Тоді мені здалося — все, проїхали, вони розібралися. Рудик відірвався за все, в тому числі — за баскетбол. Як виявилося дуже скоро, я помилився.

Наступним, третім уроком у той день, стояла біологія. Улюблений предмет Вови Рудика.

Я й без того вчителів наших не любив. А десь класу з п'ятого почав розуміти: особливо я їх ненавиджу щороку в самому кінці травня. Коли вже і так усе ясно з довбаними оцінками за рік.

Таким як ми, скажімо, стопудово «трійки» натягнуть. Особливо по закінченні восьмого класу. Про всіх інших так само зрозуміло. Не буває так, що на початку навчального року якісь довбак чи довбачка знали математику чи мову на «три», а до кінця року завдяки старанням наших прєподів набули знань аж до «четвірки», не кажучи вже про «п’ять балів». Дурний як був дурним, так дурним і залишиться. А розумний дурнішим не стане, хіба його Вова Рудик так по голові стукне від нема чого робити, що розум із тієї голови на хрін вилетить.

Раз усім усе відомо — то для чого вимахуватися і на повному серйозі уроки проводити, морочити всіх і себе разом із нами. Що змінить останній тиждень у школі для тих, хто піде в «бурсу» і тих, хто перейде в дев'ятий клас? Нічогісінько. Ну й порозпускали б народ. Он яка погода: травка зеленіє, сонечко блищить, індійський фільм новий крутять від сьогодні…

Так ні: нате вам повтор пройденого матеріалу!

Наша біологиня сама винна. Хоча навряд чи знає, в чому.

А я вам зараз розкажу. Перевернуся на спину, заплющу очі — так довбешка менше гуде — і розкажу.

У вчительки самої настрій того дня, як писав наш поет Козоріз, весняним був.

Зайшла — аж світиться. Причому в прямому і переносному значенні. Либа від вуха до вуха, зачіска нова, і плаття таке… ну, як вам сказати… Травневе, одним словом. Підійшла до вікна, кватирку прочинила — мені аж дихати нічим стало. Така ситуйовина, наче повітря все з класу викачали.

Просвічується в неї те плаття, гадом буду!

Не я один це помітив, але, здається, я один витріщився. Бо раптом відчув, як на мене хтось зирить, перевів погляд — точно: Арутюнов просто на мене дивиться. Одну руку в кулак стиснув, розчепіреною долонею іншої по тому кулакові ляпає. Поруч Рудик — нічого не робить, мовчки свердлить мене недобрим поглядом. Я швидко відвертаюся до Свині, а він, наче на зло — штовхає мене ліктем і головою киває: бач, мовляв, яка цяця.

Довелося легенько ляснути його по маківці.

— Ти чого? — в голосі чується образа.

— Нічого. Сиди тихо.

Свиня знизує плечима, крутить пальцем біля скроні, і раптом — я це помічаю — ловить на собі лихий Рудиків погляд. Відразу втягує голову в плечі й демонстративно відвертається. Мовляв, бачили ми ще й не таке. Подумаєш: труси під платтям окреслились…

— Задуха у вас! — повідомила тим часом Тамара, повертаючись до свого столу. — Треба хоча б трішки весни впустити. Бачите, буяє цвітом за вікном. Козоріз!

— Га? — обережно запитав той.

— Ти, здається, вірші пишеш. Тебе така ось буйна весна на рими не надихає?

— А треба? — так само обережно поцікавився Козоріз.

Запитання відразу потонуло в загальному реготі.

— Чого ви?

— Нічого, Козоріз, нічого, — Тамара махнула рукою, ніби відмахуючись від мухи. — Колись ти все зрозумієш. Усі ви колись усе зрозумієте. І весну, і взагалі… Добре, — вона вмостилася на стільці, поклала перед собою класний журнал, тільки розкривати не поспішала. Напам'ять знає всі наші оцінки. — У нас сьогодні останній урок біології. У п’ятницю його не буде, нема потреби. Все одно він за розкладом шостий, тому, думаю, вас просто відпустять додому. Тому я хочу зараз з'ясувати для себе, в кого є які запитання. Бо оцінки вже стоять. Можу всім оголосити, тільки сюрпризів не буде. Хто як учився, той те й заробив. Давайте, не соромтеся, запитуйте. Мені просто цікаво, кому що лишилося не ясним, — помовчала і додала зовсім щиро. — Як учителю вашому цікаво. Я ж вас чогось таки навчила…

— Навчили, Тамаро Михайлівно! — вголос погодився Рудик, розвернувся напівоберта до класу: — Так, ану давайте — кому що було неясно. Ти, Козоріз, добре засвоїв, де в людини череп, а де — таз?

