Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

І ось на порожній сцені, уквітчаній найкращими лісовими квітами, з’явився молодий Вовчик, строгий і підтягнутий. Стало ще тихіше.

Вовчик відкашлявся і розважливо почав традиційну врочисту промову. Від його гучного голосу кинуло в дрож добру третину присутніх.

— Шановні лісові жителі! Сьогодні у нас всіх, і особисто в мене, незвичайний день: День лісу. Ми святкуємо його, як завжди, в піднесеному настрої, бадьорі й веселі. Ми заслужили на відпочинок, адже ліс наш на сьогодні став зразковим щодо порядку і благоустрою. Особливо мені хочеться відзначити моральне здоров’я нашого багаточисленного колективу. Якщо і траплялись раніше не зовсім здорові явища, як-от хабарництво, приятелізм, то це все уже позаду. Я гадаю, що це назавжди і безповоротно!

Вовчик перечекав, поки вщухнуть оплески, і піднесено заговорив далі:

— Основне покликання наших митців — прославляти ліс і його працьовитих мешканців. На жаль, колишнє керівництво надто мало приділяло уваги мистецьким нахилам деяких громадян, іноді ігнорувало справжні таланти. Ми повинні виправити ці хиби. Я пропоную створити мистецьку раду, яка б вела облік усіх молодих авторів і всіляко підтримувала їх — морально і матеріально. Сподіваюсь, що наступного року наша концертна програма значно збагатиться.

Вовчик білозубо усміхнувся, і всі звірята знову заплескали.

— А зараз, — оголосив він, — ансамбль цвіркунів разом з оркестром під керуванням Шпачка виконає святкову симфонію. Після цього — конкурс на кращу завісу для нашого театру.

І полилась музика. Яка то була музика!

Навдивовижу злагоджено грали на скрипках цвіркуни. А пташиний оркестр не тільки не заглушав їх, а гармонійно зливався з ними в одну прекрасну мелодію, ніжну і сумовиту, мов осінь. Симфонія якраз і була про осінь, про те, як летять невідомо куди на сріблястих павутинках павуки, як порожньо стає в лісі і замість птахів співає, падаючи, листя.

І раптом пробіг прудкий вітерець — і щедро сипнули жолудями дуби, і захиталась калина, скликаючи всіх пташат на червоні ягоди, і дзвінко залускали білочки смачними горішками, і, як з води, поперли гриби… Весело задзюрчав потік, підхоплюючи на льоту листки… Але він дзвенів все тихіше й тихіше…

Музика скінчилась, тільки один цвіркун і далі грав на своїй скрипочці, забувши про все на світі.

Після симфонії — огляд поданих на конкурс завіс. Першою показали завісу борсука Джуми. На ній було зображено властивий його стилю кривавий натюрморт. У всіх лисів і вовків аж слина потекла, але, оскільки молодий Вовчик оголосив себе вегетаріанцем, ця завіса не викликала особливого захоплення.

Другою була завіса щурика Альцеста. Правду кажучи, він не мав сумніву щодо успіху. Численні родичі, мов по команді, почали захоплено пищати. Завіса була сіренька (щурик теж не зраджував своїй манері), навіть квіти на ній були намальовані сірими і чорними мазками. Щурик не вельми старався, бо навіть лиси замовляли йому портрети в сіро-чорній гамі. Він сидів і задоволено скалив дрібні зубки.

Та ось настав найвирішальніший момент у житті Мацька. Коли спустили його завісу, він, хто до того крутився з нетерплячки, тепер зіщулився і заплющив очі.

На мить всі замовкли, втупившись очима в полотнище. Це було щось неймовірне. Звичайно, ви вгадали, що лис намалював свою сонячну галявину, єдину в світі, про яку мріяв довгими зимовими вечорами, яку безперестанку згадував у розмовах з Лялечкою, на якій у хвилини розпачу хотів стати зеленим кущиком.

…Над галявиною щойно зійшло сонце, і краплини роси ще не висохли на пелюстках квіток. Стара липа під золотим промінням, здавалось, радісно тремтіла. А небо, голубе, яким воно буває лише влітку, сяяло ніжними барвами, і легкі хмарки летіли кудись в незбагненну далечину…

— Хто? Хто? — почувся захоплений шепіт.

Лісові жителі ніби вперше вгледіли галявину, повз котру часто пробігали, не звертаючи на неї уваги. Невже їхній ліс такий прекрасний? Невже в ньому, крім грибів, ягід, горіхів і зручних нір, є ще така чарівна галявина, на якій можна просто так сидіти, тішитись життям і ні про що не думати?

