Спокійно, популярно і коротко відповісти йому на явно провокаційне запитання біологиня не могла. Виховання не те. Двадцять років тому в нас усіх було таке виховання: на дитячому майданчику вночі під матюки й портвейн можна, а серед білого дня на уроці біології — ні. В Тамари щоки так червоним запашіли, мені самому на якусь хвилинку соромно стало. Не за неї і не за Стародуба — взагалі за те, що я все це бачу і чую.
Почати скандал означало остаточно обпаскудитися перед усім класом, особливо — перед дівчатками. Тамара всього на вісім років від своїх учениць старша. Кричати щось типу: «Хуліган! Як не соромно! Вийди з класу!» означає себе не поважати. Тим більше, нічого справді хуліганського в запитанні Стародуба не було. Колись до шостого класу вчився з нами такий Олежка Удовиченко. Так він на перерві якось сказав на Людку Суницю «блядь така». З ним усе ясно, його батько з мамкою кілька разів на тиждень один на одного так сварилися. Але Людка хоч і в шостому класі, але вже розуміла суть цього слова. Поскаржилася батькам, вони в неї інженери на оборонному заводі «Прогрес». Ті — за Людку і до директора. Не знаю, чи зробили батьки Удовиченка після розбірок якісь висновки для себе, тільки Олежка спочатку на місяць захворів, а потім у іншу школу перевівся. Причому дуже швидко й оперативно. Я до того це згадав, що вчинок Удовиченка таки справді можна назвати хуліганським. Шестикласник у школі матюкається на шестикласницю — шкандаль реальний. А Стародуб ввічливо і культурно попросив педагога розтлумачити йому про статеве життя: такий розділ у підручнику для восьмого класу є. Маленький, тварин стосується, але ж є! Виходить, якщо Тамара наша Михайлівна підніме бузу, то сама себе підставить.
Проігнорувати поставлене запитання так само не можна. Стародуб, мабуть, готовий до цього. Гадом буду, якщо він не заявить щось типу: «А хочете, я вам розкажу?» 3 нього станеться, йому точно нема чим ризикувати. Тоді Тамарі доведеться з іще скрутнішої ситуації виплутуватися.
Коротше, куди не кинь — усюди клин. Це ще гірше, ніж той випадок у п'ятому класі, коли пацани на уроках паперовими скобками стрілялися. З дротиків скручували маленькі рогатки, присобачували до них тоненьку гумку-«венгерку», виривали аркуші із зошитів і робили «боєкомплекти». До речі, що міцніша скобка, то болючіше б'є. При бажанні можна око, ну, не вибити, ясно, але пошкодити добряче — факт. Так Арутюнов тоді зовсім випадково влучив цією скобкою в лоба француженці. Ось ви не повірите, що таке можливо зробити випадково, але я вам зуб даю — раз на рік подібне трапляється. Цілишся в протилежний бік, а скобка лупить просто в центр лоба вчительці іноземної мови. Арутюнову тоді ще в щоденник червоним записали: «Поведінка незадовільна. На уроці обстріляв учителя».
Так знаєте, Стародуб своїм запитанням щось подібне зробив із біологинею. Навіть гірше, ніж паперовою скобкою чи пластиліновою кулькою з плювачки в лоба їй зарядив. У подібних випадках хоч відразу розумієш, як реагувати. За вухо — і в кабінет до директора.
Та головного я вам ще не сказав: Вітя дивився не на Тамару нашу Михайлівну. Він просто на Вову Рудика витріщився. Так і жер його поглядом.
І Тамара на Рудика відразу глянула. Машинально, так ображені в першу чергу шукають собі заступника. Вова ж у нас не просто староста. Він — і це всім відомо! — ніби як закоханий у біологиню. Принаймні на її уроках із деяких пір, як я вже говорив, у нас повний порядок. Ніяка зараза не писне, а хто писне, отримає від Рудика в дюндель на найближчій перерві.
Думаю, навіть із мого корявого пояснення вам ясно: Стародуб кинув Рудикові відкритий виклик. І за тиждень до того як школа остаточно мала позбутися його, один із найбільш вибухонебезпечних учнів нашої школи нічим не ризикував.
А яким боком усі ці заморочки нас зачепили? Все якось швидко сталося, несподівано. Це я все так докладно і досить плутано пояснюю двадцять років по тому, бо за весь цей час багато про той день думав, тож можу чимало яких речей зрозуміти.
Тоді часу на роздуми ні в кого не було. Навіть Тамара хоча й почервоніла, швидко ситуацію прокачала і знайшла єдиний правильний, на її думку, вихід.