Хтось реготнув — і раптом наче вдавився своєю смішинкою.

Те, що сталося далі, сталося абсолютно раптово.

Ніхто взагалі не був настроєний на серйозний урок, і так виглядало — пересидимо сорок п’ять хвилин за хіханьками-хаханьками. Навіть ніхто не думав щось розумне від Козоріза почути.

І тим більше ніхто не чекав, що Вітя Стародуб руку підніме.

Тихо стало в класі. Тамара зробила круглі очі, а Стародуб далі тягнув руку, причому навіть трусив нею в повітрі. Нічого собі: вперше за весь час, що Вітя вчився в нашому класі, ми побачили, як він проситься щось сказати.

Чесне слово: мені здалося, що Тамара забула, як його звати. Тому постояла, помовчала — а раптом передумає і опустить руку. Але Вітя далі тримав праву руку вгору, і біологиня здалася:

— Ну, давай…

Стародуб неквапом підвівся зі свого місця на задній парті в кутку. Обсмикнув піджак, кахикнув.

— Я тут не зовсім зрозумів… По темі статевого розмноження…

Я не знаю, чи можливо це, тільки в класі після цього запитання стало ще тихіше. Лише Тамара не мала права довго мовчати, тому проказала:

— У нас не було окремої теми. Оглядовий урок…

— А в підручнику написано.

— Написано, — погодилася Тамара, далі не розуміючи, до чого веде Стародуб. — Г'м, ну гаразд… Що ти там не зрозумів?

— Статеве розмноження — це як?

Думаю, до вас уже дійшло, кого хотів зачепити Стародуб. Для тих, хто ще не вкурив, пояснюю тему популярно, на пальцях.

Це сьогодні від таких запитань вуха молоденьких вчительок не червоніють. Хоча б тому, що тепер діти такі пішли грамотні — куди там твої бджоли! Але навіть якби хтось із них вирішив зарисуватися, показати свою просунутість і щось таке при всіх у вчительки запитати, тепер такі педагоги — кого хочеш словесно опустять, ще й висміють перед класом. Гуморист і сам не радий буде, коли таку тему розвивати почне.

Ви скажете, двадцять років тому в школах на біології проходили статеве розмноження по підручнику. Тому теоретично ця тема забороненою не була і шокувати вчительку не могла. Але ж про людське статеве життя навіть не заїкалися: про собак ішлося, кролів чи свиней, я вже зараз не згадаю. Коротше, не було такого, щоб учителька говорила чи на малюнках показувала, що там у тих кролів і куди.

Десь місяць тому на тій самій біології пацанів із усіх восьмих класів завели до актового залу, а бабів — до хімкабінету, там місця так само багато. Про що дівкам втирали, я точно не скажу, бо не знаю. Але думаю, про те саме, що й нам. Тільки їх вчителька з приводу інтимного життя лікувала, здається — історичка. А до нас прийшов дядько з вусами. Років йому тоді було стільки, скільки мені зараз, десь тридцять п'ять чи може навіть під сорок. Хто він і звідки — не назвався, та потім кілька пацанів із паралельних класів сказали: він із міського шкірвендиспансеру. Сорок п'ять хвилин він вкручував нам про те, що таке статеве життя і чому нам ще рано ним жити. В основному про гігієну говорив: кінці треба кожен вечір мити й труси частіше міняти. Потім пару похабних анекдотів розказав, які всі без нього ще в молодших класах чули, а коли нарешті дзвінок задзвенів, швиденько згріб брошури в «дипломат» і втік, навіть «до побачення» не сказав. Для чого він узагалі приходив, я тоді через власну сопливість не втямив, і вже потім до мене дійшло: це за планом у нас провели роздільний урок статевого виховання.

Набагато цікавіше «Японську кімнату» читати. Зуб даю — до того часу весь наш клас її перечитав, і не тільки наш — вона по школі пройшлася, аркуші аж засмальцьовані.

Ясно, що на подібні теми вголос говорити було не прийнято. І тепер наша Тамарочка, яка, як я собі думаю, в принципі могла за інших обставин і в іншій компанії про такі речі потриндіти, опинилася в досить невигідному для себе становищі. Який варіант не візьми, Стародуб по-любому цей раунд виграє. Він точно все розрахував.