— Ну-ну, ще помреш мені тут! Що з тобою? Ще декілька хвилин тому ти з'явився сюди такий бадьорий?! — він пролетів перед старійшиною, заглянувши йому глибоко в очі. — Ти… ти що замислив, стара потворо?! — гаркнув він і послав могутній розряд у Максімуса, який, на щастя, тільки злегка пропалив старійшині одяг.

— Мій юний Хранителю, — швидко заговорив дід Максим, — як тільки я впаду бездиханний, ця гидка, але не така вже й могутня істота, що зветься Аріхандрусом, матиме більше сили над тобою. Ілларіус сам з ним не впорається. Він зможе читати твої думки. — Старійшина тяжко перевів подих і продовжив: — Але пам'ятай: ти — сильніший за нього, тому йому й потрібен…

— Ти… ти, старий негіднику!!! — Володар аж посірів від злості, його тіло дедалі частіше перетинали енергетичні спалахи. Аріхандрус зрозумів, хто створював щит довкола Маркуса Великого. Він затрусив руками у повітрі і звідусіль стало сипатися каміння і уламки скелі, які, досягаючи дна вулкану, розбивалися на порох, налітаючи на невидимий захисний купол, що накривав континентальців.

— Він спробує тебе переконати, він обіцятиме тобі казна-що, — говорив дід Максим, а сам думав про слова Мудрого Пророка: «Максімусе, пам'ятай: Дитя Зеленоводдя Маркус Великий сам повинен збагнути істину!

Вибір за ним, навіть ціною існування нашої цивілізації! Навіть якщо це йому скаже Аріхандрус!»— Повір мені, хлопче, це не принесе тобі щастя.

— Що? — крикнув Маркус. — Я не розумію, про що ви говорите!

— Все, Дитя моє, — він впав на коліно і тяжко завалився на спину. Його прекрасні сині очі дивилися в небо, у якому з'явилося північне сяйво, що знаменувало вступ у «діалог» всіх мегаполісів, усього Зеленоводдя. — «Концерт» почався. Я встиг… — і його обличчя осяяла блаженна усмішка.

Віолліна і Марк, які схилилися над ним, тяжко зітхнули. Дівчинка розридалася і впала на Максімуса, вкривши його своїм світлим хвилястим волоссям, мов покривалом. А за якусь мить тіло старійшини ніби розчинилося у повітрі, перетворившись на хмаринку сяючого пилу, який піднявся у небо…

Марк підвівся і відчув, як щось боляче вдарило його у спину. Захисний купол зник. Отже, Максімус казав правду, хоча Марк і не сумнівався у його словах.

— Ну що ж, мій вірний Максімус виконав завдання до кінця, — майже переможно вимовив хитрий Аріхандрус. — Твої очі кажуть, мій сину, що ти вже все зрозумів!

— Не називай мене так! — стиснувши кулаки, відрізав Маркус Великий.

— Чому? — розплився у вдоволеній білозубій усмішці Володар. — Це ж правда: я — твій батько! Ти хіба лише цього не збагнув, — лукавив він.

Марк мовчав. Він здогадався про це ще тоді, коли побачив перстень на його руці, якою Аріхандрус скинув капюшон з голови і необережно зачепив кристал-цирконіт на шиї. А підтвердив це Володар тоді, коли назвав його «Марчиком».

— Він бреше! — раптом несподівано для себе випалив Тлустик, який разом з Ілларіусом і Віолліною ховалися під розкритими крилами Цезаря, який захищав їх від тебердів, що їх оточили.

— Замовкни, нікчемо! — гаркнув Аріхандрус і одним тільки поглядом накрив їх звуконепроникним куполом. — Марчику, якщо ти думаєш, що я хочу тебе вбити, то ти помиляєшся, — звернувся він єлейним голосом до сина.

— Я так не думаю, і ти це знаєш, — відповів Марк. — Я взагалі не розумію, чого тобі треба від мене.

— Нічого, синочку. Що ж може хотіти батько від свого сина?! Я тільки мрію про те, щоб ти став не гіршим за мене, — і він хитро примружив очі.

— Не гіршим! Куди мені! Паскуднішої істоти, ніж ти, я ще не зустрічав, — люто випалив Марк.

— О-о, ти так думаєш? — він заглянув в очі Маркові, перелетівши перед ним на інший бік. — Дивись-но, що я тобі покажу.

Він перекрутився, як дзиґа, і довкола них з Маркусом виникло голографічне зображення чужого світу.

Скрізь на поверхні з піску лежали жовті півкулі, з яких виходили схожі на людей істоти і весело махали Маркові руками.