Саме такого розвитку ситуації сподівався Стародуб.
Правда, ні я, ні Заєць зі Свинею, не думали, що справа зайде аж так далеко і вгатить по нас рикошетом.
— Статеве розмноження — це як?
Може — хвилину, може — півхвилини ця важка пауза тяглася, потім біологиня відступила далі, на рятівний простір за вчительським столом, взялася руками за спинку стільця, ніби для того, аби не впасти, ковтнула щось велике й неприємне на смак, і промовила:
— Сядь на місце, Стародуб.
— Чому? Хіба я щось не те спитав? Ви ж самі просили: кому що неясно…
— Думаю, ми потім про це поговоримо, Стародуб.
— Коли це потім? — пауза. — І де?
— Сядь на місце, я сказала. І поводь себе пристойно.
— Хіба я себе непристойно поводжу?
— У цьому класі староста є? Володю, наведи порядок у класі, — схопилася Тамара Михайлівна за свою рятівну паличку.
Рудик, здається, тільки чекав команди. Повільно підвівся, повернувся до Стародуба всім корпусом, їхні погляди зустрілися.
— Тобі неясно сказано? Сядь на місце. Потім із тобою поговорять.
— Хто? Ти?
— А хоч би і я?
— Про статеве життя? 3 тобою? — кутики Вітьчиного рота окреслили посмішку. — Не цікаво з тобою про статеве життя. Хіба практичні заняття…
— ДОСИТЬ! — біологиня з червоної стала раптом зовсім блідою, ляснула по столу класним журналом. — Досить уже, Стародуб! Рудик, ти можеш навести порядок чи мені йти за вашим класним керівником?
— Не треба нам класного керівника, Тамаро Михайлівно, — Вова стиснув кулаки, сперся ними об парту. — Він зараз сам вийде з класу.
— Чого це я буду виходити з класу? Через те, що вчителька не змогла мені по предмету нічого пояснити?
— МЕНІ ЦЕ НАБРИДЛО, РУДИК! — Тамара знову ляснула по столу журналом, цього разу — легше. — Ти можеш навести Б цьому класі порядок чи ні?
— Льогко! Стародуб. сам вийдеш чи тебе вивести?
— Хто мене буде виводити? Ти? Давай!
Тут якась із бабів тихенько ойкнула. Та й ми всі завмерли: лише півгодини тому ці двоє мало не пустили один одному кров у роздягальні, й тепер запросто міг початися матч-реванш. Власне, Стародуб такого реваншу вимагав, і не за шкільним рогом, як це завжди буває, а просто тут, на людях. Він перевіряв Рудика на вошивість, і навіть друзі Вовчикові знали: почати махалово просто тут, у класі, посеред уроку, та ще й перед Тамарою, до якої староста нерівно дихав, вІН не зможе. Очко в нього заграє, хоч би яким крутим він себе не виставляв.
Починати бійку в класі навіть старостам не дозволено. А в цій ситуації Стародуб першим не почне. Не такий Вітька дурний.
Але й Вовчик не без клепки в голові. Довго не думав — знайшов вихід.
— Я тебе виводити не збираюся. Литовченко, Макогон — допоможіть Стародубові вийти з класу. Шо неясно?
Усе ясно.
Рудик просто і легко підставив під удар тих, хто, як я тепер розумію, народився і живе для того, аби постійно бути підставленим під чужі удари.
Ситуація відразу помінялася, причому — не на користь Стародуба. Якщо він дозволить двом із Зоопарку, двом — чого там, як є, так і є! — чмирям торкнутися до себе й вивести себе з класу, він програв. Навіть якщо дуже скоро зустрінеться з Рудиком десь на районі й вони почнуть махатися вже реально, до першої крові. Вітька сильніший за Вовку, коли йдеться про вуличне махалово. Тільки все одно за «понятіями» Стародуб лишиться в програші. Та якщо він почне опиратися нам, це означатиме — він справді зчинив бійку в класі, порушив дисципліну, наслідки для цього умовно засудженого пацана будуть не найкращими. Як не крути, Рудик вийшов із ситуації з вигодою для себе.
А нам що робити?
Не послухати Рудика — нажити собі реального ворога. Бо тут ідеться не про якісь пацанські розбори, тут Рудик перед Тамарою може своє обличчя зронити. А подібні речі не пробачаються. В усякому разі, останній тиждень хоч до школи не ходи. Вона нам, за великим рахунком, давно всралася, ця школа. Тільки ж закінчити її треба, як не крути, нормально.