— Хто намалював, хто? — голосно закричали всі, крім., звичайно, Джуми і Альцеста.

Лис був водночас і приголомшений, і гордий.

— Вставай! — штовхнула його під бік сестричка Міцька. — Покажись, який ти в нас художник! Хай бачать усі, що належиш до славного лисячого роду.

І лис встав, пішов по вузенькому проході, оглушений вітальними оплесками і вигуками.

— Ось він! Ось він! Мацько! Слава йому! Слава!

А лис стояв на підвищенні, скромно схиливши голову, найчарівніший і найвродливіший лис у цілому світі.

— Слава найкращому художнику лісу! — почув голос Грицька.

— Слава! Слава! — кричали павуки, олені, зайці, світлячки, цвіркуни, лиси, птахи…

З натовпу вийшла граціозна юна лисичка і повісила на шию переможцю вінок з соснового гілля (лавр у їхньому лісі не ріс).

Від хвилювання лис затремтів. Серце його прискорено забилось, такою прекрасною видалась йому ця юна лисичка.

— Хто ти? Як тебе звати? — шепнув Мацько, але серед вітальних вигуків лисичка не почула його захопленого шепоту і відійшла. Лис провів її закоханим поглядом.

— Слава! Слава!

Не знати, скільки тривав би цей тріумф, коли б не з’явився Вовчик. Він щиро привітав переможця і оголосив, що зараз почнеться театральна вистава, в котрій сам він бере участь.

Мацько з вінком на шиї повернувся на своє місце. Родичі ледве не задушили його в обіймах, але він уже не пам’ятав, що з ним діється. Слава і юна красуня затуманили його голову. Він навіть не міг дивитись виставу, котра, безперечно, була дуже цікава і повчальна. Там розповідалось про браконьєра, котрого обдурювали звірі, доки кінець кінцем не вигнали з лісу. Вовчик був там хитрим сміливим вовком, а Заєць грав роль браконьєра. Він, правда, вийшов не дуже зухвалим браконьєром, оскільки перед Вовчиком всі слова вилітали з голови і суфлер аж захрип підказуючи. А коли Вовчик по ходу п’єси гарчав: «Подайте мені цього браконьєра! Зараз я його з’їм! Я голодний, як сотня тигрів!», бідного «браконьєра» ледве випхали на сцену і, відповідно до сценарію, заєць воістину правдиво тремтів. А потім поклявся перед усією чесною громадою більше ніколи не потикатись до лісу з рушницею і дременув зі сцени хтозна-куди, принаймні цієї ночі його ніхто не бачив.

Після вистави почався карнавал. Всі ожили, поодягали свої маски й костюми, і коїлося щось неймовірне. Можна було побачити тигрів, скорпіонів, мавп, білих ведмедів, а також браконьєрів, лісників і туристів. Зчинили шум, гам, вереск… Мацько в цей час марно шукав красуню лисичку, котра, напевно, теж переодягнулась. В цій веремії годі було когось впізнати.

Лис то кружляв з усіма навколо галявини у танку, то бігав поза кущами, шукаючи невловиму лисичку. Він пробував було питати, але ніхто не хотів його навіть вислухати. Лис нарешті не витримав, сів собі подалі від танцюючих. Він ніяк не міг повірити у власне щастя: його визнали художником, до того ж найкращим… І як то буває, він не мав навіть з ким поділитись своєю радістю.

Розділ XVII,

у якому йдеться про велосипед, атомну бомбу і про те, що негарно залишати малих дітей самих у лісі

А що Лялечка? Велосипеда ніхто не крав, просто дід заховав його в малину, а до бідного Михаська даремно чіплялись. Баба ходила перепрошувати, трохи не плакала, але Михасько сказав, що більше ніколи до них не прийде, і теж плакав.

Лялечка ходив набурмосений, не хотів розмовляти ні з бабою, ні з дідом. Велосипед його більше не цікавив. Він тинявся по подвір’ю, пробував сам бавитись, намагався навіть зав’язати дружбу з кошеням і обіцяв йому, що більше не буде тягати за хвіст, але кошеня не захотіло й слухати, втекло.

— Чекай, чекай, я поїду скоро в місто, і ти мене більше не побачиш! — пригрозив йому хлопець.

Ех, коли б оце прийшов лис. Лялечка дуже хотів його бачити. Кожного вечора він даремно виглядав лиса, але той не приходив. Може, він теж образився на Лялечку?

37
{"b":"594862","o":1}