— Це планета Алькатрон, — пояснив задоволений Маркусовою реакцією Аріхандрус. — Вона обертається навколо Проксіми Центавра, однієї з найближчих до нас зірки.

— Але ж вважається, що навколо цієї зірки немає планет, — заперечив Марк. — Найближчі поселення можуть бути лише у Туманності Андромеди.

— Дурниці! Це під кутом зору Землі їх немає, а ми там правимо вже сто зеленоводських років. І як бачиш, алькатронці повністю задоволені моїм керуванням, — і не давши Маркові часу на запитання, продовжив: — А щодо Андромеди, то і там мені належить не один світ…

І він почав демонструвати одну за одною щасливі і прекрасні картинки з життя невідомих планет: чи то був чудернацький підводний світ планети-океану, чи мерехтливі зображення вертикальних світів, — усюди Марк бачив усміхнені обличчя, які радісно на нього дивилися…

— Ти міг би стати моїм законним спадкоємцем, — смакуючи кожне слово, вкрадливо промовляв Аріхандрус. — Тільки скажи «так».

— Але… чому… — Марк хотів запитати, чому він не чує звуку, та враз згадав слова Мудрого Пророка: «Відкрий свою душу!» Марк заплющив очі і почув… почув! Ні, не сміх і пісні, а стогін, шелест суховію і плач землі. Це була його рідна планета у різних вимірах, чиї картинки з минулого щасливого життя продемонстрував Аріхандрус. Отже, він нахабно брехав!

Марк розплющив очі і спалахнув гнівом. Його руки стиснулися у кулаки, обличчя порожевіло, і від нього пішов такий потужний енергетичний потік…

Аріхандрус відразу зрозумів, що хитрий задум провалився, і зачаївся. Адже Дитя Зеленоводдя, хоч і було його біологічним сином, та його душа і прагнення були поза владою Володаря.

— Ти мене не обдуриш! Ти — підступний, жорстокий і хворий теберд. Тебе треба знищити так само, як ти знищив усі ці світи. Твоє кволе тіло більше не в стані тримати у собі таке зло, — схвильовано заговорив Маркус Великий.

— То вбий мене! — змінив тактику Аріхандрус. Він і справді дедалі більше сірів, і його тіло здригалося в енергетичних конвульсіях. Було видно, що він стрімко втрачає енергію і силу. Позитивно налаштоване Зеленоводдя гасило вогонь його життя.

— Я дуже страждаю, синку! Допоможи, вбий мене!

— Ти ВЖЕ мертвий, чудовисько! — кинув Марк, ледь стримуючи себе від нападу.

— Сину мій, Марчику! — раптом звернувся він до Марка таким близьким і рідним голосом, що Марк здригнувся, а Аріхандрус впав на землю, як підкошений. Він простягнув до Марка руку з перснем, наче благаючи про допомогу.

Маркус інстинктивно кинувся до Аріхандруса. Упав на коліно і поклав на нього голову батька. Аріхандрус ще більше посірів, і його тіло знову перетнула енергетична блискавка.

— Ти бачиш мої муки… Допоможи мені, синку! — почав благати цей недавно могутній чоловік. — Вбий мене, дитино!

Марк був приголомшений. Ще декілька секунд тому він був готовий розірвати його на шматки. Але зараз, коли той став такий безсилий…

— Заради нас, заради Зеленоводдя і Ліллеани! Синку! Пророцтво мусить здійснитися! — раптом вигукнув він і знесилено впав Маркові на руки.

Марк аж здригнувся від несподіванки. Він чув, як уповільнюється його пульс… І тієї ж миті побачив, як від батькового тіла наче відділилася сіра з зеленими прожилками субстанція…

— Маркусе, не роби цього! Не помилися, — зовсім кволим голосом прошепотів Аріхандрус. Та наступної миті сіре марево повернулося у тіло, і він простогнав: — Допоможи мені, сину! Вбий мене, вбий!

Але Марк збагнув те, про що намагався попередити його Максімус. У тіло Аріхандруса Могутнього вселився надприродно сильний теберд. Він виснажив за довгі роки фізичне тіло свого хазяїна і скував його волю. Зараз він прагнув заволодіти набагато досконалішим тілом юного Хранителя Зеленоводдя Маркуса Великого, але міг це зробити тільки з його згоди, бо Дитя мало надзвичайну силу, яку нікому не до снаги здолати.

— Допоможи-и! — волав Аріхандрус. — Я так страждаю! О-о, мені так боляче.

Маркус обережно поклав його на землю. Випростався і сказав:

— Мені не потрібна твоя могутність і велич, в основі якої лежить страх, жага влади і крові. Це — низькі і нікчемні риси, які чужі Зеленоводдю. — Марк відчував якийсь незрозумілий приплив велетенської енергії.