Перший отямився Юро.
— Беріть речі й рушайте до Шварцкольма! Там можна переночувати на сіновалі.
Мірошниченки мовчки повиходили з кімнати.
Вони знали: Майстер не доживе до ранку, загине опівночі, а млин щезне в полум'ї.
Мертен потиснув Крабатові руку.
— Нарешті Тонда, Міхал та інші відомщені.
Крабат не міг і слова сказати. Наче закляк.
Канторка обняла його за плечі, вкрила своєю теплою вовняною хусткою.
— Ходімо, Крабате!
Вона повела його з млина. Ось вони вже минули Козельбрух, попрямували до села.
— Як це тобі далося? — спитав її Крабат, побачивши між деревами вогні Шварцкольма. — Як ти знайшла мене серед хлопців?
— Я відчула твій страх… Страх за мене!
Коли вони підходили до села, з неба посіявся дрібненький, м'який сніг. Наче біле-біле борошно з великого густого сита!