щось вибілене й непристойне. Йосаріан ніколи не бачив нічого голішого. Звідник крутив тюрбаном на пальці, як трофеєм, відскакуючи на кілька дюймів від її простягнутих долонь, і мордував її, бігаючи колами по площі, переповненій людьми, що заходились реготом і тицяли пальцями на Йосаріана, як на посміховище, і тут підійшов Майло з виразом похмурого поспіху і докірливо скривив губи, побачивши таку соромітну й легковажну сцену. Майло наполіг, щоб вони негайно летіли на Мальту.
